Фото з особистого архіву Станіславаса Гужявічуса
"Довірялися мені птахи вартістю по 20-40 тисяч євро"
У Станіславаса Гужявічуса з Кропивницького яскрава футболка з папугами, на руці ― тату з трьома серпокрилами. Птахів у його житті постійно дуже багато. Він ― ветеринар, орнітолог і засновник одного з найвідоміших притулків для крилатих в Україні. Чоловік птахів підбирає, лікує і намагається випустити у природне середовище. Але чимало птахів через каліцтва вже не можуть жити без опіки Станіславаса і залишаються у нього назавжди. У середньому в притулку постійно перебуває близько сімдесяти пернатих, яких орнітолог за свій кошт лікує та утримує. Розповідає Станіславас Гужявічус:
Народився я у Кропивницькому 1992 року. Закінчив там школу, вступив у Київ до Національного університету біоресурсів і природокористування України, де закінчив факультет ветеринарної медицини, потім магістратуру. Від самого дитинства мені "щастило" на стажування за професією. То якісь побиті собаки, то якісь поранені птахи. Коли постало питання вибору професії, то я вже ні про що не думав. Подавався в один університет. Далі я поїхав подорожувати з братом по Європі. Ми тоді займалися зовсім нефаховою справою, просто продавали автомобілі з-за кордону. Закуповували автомобілі, митнили їх і продавали тут в Україні. І так склалося, що я знайшов вакансію у плані ветеринарної медицини ― почав займатися транспортуванням тварин по Європі. Пізніше це переросло у транспортування рідкісних видів птахів, для цієї роботи потрібна була кваліфікація. Я мав бути професіоналом у медичній сфері по догляду за птахами, лікуванню, першій медичній допомозі, тому що часто це були подорожі не на один день. А довірялися мені птахи вартістю по 20-40 тисяч євро. Відповідальність була велика. Я пішов на стажуваня у різних клініках, купував курси у визнаних спеціалістів саме по ветеринарній орнітології, ветеринарній медицині птахів. Навчався. Власне, ветеринарна медицина птахів ― це люди, які навчаються самостійно, оскільки в Україні не надається професійного навчання саме в галузі орнітології.
Фото: Українське Радіо
Станіславас Гужявічус став справжнім знавцем екзотичних і не тільки птахів. Заробляв непогані кошти. Аж поки його не підставили контрабандисти, які незаконно перевозили птахів, каже Станіславас Гужявічус:
Вони їх привозили в Україну контрабандою, потім з України вивозили у Європу також контрабандою. А там вони підробляли документи, робили це дуже якісно, через що я довгий час не знав, із ким я працюю. Я навіть до Лондона їздив ― а Лондон це вже не шенгенська зона ― проходив митні кордони і Франції, і Англії і у мене з документами ніколи проблем не було. Але в останню мою поїздку від цих роботодавців мене було заарештовано в Австрії за підозрою в контрабанді птахів. Я 4 місяці там просидів у СІЗО, але зрештою було доведено, що мене підставили. Там була змова поліцейських Австрії та цих контрабандистів.
Мрія ― створити пташиний парк
Станіславаса Гужявічуса, за його словами, визнали невинуватим і згодом звільнили. Але йому нічого не повернули з конфіскованого майна. Тож Станіславас не зміг втілити у реальність свою мрію, на яку він збирав кошти ― створити пташиний парк:
Я тоді збирався купити під Києвом землю біля Вишневого. Але оскільки всі мої гроші зникли, то можливості такої вже не було. Тому я вирішив почати потрошку з меншого міста, Кропивницького, адже там у мене великий двір, що підходить під цю справу, і величезний сад, з якого можна брати ресурси на утримання тварин та обладнання їхнього побуту. У мене виникла ідея побудувати простір, де буде безкоштовна допомога диким птахам, але з можливістю парку. Ті птахи, яких неможливо випустити, в реабілітаційному центрі залишаються жити. І щоб була паркова зона. Тобто люди, яким цікава орнітологія, можуть просто прийти і побачити цих птахів. Тому що в місті люди досить рідко зустрічають сову чи буривітра, хоча по містах вони живуть. А тут вони б могли просто прийти подивитися на цих птахів, послухати їхні історії, ознайомитися з їхнім життя і з тим, як можна допомогти птахові, якщо він потрапив у скрутну ситуацію. Опанувати навички першої допомоги. Перш, ніж звернутися до спеціаліста, люди роблять іноді критичні помилки, які нерідко призводять до загибелі птаха, якого вони намагаються врятувати. Це, наприклад, яструби, нагодовані зерном і хлібом, або папуги, нагодовані мʼясом. Плюс часто люди починають давати медикаменти, іноді труять ненавмисно. Це могли б бути і спеціалізовані курси за певні кошти. Самі прогулянки в парк були б безкоштовні, а вже якщо хочеш допомагати, то ти платиш. Те, про що я говорю, було б у Києві. А так ми базуємося на наших подвірʼях, бо для таких справ дуже важко знайти якесь фінансування та увагу з боку бізнесів, які могли б перетворити це на щось прибуткове. Як ідея ― реабілітаційний парк сумістити з авіаріумом. Авіаріум – це територія, де вільно літають птахи. Зазвичай така ідея використовується з папугами.
Фото з особистого архіву Станіславаса Гужявічуса
Один невеликий птах коштує 1700 євро
Після виходу з австрійської в’язниці Станіславас почав власне розслідування злочинної схеми. Він зʼясував усі можливі маршрути контрабанди і через кого все це проходило. Як каже сам Станіславас, контрабандисти не хотіли подальших проблем і намагалися відкупитися. Запропонували йому обрати птахів, яких би той хотів собі. Серед різних пернатих був дуже хворий птах-носоріг Патрік. Саме він став першим підопічним притулку, і саме на його честь Станіславас назвав свій реабілітаційний центр. Продовжує Станіславас Гужявічус:
Я намагався передавати цю інформацію і в поліцію, і в зоозахисні організації. Але всім було байдуже, ніхто не хотів у це лізти. Воно так все й заглохло. Ця інформація була цікава лише англійській газеті "Ґардіан" та бюро з боротьби з організованою злочинністю і корупцією Європи. Вони й досі працюють, змінили тільки місце розташування. Намагалися від мене відкупитися, бо я втратив велику суму грошей під час арешту, коли мене підставили. Вони мені віддали Патріка та шістьох лонгікауд. Це невідомий вид папуг, вони вкрай рідкісні. Вид новий для нас, живуть на зовсім маленьких островах уздовж Калімантану чи Суматри. Ці лонгікауди ― фішка наших українських контрабандистів, бо вони знають, де їх відловлювати. У них є звʼязки в Індонезії, вони їх викуповують, завозять у Європу, і за один день можуть 100-300 цих птахів розпродати. Один невеликий птах коштує 1700 євро. Я міг би взяти і значно дорожчого птаха, але мені стало шкода Патріка. У нього в роті пліснява, зламані лапи, зламані пальці на лапах. Як цих носорогів ловлять? Вони висиджують яйця на великій висоті. Самка залазить у дупло, а самець її там замуровує за допомогою глини, гілок, посліду. Забудовує стіну і залишає невеличкий отвір, щоб давати їй їжу. Самка доки висиджує яйця і сидить з пташенятами ― замурована. Ловці вилазять на це дерево і розбивають гніздо. Ці птахи сильні й агресивні, вони можуть одним ударом вбити людину. Тому частіше їх просто вбивають, а пташенят забирають і потім продають. Мертвих батьків зазвичай пускають на різні ритуальні цяцьки. Відповідно, пташенята не догодовуються, утримуються в антисанітарії, у них часто бувають проблеми. Також під час спуску з гнізда їм можуть зламати ноги, як у Патріка. Криво зрослося, він такий кривенький і залишився. А я його забрав, підлікував.
Фото з особистого архіву Станіславаса Гужявічуса
У птахів були осколкові поранення
Два роки птах-носоріг Патрік прожив у центрі Станіславаса Гужявічуса. Аж поки сусіди не вирішили запустити феєрверки. Від страху Патрік вдарився об стіну і помер. У притулку на той момент уже було чимало птахів. Орнітолог розповів про центр у соцмережах, і пернатих почали активно приносити. Були там як екзотичні крилаті, так і місцеві. Продовжує Станіславас Гужявічус:
Це і стрижі, і горобці, і голуби, а також яструби, орли, сови, купа папуг. Від папуг просто відмовляються. Люди не знають, що купують і з якими проблемами стикнуться. Це дика тварина. Вони гучні, руйнівні, люди від них заморюються дуже швидко. Плюс бруду від папуг ― колосальна кількість. Коли почалося повномасштабне вторгнення, росіяни повалили з вогнепалами, і у птахів були осколкові поранення, перелами, черепно-мозкові травми. Військові дуже багато їх привозять. Була історія, як люди їхали з Харкова повз Кропивницький до кордону, вони везли з собою папужку і залишили його в мене. Знайшли його на дорозі у розбитій клітці. У нього було вибите око й відірвані обидві лапи, але якимось дивом він вижив, і зараз живий. У нього немає пролежнів, він веде практично повноцінне життя, якщо не враховувати, що йому дуже важко літати. Він рухається на крилах, але навіть щасливим виглядає, пісні співає. Один із найспівочіших птахів у притулку. Заходиш у будівлю: "О, привіт". Збираєшся, а вони: "Пока-пока". Даєш огірка, а вони: "Ой, вкуснєнько". Чогось всі вони російською розмовляють. Хоча Марфа знає кілька слів українською. Зазвичай папуги до мене потрапляють вже практично при смерті. Люди мені їх віддають не лише тому, що заморилися, а тому, що папуги дуже важкі у лікуванні. Це дуже дорого і довго.
Фото з особистого архіву Станіславаса Гужявічуса
Навчився сам робити протези для своїх підопічних без кінцівок
Самих лише папуг у Станіславаса близько 40. Також є чимало диких птахів, які мешкають в Україні. Це, наприклад, лебеді та лелеки. Часто вони потрапляють до притулку з відірваними чи покаліченими кінцівками. Таких птахів, згідно з європейськими протоколами, уже б приспали. Але у центрі "Патрік" вони мають шанс на нове життя.
Пан Гужявічус навчився сам робити протези для своїх підопічних без кінцівок. До кожного птаха особливий підхід. Інколи протез кілька разів переробляється, щоб досягти необхідної легкості та зручності. Продовжує Станіславас Гужявічус:
Зазвичай це поліморфний пластик, нержавіюча сталь, алюміній. Останній дуже класний протез я робив лелеці, вона з ним і літала, і ходила, сподіваюся, й досі ходить, вона просто полетіла. Протез побудований так, що ним не можна ніде зачепитися, але у випадку, якщо він десь застрягне, то там на центральній частині капсули є злам, тобто він має зламатися. Це спеціально так придумано, якщо птах тікає, щоб протез не став для нього пасткою. Той протез я побудував з морфопластику, силікону, а від парасолі взяв трубку. Вона легка і стійка до корозій та зовнішніх подразників, тож із неї була класна основа під протез. Це я сам придумав. Для того, що цим усім займатися, я опанував мистецтво зварювальника. Сам будую вольєри, сам зварюю, столяркою займаюся. І протезування також роблю. Зараз планую придбати 3D-принтер, щоб мати можливість друкувати запчастини для птахів. Бо найбільша проблема саме у дрібних птахів (галки або ворони) з нестачею опорних кінцівок, тому для них було б простіше друкувати протези на 3D-принтері. Це було б і швидше, адже на виготовлення одного протеза у мене йде близько 2 тижнів. Це не враховуючи розробку, а саме ― підгонка під лапу. Щоб не було ніяких натирань, щоб він був достатньо легким. Той протез для лелеки у фінальній стадії важив 37 грамів, у початковій ― 43. Це практично вага його лапи.
Фото з особистого архіву Станіславаса Гужявічуса
На утримання притулку, повноцінне харчування та ліки птахам щомісячно іде близько 20 тисяч гривень. Пʼяту частину цієї суми зазвичай донатять небайдужі люди. Левову ж частку фінансів має знайти власник центру ― Станіславас Гужявічус. Для цього він підпрацьовує у столичній ветеринарній клініці. Лікує там птахів, робить складні операції. Цей час, поки орнітолог у Києві, за притулком стежить його матір, яка повністю поділяє бажання сина допомагати птахам.
Станіславас не полишає думки таки створити повноцінний реабілітаційний центр для пернатих із парковою зоною для відвідувачів. Каже, є кілька ідей, повʼязаних із ботанічними садами.