Ілюстративне фото: lexinform.com.ua
В умовах воєнного стану розширено перелік осіб, з якими дитина може виїхати за кордон без нотаріальної посвідченої згоди
– Спілкування батьків із дітьми, що вимушено виїхали за кордон. Наскільки гострою сьогодні є ця проблема і що каже закон у випадку порушення законних прав одного з батьків?
Питання виїзду дітей за кордон сьогодні, дійсно, є досить гострим та актуальним. Оскільки після повномасштабного вторгнення Росії багато батьків були змушені виїхати за кордон, залишити свої домівки задля безпеки та порятунку дітей. І, на жаль, сьогодні склалася така ситуація, що батьки не можуть спілкуватися з дітьми, тому що матері проти. Тобто обмежують чоловіків у цьому праві. Чоловіки у нас військовозобов'язані й тільки за певних правових підстав можуть виїхати за кордон. Тому, на жаль, склалася така ситуація.
Що нам каже законодавство? Фізична особа, яка не досягла 16 років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків, усиновлювачів, піклувальників та в їхньому супроводі або уповноважених осіб. Але в період воєнного стану були внесені зміни, якими дозволяється виїзд дітей з одним із батьків без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків. Також в умовах воєнного стану розширено перелік осіб, з якими дитина може виїхати за кордон без нотаріальної посвідченої згоди. Це можуть бути один із батьків, бабуся, дідусь, рідні брат і сестра, мачуха, вітчим. Такі особи при виїзді з дитиною за кордон при собі мають мати документи, що посвідчують сімейні зв'язки, а також свідоцтво про народження дитини. Тобто з цими документами особа може виїхати з дитиною без нотаріально посвідченої згоди другого із батьків. Станом на сьогодні ці зміни так і залишаються. Також виїзд дітей за кордон дозволяється у супроводі інших осіб, якщо один із батьків уповноважив таку особу. Таке уповноваження здійснюється за заявою, завіреною органом опіки та піклування. Тобто, також без нотаріально посвідченої згоди іншого з батьків. Достатньо просто однієї письмової заяви від одного з батьків.
– Тобто неповідомлення одного з батьків про виїзд дитини сьогодні не є порушенням його прав?
На практиці склалося так, що перетинати кордон дитина може, наприклад, з мамою без згоди батька. Але він має бути повідомлений про те, що вона хоче вивезти дитину за кордон. Бо інакше – це буде вважатися порушенням надання доступу спілкування та виховання дитини. Тому що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Відповідно, якщо одного з батьків не буде повідомлено, то його право буде порушено іншим із батьків.
Батько може звернутися щодо повернення дитини, якщо вона була вивезена за кордон без його відома
– Чи може один із батьків заборонити вивезти дитину за кордон?
Так. Це регулюється на законодавчому рівні. Особа має звернутися до суду з позовом про тимчасове обмеження дитини на перетину кордону України. Особа звертається з позовною вимогою, яку повинна обґрунтувати. Чому саме вона проти того, щоб дитина виїжджала за кордон? Підставою тут може бути те, що виїзд за кордон може нашкодити дитині, поставити під загрозу її життя, безпеку чи суперечити її інтересам. Далі, в порядку надходження судового рішення до Державної прикордонної служби, дана інформація вноситься у бази даних і, відповідно, ДПСУ вчиняє заходи, щоб не допустити незаконного виїзду дитини за кордон.
– Але мати може виїхати з дитиною до рішення суду. Що тоді?
Тоді особа має звертатися до Міністерства юстиції України стосовно того, що особа перетнула незаконно кордон без його відома. Але якщо особа не заперечує, що дитина все-таки виїхала за кордон з матір'ю, то в такому випадку вона звертається до Мінюсту з заяво про надання доступу до спілкування. Це, якщо мати проти спілкування і участі батька у вихованні дитини. Або батько може навіть звернутися щодо повернення дитини, оскільки дитина була вивезена за кордон без його відома.
– Це має бути відповідне рішення про повернення дитини?
Так. Це ціла процедура і досить довгий шлях. Але на міжнародному рівні це легалізовано та регулюється. У нас питання забезпечення реалізації права доступу до дитини або щодо повернення дитини за кордону регулюється Порядком виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Він затверджений постановою Кабінету Міністрів №952 від 10 липня 2006 року. Тобто, дане питання можна врегулювати. Це досить складний шлях, але на практиці вже є багато випадків і щодо спілкування та участь у вихованні дитини, і щодо повернення дітей за кордону, вивезених без повідомлення іншого батька.
Дитина має право на регулярні прямі контакти з обома батьками
– Стандартна історія – мати з дитиною за кордоном, батько в Україні. Які права і можливості у нього щодо спілкування з дитиною і участі в її вихованні?
У нас дане питання регулюється Законом про охорону дитинства, а також Сімейним кодексом України. А саме тим, що дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті стосунки та на прямі контакти з обома батьками. Батьки, інші члени сім'ї та родичі, зокрема, які проживають у різних державах, не повинні перешкоджати одне одному реалізувати право дитини на контакт з одним із батьків та зобов'язані гарантувати повернення дитини до місця її постійного проживання.
– А як це на практиці відбувається?
Батько може брати участь у спілкуванні з дитиною, яка за кордоном, через відеозв'язок чи інші засоби, якими можна зв'язатися з дитиною. На практиці, якщо в батьків нормальні стосунки, то вони знаходять можливості для обопільного спілкування і виховання дитини. Якщо ж стосунки зіпсовані й взагалі невідомо де мама з дитиною перебувають, то батько може звернутися до суду з позовом щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та надання доступу, встановлення графіку щодо онлайн-побачень та взяття участі у вихованні дитини. Тобто це можна реалізувати через наші національні суди. І, в принципі, судова практика така, що в основному дані спори задовольняють. І є практика Великої палати Верховного Суду, на яку неодноразово посилалися та говорять про те, що ані законодавство України, ані міжнародні документи не містять норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом щодо дитини. Тобто той з батьків, хто залишився в Україні, не повинен втратити зв'язок із дитиною через фактичну відсутність можливості з нею бачитися.
– Але рішення суду – одне, а його виконання – інше. Як далі все відбувається?
Судове рішення скеровується до Мін'юсту. Міністерство юстиції України далі співпрацює з консульськими установами та органами державної влади тієї країні, в якій перебуває дитина. Таким чином вони зобов'язують матір надати доступ у спілкуванні з дитиною.
– Чи буває таке, що батько не знає навіть в якій країні дитина перебуває?
Звичайно. З початком воєнного стану багато батьків, переважно матерів, вивезли дітей за кордон навіть не повідомивши про це батька. Якщо склалася така ситуація і законним представникам, батькам невідомо, де дитина, через якийсь пункт пропуску вивезено, то можна звернутися з відповідним запитом до Адміністрації Держприкордонслужби України. Є ще така вимога, що особа, яка вивезла дитину за кордон без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, повинна протягом 7 робочих днів після приїзду в іншу державу стати на консульський облік. Таким чином держава намагається врегулювати це питання. Але на практиці, на жаль, у нас не виконується дана вимога. За неї не передбачена відповідальність, тому особи дуже рідко звертаються в консульство щодо поставлення на облік дитину.
Думка дитини має обов'язково враховуватися
– Які цікаві практики можете згадати з рішень судів?
Практика Верховного Суду говорить про те, що батьки обоє мають брати участь у вихованні дитини. Вона є обов'язковою для врахування місцевими судами при ухваленні подібних рішень. Також впродовж останніх років Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що при ухваленні рішень щодо прав дитини має обов'язково враховуватися і її думка. Тобто, в справах щодо позбавлення батьківських прав, про місце проживання дитини, про надання доступу щодо участі у спілкуванні з дитиною суду можуть запитати думку самої дитини. При цьому також може надати висновок експерт, психолог, стосовно того, чи бажає дитина і як взагалі вона буде на це реагувати. І, в принципі, суди дотримуються даної концепції.
– Але це в ідеалі. А коли дитина і мати за кордоном? Як тоді?
Це трошки складніше. Але на практиці це все одно можливо реалізувати. Мін'юст звертаються в інтересах дитини до органів державної влади, де вона перебуває. Там теж можна отримати висновок щодо думки дитини і її бачення. Тобто обов'язково потрібно судам враховувати думку дитини.
– Довго тривають такі справи?
Залежить від того, в яких обставинах суд розглядає ці справи. Загалом, десь до року. Може бути і більше, бо тут залежить і від сторін. Буває, що в судовому процесі вони укладають мирову. А буває, що розгляд справи тягнеться і довші терміни.
Несплата аліментів і заборона спілкування з дитиною
– Чи може бути аргументом, що батько чи мати не беруть участь у фінансовому забезпеченні дитини, відповідно один із батьків не дозволяє спілкування ?
Навіть якщо є рішення щодо стягнення аліментів і батько не сплачує їх, то це не є підставою для того, щоб забороняти спілкуватися з дитиною. Тому, якщо мати буде забороняти, то це буде порушення прав батька.
– Які практичні дії одного з батьків, якщо інший ухиляються від виконання рішення суду?
Після судового рішення особа звертається до Мінюсту з заявою щодо надання доступу у спілкуванні з дитиною. Вона має обґрунтувати своє звернення, вказати повну інформацію, яку їй відомо про особу, яка вивезла за кордон, про дитину. Якщо відомо, то також про можливе місце перебування дитини. Крім того заявник повинен зазначити, яким чином він бачить саме спілкування з дитиною, наприклад, через відеозв'язок. Також необхідно додати копію свідоцтва про народження дитини, рішення судів та інші документи, щоб можна було найшвидше вирішити дане питання.
– Загалом багато таких справ і таких ситуацій, коли доводиться звертатися аж до Мін'юсту?
Сьогодні це досить актуальна тема через те, що багато батьків обмежені в доступі до спілкування з дитиною. На практиці є вже багато звернень. Також є звернення, які розглянуті з позитивним результатом для батька. Повторюсь, станом на сьогодні позитивна судова практика щодо задоволення таких вимог.
Мотиви різні. Навіть просто "насолити"
– А яка ситуація в межах України? Наприклад, коли мати з дітьми вимушено переїхала в іншу область, але теж ігнорує батька. Як тут вирішується ця проблема?
З початком повномасштабної війни значно збільшилася кількість таких позовів. На жаль, багато випадків, коли батьки залишились на окупованих територіях, а матері з дітьми виїхали в інші області. В тому разі, якщо мати забороняє та вчиняє всілякі перешкоди в спілкуванні та наданні батькові доступу до виховання дитини, то він може звернутися до органів опіки та піклування, щоб вони зобов'язали та встановили графік побачень та спілкування з дитиною. Або ж звернутися до суду. Станом на сьогодні на практиці є багато таких питань. У мене, як у адвокатки, також були свої кейси. Суди задовольняють.
– Які аргументи у свої практиці ви чули від тієї сторони, яка проти спілкування з дитиною іншого з батьків?
Мотиви вчинення перешкод одним з батьків можуть бути досить різні. Є дійсно об'єктивні. А є, звичайно, "просто таке бажання", просто "насолити". Але, якщо мотиви підтверджені і об'єктивні, наприклад, батько алкоголік або наркоман, то для цього потрібне документальне підтвердження. Суди, ухвалюючи рішення, в кожній окремій справі враховують свої обставини. Тобто не можна сказати, що загалом тільки позитивна практика. Бо якщо дійсно в інтересах дитини краще не спілкуватися з одним із батьків, то суди враховують ці обставини і відмовляють у задоволенні позову. Але буває, що матері хочуть отримати заборону з якихось своїх суб'єктивних образ, вважаючи, що дитині не потрібне спілкуватися з батьком. На жаль, вони не завжди думають про інтереси дитини в цьому випадку.
– Як тоді ви знаходити аргументи, окрім норм закону?
Якщо особа безпідставно, просто не бажає, не дає батькові доступу в спілкуванні та вихованні дитини, то суди звертають на це увагу. Що немає підстави і задовольняють позови щодо усунення перешкоди спілкування.
– А мати знаходить в собі сили зрозуміти це рішення?
Бувають різні випадки. Одні розуміють, що законодавством дійсно передбачено рівні права та обов'язки щодо виховання дитини. І тоді, можливо, змінюється й думка стосовно цього. Вона починає розуміти, що краще добровільно домовитися щодо графіку побачень та спілкування, ніж в судовому порядку вирішувати дане питання. Але є інша категорія осіб, які йдуть до кінця, потім ще подають апеляційні, касаційні скарги, і так поки аж Верховний Суд не поставить крапку в даній ситуації. Тобто, якщо немає підстав і аргументи просто надумані, то суд ухвалить рішення обов'язково в найкращих інтересах дитини. Щоб дитина мала спілкування і з матір'ю, і з батьком.
– Якщо один з батьків сам не хоче спілкуватися з дитиною, а інший хотів би. Чи є такі випадки і чи можна його якось спонукати до спілкування з дитиною?
Стимулювати, звичайно, особа може всілякими шляхами, які їй доступні. Однак в примусовому порядку на законодавчому рівні в нас такого немає. Тут частіше виникають інші спори – це позбавлення батьківських прав. Адже якщо батько не бере участі у вихованні дитини, то немає доцільності, щоб такий батько був у дитини.
Спілкуватися чи ні – дитина може вирішувати з 14 років
– З якого віку дитина може сама ухвалити рішення спілкуватися з батьком чи з матір'ю? І які права дитини у цьому аспекті?
З 14 років дитина вже має право на те, щоб ухвалювати рішення щодо спілкування з одним із батьків. Відповідно, дитина може самостійно визначати, чи є в неї бажання, чи немає. Суд має право про це запитати і до 14 років. Раніше була така практика, що з 10 років дитина могла брати участь безпосередньо у суді та сказати свою думку. Зараз питає думку і до 10-річного віку дитини. Тому це може бути вирішено різними шляхами – або в судовому порядку, або може бути висновок експерта-психолога. Але обов'язково має враховуватись думка дитини.
