Женя Галич (O.Torvald): "Війна забирає найдорожче, але ми маємо продовжувати жити"

 Женя Галич (O.Torvald): "Війна забирає найдорожче, але ми маємо продовжувати жити"

Рік тому гурт O.Torvald ледь не оголосив про завершення творчої діяльності. Переконавшись у тому, що його музика потрібна слухачам, колектив залишився на сцені, щоб розповідати історії, близькі кожному. 

В ефірі шоу "Вікенд Нової Музики" на Радіо Промінь фронтмен гурту O.Torvald Женя Галич презентував альбом "Втома" та поговорив з ведучою Ксенією Івась про подолання депресії,  критику колег з музичного цеху та відмову від будь-якого допінгу. 


 

0:00 0:00
10
1x

Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь

"Втома" – це перший альбом, який ми настільки сильно прожили.

Женю, розкажи, будь ласка, що для тебе означає альбом "Втома"?

Цей альбом є музичним відображення того, яким я є зараз. Хоча, не лише про мене йдеться, а й про всіх хлопців з O.Torvald. Це перший альбом, який ми настільки сильно прожили. Він вийшов на початку квітня, ми вже отримуємо відгуки, цікаво, що дуже багато людей асоціюють себе з його треками. Значить, ми невіддільна частина суспільства, і це класно. Взагалі я щасливий. Не ходжу, а літаю. Прекрасно розумію, що в країні, в якій іде війна ти, як правило, не дозволяєш собі бути щасливим. Але я дуже щасливий. 

Ти кажеш, що гурт прожив разом пісні, розкажи, будь ласка, про цей досвід. Я знаю, що ви закрилися в будинку на місяць. Як це відбувалося?

Ми ховалися від ТЦК. Жартую. Ми всі на обліку, щобільше, я служу в ЗСУ.

Якраз у січні в мене була відпустка. Ми закрилися в будинку: п'ятеро музикантів та наш звукорежисер. І проживали, говорили, нарешті спілкувалися, готували один одному, дивилися фільми, читали вірші, книги грали на музичних інструментах, придумували альбом. Це був фантастичний час, проведений з близькими людьми. Будинок постійно був наповнений музикою. До того ж ми зрозуміли, що це наш перший альбом, який ми написали абсолютно тверезими.

Які історії ви розповідаєте в альбомі "Втома"? 

Історії про кожного з нас. Мені здається, альбом саме про те, що відбувається з нами сьогодні: про втому від того, що тебе оточує, від війни та її наслідків. Перший трек, який в ньому грає, називається "704". Саме на 704-й день повномасштабного вторгнення ми заселилися в будинок. І там є такі рядки: "Біль 704 дні". Тобто ми проживаємо біль, втому, агресію, злість. Всі треки наповнені саме почуттями і відчуттями того, що відбувається в кожному з нас. Ми просто хотіли розповісти свої історії, тому написали шістнадцять треків, але у першу версію альбому увійшло десять із них.  

Поки що єдиним відео до цього альбому є кліп на пісню "Втома"...

Це не кліп, а відео. Ми зняли його за чотири години до виходу альбому. Я прокинувся зранку і сказав: "У нас виходить альбом! Я хочу підстригтися наголо, щось змінити в собі, мені заважає волосся. Я хочу підстригтися наголо і зняти це на камеру". Зрозуміло, що це виглядало нереалістично. Я набрав нашого фантастичного друга – оператора Олега Бондаренка, який знімав нам "Дихай", "Я повернусь". Кажу: "Олеже, я до тебе знову з авантюрою". Він відразу погодився, я навіть не встиг розповісти, чого конкретно хочу. Ми поїхали на студію "Patriot", там якраз Надя Дорофєєва знімала кліп та орендувала камеру. Ми попросили Надю почекати, дати нам камеру на чотири хвилини, майже стільки іде трек. І в туалеті "Патріоту" ми зняли відео. 

Війна забирає найдорожче, але для того, щоб цього не ставалося, ми маємо продовжувати жити.

Якщо повернутися до процесу створення альбому, він був дійсно колективним, спонтанним чи ви мали чітко визначені ролі? 

Цей альбом відрізняється саме тим, що ми писали пісні кожен, на чому хотів. Наприклад, наш барабанник Дмитро робив це на гітарі, я писав на барабанах, Костя, наш звукорежисер, брав гітару або грав на фортепіано. Ми просто ділилися творчими ідеями. Наприклад, як писалася пісня "Дощ": Дмитро прокинувся раніше за всіх, накидав мелодію, потім показав її мені, я вирішив залізти своїми мацаками й написати куплети. Так ми створили пісню, яка була ледь не останньою в альбомі. Її послухав Костя і сказав, що все не так, що в пісні треба написати про те, що, коли сваришся зараз з дівчиною, то під час комендантської години вже не можеш просто піти, гримнувши дверима, треба сідати й розмовляти одне з одним. Мовляв, ми все одно чекаємо, коли буде світанок, кажи, що хочеш. І я так зачепився за ці слова, що написав іще один варіант пісні "Дощ". 

Поговорімо про втому. Як вона виражається саме в тебе, що ти з нею робиш?

Раніше, я завжди мислив так: якось воно та й буде. І воно якось було. Не пишаюся цим, але я музикант, який сповідує рок-н-рол понад двадцять років, мені здавалося, що з таким способом мислення все нормально. Та тепер дуже втомився від того, що відбувається, починаючи з ковіду й закінчуючи повномасштабкою, яка просто знищила все, що в нас було, позабирала життя в людей, долі, розлучила родини… Від цього морально дуже сильно втомлюєшся, навіть не втомлюєшся, а кричиш всередині себе: "Досить, досить, будь ласка!". Я загнав себе в клінічну депресію, посттравматичний синдром і тривожний розлад. Розумієте, на сході дуже страшно, неприємно, там багато смерті, там сіро і жахливо. Тут, в Києві, дуже кольорово. Здавалося, що цивільне життя має бути зручнішим. Але, оскільки ця депресія на фронті пригнічувалася страхом і якимись іншими емоціями, тут тобі цього не вистачає. В цивільному житті стає набагато гірше. Ти починаєш думати так: тут я не маю права грати концерти, тому що хлопці зараз мої на передовій, тут я не маю права спілкуватися про щось прекрасне, тому що прекрасного немає. Але це все неправда. Правда в тому, що у таких випадках слід звертатися по допомогу до спеціаліста. Я довго цього не робив. Думав, що це для слабаків, що можна впоратися самому. І це хибний шлях. Коли звернувся до спеціаліста, ми почали розмовляти. Потім я пройшов реабілітацію і лікування. Тепер прекрасно розумію, що війна не може забирати все. Дійсно вона забирає найдорожче, але для того, щоб цього не ставалося, ми маємо продовжувати жити. 

Наведу приклад деяких міст. Коли ми поверталися в Костянтинівку чи в Краматорськ, які щодня обстрілюють, де дуже багато військових, завжди помічали, що там ремонтують дороги, саджають квіти, щось фарбують. Здавалося б, навіщо це робити? Війна ж триває. Щодня гудуть швидкі, щодня є загиблі та поранені… Страшно. Але за кілька годин після обстрілу міста починають оживати, прибиратися, бо люди мають розуміти, що війна забирає не все. А є інше місто, яке не буду називати. Його голова просто забив на все, дав війні захопити місто, попри те, що воно не було в окупації. Там немає життя. Я для себе зрозумів, що маю продовжувати жити. Ми всі маємо продовжувати жити, займатися улюбленими справами, коли є можливість. Я досі в ЗСУ, не можна так просто звільнитися, демобілізуватися. Але я займаюся окремим видом діяльності – забезпеченням, допомагаю людям. Завдяки нашим зусиллям вони отримують, наприклад, дрони. Ми почали налагоджувати якісь виробництва, домовлятися. І я знаходжу себе в цьому. Коротше, за допомогою психотерапії, через те, що я перфекціоніст або ідеаліст, знайшов для себе можливість трансформувати втому в роботу. 

Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь

Ми пишемо пісні, тому що не можемо їх не писати.

Ви вже плануєте концерти. Найближчі відбудуться у Києві, Львові та Вінниці. Це, поки всі міста чи плануються й інші? 

Все залежить від моєї служби. Поки що це всі міста, в яких ми можемо зіграти точно. Далі подивимося. Я б хотів виступити у Харкові, Одесі, Запоріжжі, Дніпрі – підтримати ці міста. Навіть якщо доведеться робити концерт в укритті й виступати під гітару, все одно дуже хочу. 

Яку програму ти готуєш?

Ми точно презентуватимемо новий альбом й будемо грати хіти: "Я не здамся без бою", "Тебе це може вбити", "Жовто-блакитне серце"... (сміється)

До речі, ти часто на своїх концертах різко висловлюєшся про колег з цеху. Ти готовий говорити їм це в очі?

Так, без проблем. 

В програмі у Фоззі ти різко пройшовся по гурту "Антитіла". Ти бачився з Тарасом Тополею? Як ти з ним спілкуєшся? 

Ні, не бачився. Ми могли б побачитись на прем'єрі стрічки "Я, "Побєда" і Берлін". В мене там брали інтерв'ю, тому Тараса я не побачив. Але мені сказали, що він образився. Не розумію, за що. Так, мені не подобається їхня пісня "Фортеця Бахмут". Але я впевнений, що більшість наших пісень також не подобається Тарасу Тополі, але ж я не ображаюся за це. Ми пишемо пісні не для того, щоб вони комусь подобались з моїх колег. Ми пишемо пісні, тому що не можемо їх не писати.

Далекого 2013 року в інтервʼю ти казав, що O.Torvald – молоде покоління рокерів, що ви виступаєте "упороті". Зараз тобі потрібен допінг під час концертів?

Зараз я взагалі не вживаю ні алкоголь, ні наркотики, ні сигарети. Не пʼю каву. Мені це все не потрібно. Навколо йде війна, в країні жах. Не бачу сенсу і не бачу для себе можливості допінгуватися.

 

Редакторка текстової версії — Анастасія Герасимова.

Відеоверсії інтерв'ю дивіться на офіційному YouTube-каналі Радіо Промінь.

Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.