"Ми будемо мати відповідні ресурси", – Селезньов про XIX засідання "Рамштайн"

"Ми будемо мати відповідні ресурси", – Селезньов про XIX засідання "Рамштайн"

Новини за підсумками XIX "Рамштайну", зокрема щодо додаткових партій артилерійських систем і боєприпасів, є досить обнадійливими, вважає полковник запасу ВМС ЗСУ Владислав Селезньов. В ефірі Українського Радіо військовий експерт підтвердив, що за результатами цього засідання ми дійсно не почули конкретних цифр щодо обсягів і строків поставки озброєння. Але "це зроблено виключно з метою, щоб ворог знав чим менше, а всі ці процеси законтрактовані і обговорені за лаштунками. Тому я думаю, що ми будемо мати відповідні ресурси", - сказав Селезньов. І зауважив: "на "Рамштайні" обговорювалося ще й питання F-16. І наш міністр оборони зазначає, що графік підготовки до передачі F-16 триває за планом". 

0:00 0:00
10
1x

XIX засідання"Рамштайн". 14 лютого 2024 р. Фото: mil.gov.ua

Війна – справа ресурсна

14 лютого відбулося вже XIX зустріч у форматі "Рамштайн". Що, на вашу думку, буде основним акцентом цього засідання?

Я думаю, що варто в першу чергу звернути увагу на допис самого пана Умєрова за підсумками XIX "Рамштайну", який досить обнадійливий. Там йдеться про досягнення домовленості щодо поставок нам додаткових систем протиповітряної оборони та ракет до них. Йдеться також про пожвавлення нашої артилерійської коаліції, зокрема про поставки додаткових партій артсистем і боєприпасів. І тут ми чуємо досить обнадійливі новини від наших німецьких партнерів. Звісно, що йшлося про посилення армії наших ударних дронів, відповідних можливостей щодо розмінування. Тобто ключові позиції, які залишаються на порядку денному вже навіть не місяці, а роки. Бо війна – справа ресурсна. Всі ці речі – це розхідний матеріал де-факто. Бо, як продемонструвала минула ніч, ворог не полишає своїх спроб знищити наші об'єкти військової, цивільної, критичної енергетичної інфраструктури. А отже, всі ці елементи, про які йдеться, є важливими.

"2% від ВВП на озброєння – це не так багато"

В цьому році оборонний бюджет країн НАТО вперше складе 2% від ВВП. Вони насправді давно прописані в установчих документах Альянсу, але далеко не всіма країнами витримувалися. Чи достатньо тепер буде цих 2%?

Тут треба розуміти, якої мети ми хочемо досягти. Справа в тому, що не дарма чимало відомих західних експертів, політиків наголошує на тому, що колективна Європа має від 3 до 6-8 років перші ніж станеться перша збройна сутичка між армією РФ та армією країн, які входять до Північно-Атлантичного Альянсу. Тобто, якщо розглядати посилення бойових можливостей країн НАТО через цю призму, то звісно, що 2% від ВВП на озброєння – це не так багато. Бо, наприклад, РФ на поточний рік спланувала в своєму бюджеті на армію 120 млрд доларів. Тобто, кошти чималі і Путін абсолютно не приховує своїх планів. Він марить відновленням такого собі СРСР 2.0.  А ми пам'ятаємо, що в ті часи Москва панувала не лише на території країн Балтії чи східної частини Європейського континенту, а й мала під контролем східну частину нині об'єднаної Німеччини зі столицею в Берліні. А отже, Путін марить. Він марить про підписання другої Ялтинської угоди щодо розподілу світу. І я думаю, що над цим кейсом він буде далі працювати. А отже ресурси, які мають бути спрямовані на те, щоб армії країн НАТО стали потужнішими, повинні бути досить серйозними та масштабними. Чому це важливо? На тлі досить дивакуватих заяв пана Трампа, досить ймовірного кандидата і майбутнього президента США, щодо виходу США зі складу НАТО, країни Альянсу можуть опинитися сам на сам з тією загрозою, яку нині створює Москва та її сателіти. 

"Треба готуватися до війни"

Поки питання військової допомоги від США не вирішене, підтримати нас намагається Європа. Чи вистачить в неї  ресурсів і чи готове до нових викликів європейське суспільство, заколисане багатьма десятиліттями миру в Європі?

Насправді, виклик дуже серйозний. Понад 30 років, які минули з часів Холодної війни, певною мірою демілітаризували європейське суспільство. Всі ці десятки років наші західні партнери фактично роззброювалися. Вони різали танки на голки, розпродавали озброєння, устаткування, боєприпаси. Вони були свято впевнені в тому, що світ вже ніколи не зануриться у вир війни. Війни четвертого покоління. Але тенденції змінюються. Вісь зла країн, які марять тим, щоб змінили світоустрій, встановлений після Другої світової війни, набуває відповідних бойових можливостей. Північна Корея, Ісламська Республіка Іран, Сирійська Арабська Республіка, російська федерація, яка на чолі цих процесів. Всі ці країни буквально марять тим, що змінити світ, і вони мають для цього чимало ресурсів. Так, вони певною мірою примітивні, як то артсистеми та ракети Північної Кореї. Але цього смертельного мотлоху в неї чимало і вона готова ділитися ним, зокрема з РФ. Отже, виклик є. А значить, що під цей виклик має трансформуватися все світовий співтовариство. Треба готуватися до війни. 

                   Владислав Селезньов. Фото: investigator.org.ua

"Ми будемо мати відповідні ресурси"

Концерн Rheinmetall готується розпочати масштабне виробництво боєприпасів, до 2025 року планує наростити його до 200 тисяч на рік. При цьому німецькі очільники кажуть, що потужностей всієї Німеччини не вистачить, щоб задовольнити потребу України в боєприпасах. Чи може ще якась з країн підключитися до виробництва снарядів? 

Не лише Німеччина, чимало країн світу занурюється в цей процес все більше і більше. За підсумками "Рамштайну" ми не почули конкретних цифр щодо обсягів і термінів поставки артилерійського озброєння та боєприпасів. Але сподіваюся, що це зроблено виключно з метою, щоб ворог знав чим менше, а всі ці процеси законтрактовані і обговорені за лаштунками. Тому я думаю, що ми будемо мати відповідні ресурси. Тішить ще й те, що генерал Сирський абсолютно раціонально і прагматично оцінює ситуацію на полі бою. Він немає ілюзій і абсолютно чітко усвідомлює всі виклики, з якими стикається нині українське військо. І пропонує певні варіанти реакції на них, щоб реалізувати дві ключові місії. Перша місія – це максимально зберегти життя та здоров'я наших воїнів. І друга місія – максимально знищити ворожий військовий потенціал.

Ракети TAURUS чому досі не у нас?

Це питання з серії "інкогніто". Бо в цій дискусії чимало аргументів як "за" так і "проти". Здається, що ключове підґрунтя, чому таке рішення не ухвалюється, полягає в тому, що неможливо суто технічно обмежити дальність задіяння TAURUS. А є відповідні міжнародні угоди, які не дозволяють передавати третім країнам ракетне збройне, яке спроможне долати відстань понад 280 км. TAURUS, нагадаю, літають на 500 км. Через це і відбувається зволікання. 

До речі, на "Рамштайні" обговорювалося ще й питання F-16. І наш міністр оборони зазначає, що графік підготовки до передачі F-16 триває за планом. Крайню дату, яку я чув від українських посадових осіб, пан Кулеба наприкінці минулого року зазначав, що до кінця березня Україна має отримати першу партію F-16. Зараз немає навіть жодних натяків на терміни поставок, крім заяви очільника військової розвідки генерала Буданова, що мовляв, весною 2024 року F-16 вже будуть на полі бою. 

"Ми вже втопили 5 ВДК російської армії"

Вчора наші дрони потопили ще один російський десантний корабель Цезар Куніков. Що скажете про роботу наших спецпризначенців?  

Кейс бойової роботи наших ГУРівців і представників СБУ по ворожих десантних кораблях відбувається не випадково. Бо здавалося б, насправді, важливіше було б знищити всі ворожі носії ракет морського базування типу "Калібр". Але ні. До початку повномасштабного вторгнення РФ зосередила в акваторії Чорного моря 13 великих десантних кораблів. Вони планували провести масштабну морську операцію з висадку десанту, бронетехніки, артилерії на узбережжя Одеської області. З того часу ми вже втопили 5 ВДК російської армії. Причому не всі вони з Чорноморського флоту, там було по одному з Балтійського та Північного флоту. А з тих, що залишились, 3 потребують серйозного ремонту. А отже, в росіян критично мало ресурсів для переміщення вантажів військового призначення. Я думаю, що зараз українська армія готує підґрунтя для того, щоб максимально послабити ворожу логістику. Бо тільки ми зможем зруйнувати Керченський міст, все логістичне навантаження буде припадати на морські напрямки. А за таких умов, руйнація чим більшої кількості ворожих ВДК сприятиме нам у тому, що ворог буде мати менше ресурсів на території тимчасово окупованого Криму, Севастополя і на півдні Херсонської області.