Ілюстративне фото АрміяInform
"РФ абсолютно не дотримується Женевської конвенції"
– Ви підготували звіт "Місія врятувати: що відбувається у російському полоні та як запобігти загибелі в ньому українських військових". Що це за аналітика, яка мета і чи можна її використати в міжнародних судах?
Медійна ініціатива за права людини почала документувати воєнні злочини з 2014 року. І випадки загибелі військовополонених після потрапляння в полон почалися ще тоді. Після повномасштабного вторгнення ми часто спілкуємося з колишніми військовополоненими. І питання, чи гинуть українські військовополонені в полоні, для них дуже болюче, оскільки часто це їхні побратими. Вони дуже довгий час перебувають разом у дуже складних умовах – і на полі бою, і потім в місцях несвободи. Це дуже важко навіть для їхніх рідних, оскільки є випадки, коли військовополонений був підтверджений Міжнародним комітетом Червоного Хреста, рідні були переконані, що їхня рідна людина в порядку, повернеться додому живою, тільки треба чекати. Однак їхнього рідного повернули в "чорному пакеті" під час обміну тілами. І ми розуміємо, що Російська Федерація абсолютно не дотримується Женевської конвенції, за якою вона має надавати кожному військовополоненому певні права, певні гарантії того, що ця людина буде живою. Однак Росія цього не дотримується. Ми підготували цю аналітику з метою показати, що ми потребуємо більшого нагляду міжнародних організацій над тим, що відбувається з нашими військовополоненими в російському полоні. Оскільки Україна дає можливість цим організаціям дивитися, що відбувається з російськими військовополоненими. Але ми не можемо бачити те, що відбувається за стінами російських місць утримання.
Росія не підтверджує всіх військовополонених, яких вона утримує в полоні
– Ми знаємо, скільки українців сьогодні перебуває в російському полоні?
Цю цифру неможливо назвати точно, оскільки офіційно Росія не підтверджує усіх військовополонених, яких вона утримує в полоні. І бойові дії продовжуються. Військовослужбовці, на жаль, потрапляють в полон. І це дуже важко обліковувати. В першу чергу тому, що Росія не надає жодних відповідей і жодних підтверджень того, що вона когось утримує в полоні. Ми стикнулися з тим, що під час обміну полоненими були повернені військовослужбовці, які тривалий час взагалі не були ніким підтверджені. Деякі навіть вважалися загиблими. Тому назвати точну цифру просто неможливо. Плюс, повертаючись з полону, військовослужбовці часто згадують про такі місця, про які ми навіть не знали. Відповідно, Росія все більше вглиб перевозить військовополонених, щоб ми не змогли їх знайти. Тому ми не можемо назвати точну цифру. А ще є цивільні заручники.
Цивільних заручників дуже багато
– Чи відомо хоча б співвідношення кількості цивільних і військових, яких утримують в ув'язненні у Росії?
Військовополонені, які повертаються з обміну, розповідають про цивільних, з якими вони утримувались. Їх справді дуже багато. Дуже багато ще в полоні цивільних, котрі потрапили в полон територіях, які спершу були окуповані Росією, а потім звільнені від російських загарбників. Тобто це Сумська, Чернігівська область. Вони досі в полоні, вже майже два роки. Плюс тимчасово окуповані території, з яких ми взагалі не маємо жодної інформації. Тому дуже важко відслідковувати, скільки там людей залишається в полоні, оскільки доступу до тієї території немає, зв'язку з нею теж майже немає, і людей не звільняють. Тому саме по цивільних дуже важко назвати якісь цифри, оскільки навіть на території Росії військових часто тримають окремо від цивільних. Відповідно, ми навіть не знаємо всіх місць утримання цивільних заручників.
– А умови утримання військових і цивільних відрізняються?
Умови однакові. Немає взагалі ніякої різниці між тим, цивільний, військовий, скільки років, який стан здоров'я, стать. На це взагалі не звертається жодної уваги. Там навіть, якщо захопили в полон якогось пенсіонера, то його так само змушують присідати, віджиматися, так само б'ють, як і військовополонених, які значно молодші від нього. Тобто, росіяни абсолютно не зважають на те, в якому стані людина і що вона цивільна.
Бояться, що наші цивільні підуть у партизани
– Чому цивільні потрапляють в полон? Чому їх в таких кількостях вивозять?
В основному – це контроль. Їм потрібно, щоб люди переходили на їхній бік. Тому що, коли вони починають протистояти, важко взагалі щось робити в населеному пункті. Для росіян усі цивільні – це люди, які перешкоджають проведенню так званої "СВО". Або ж вони мали якийсь стосунок до армії, були учасниками АТО, або хто з їхніх рідних зараз є військовим. Часто їм щось не подобається просто в телефоні, або те, що в людини багато книг українською мовою, або знайдуть прапор України. Або сусіди щось скажуть. Для них кожен цивільний – це людина, яка потенційно може передавати дані українським військам. Відповідно, її треба забрати, перевірити, схилити на свій бік, або залякати. Окупанти дійсно бояться, що наші цивільні підуть у партизани і будуть їм ламати всю статистику.
– Крім свідчень тих, хто повернувся, які ще джерела ви використовували?
Дуже часто буває, що росіяни самі викладають відео того, як вони розстрілюють українських військовослужбовців. Усі пам'ятають відео з Олександром Мацієвським за слова "Слава Україні". Нещодавно ми побачили, що відбулося під Авдіївкою, де росіяни захоплюють наших військовослужбовців і їх розстрілюють. Це злочин, тому що вони фактично вже військовополонені й мають бути захищені Женевськими конвенціями. Однак росіяни цього не дотримуються. Також військовослужбовці, котрі повертаються з полону, розповідають про випадки смертей, про які вони чули або бачили на власні очі. Зазвичай це відбувається під час "прийомки", коли всіх військовополонених привозять на нове місце утримання і б'ють. І часто охоронці або спецназ абсолютно не звертають уваги, в якому стані цей військовослужбовець приїхав. Були люди, які були на милицях, але їх відбирали і змушували повзти, і просто били. Відповідно, ми можемо отримати цю інформацію тільки від звільнених з полону або по факту, коли тіло повернули в Україну під час обмінів.
Марія Климик. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ
Забороняють писати листи додому
– Яка роль міжнародних організацій, зокрема Червоного Хреста, може бути в цьому процесі?
В першу чергу важливо, щоб Комітет Червоного Хреста моніторив стан здоров'я військовополонених. Зараз вони цього не роблять. Вони навіть не мають доступу до місць утримання. Якщо ми ще можемо щось говорити про тимчасово окуповані території, де росіяни створили навіть показові місця утримання і допускають туди волонтерів, то на території РФ це практично неможливо. Військовополонені навіть не мають можливості зв'язатися з рідними. Їм забороняють навіть писати листи додому. І навіть якщо вони їх пишуть, то не можуть нічого сказати, бо все відбувається під диктовку. І ці листи часто навіть не доходять в Україну. Тому для рідних дуже важливо, щоб Червоний Хрест повідомляв хоча б про стан здоров'я, оскільки більшість з них потрапили в полон уже пораненими. А медична допомога там на дуже низькому рівні. І часто ми навіть маємо свідчення, що медики самі прикладають руку до катування і тортур. Тому контроль з боку Міжнародного комітету Червоного Хреста є дуже важливим.
ООНівці навіть не робили намагань туди потрапити
– Чому тоді міжнародні правозахисні організації так мляво реагують?
Ми дуже сподіваємось, що міжнародні організації все-таки роблять спроби якось вплинути на Росію і дістатися до місць утримання. "Яскравий приклад" їхніх старань – це розслідування вибуху в Оленівці 28 липня 2022 року, де підірвали близько 200 військовослужбовців-українських полонених. Була сформована спеціальна місія ООН для розслідування. Однак вона проіснувала кілька місяців і її розформували, спираючись на те, що Росія просто не хоче туди допустити. Вони навіть не робили якихось намагань, щоб туди потрапити. Вони все це пояснюють тим, що Росія не дає гарантій їхнім працівникам. Відповідно, вони і не намагаються туди добратися. Але вони повинні розуміти, що Україна власними силами не може вплинути на Росію. Нам потрібна допомога. Нам потрібно, щоб Росія хоча б давала правдиві дані про людей, яких утримує. Це вже буде великим плюсом для нас і для рідних знати, що їхня людина хоча б жива і здорова.
– За результатами свого дослідження ви підготували певні рекомендації для України і міжнародних організацій. Що це за тези і чи будуть вони почуті?
Сподіваємось, що будуть почуті. Для України – це все-таки намагатися також відслідковувати людей, які вважаються зниклими безвісті, більше комунікувати з рідними, тому що подеколи рідні мають більше інформації, ніж наші державні органи. Дуже багато справ і держоргани просто не встигають це моніторити. І це зрозуміло. Ми намагаємося допомагати їм збирати свідчення звільнених з полону, оскільки це теж великий шмат роботи. І це дуже сильно допомагає. А від міжнародних організацій ми дуже хочемо, щоб вони більше тиснули на Росію будь-якими способами, притягували до відповідальності, накладали санкції на людей, які керують цими установами. Можливо тоді, знаючи, що вони під наглядом міжнародних організацій, вони задумаються і будуть менше чинити злочини.
