Одна зі зруйнованих Росією українських шкіл. Фото: НУШ
"Ми бачимо старшокласників, які вже три роки сидять вдома"
— У UNICEF робили опитування українських школярів цього року і 60% опитаних дітей відповіли, що їхні знання суттєво погіршилися за час повномастаного вторгнення. Як ви оцінюєте зараз знання українських школярів?
Тут дуже влучне порівняння із затягуванням на дно. Наприклад, коли ти дайвиш, то інколи не розумієш, на якій ти глибині, якщо не дивитися на годинник. Десь така ситуація зараз у нас: ми розуміємо, що ми швидко опускаємося вниз, але точно поміряти по всіх рівнях освіти не можемо, тому що бракує для цього великих національних інструментів. Один із таких інструментів буде презентований завтра (5 грудня), коли Україна зі всім світом презентує результати міжнародного порівняльного дослідження PISA. Це такий собі еталон дослідження якості освітніх систем. Україна бере в ньому участь вдруге і це важливо, тому що це світовий еталон того, як оцінювати свої системи освіти і як їх співставляти з тими країнами, які передові. В дослідженні беруть участь трішки більше 80 країн світу (Росію звідти викинули) і завтра ми побачимо, де ми є, в першу чергу в порівнянні з нами самими станом на 2018 рік. Я мала змогу прочитати результати і один великий сумний спойлер – усе дуже погано і стає гірше. Це при тому, що цей раунд оцінювання був проведений в жовтні 2022 року, тобто після того минув ще рік війни. Тож результати вочевидь надалі будуть погіршуватися.
Наш фонд працює в п’яти регіонах України, які постраждали від війни, – Київщина, Чернігівщина, Миколаївщина, Харківщина та Дніпропетровщина – і можемо бачити не зовсім репрезентативну вибірку дітей, тож я не буду казати, що якість освіти знизилась на 60% абощо. Але з того, що ми бачили, є величезна проблема з дітьми початкових класів. Ми бачимо дітей, які мають проблеми з тим, щоб говорити, висловлюватися, комунікувати, взаємодіяти, бо в них цього досвіду практично ніколи не було. Ми бачимо старшокласників, які вже три роки сидять вдома. Тому це проблема, яка нас дуже швидко наздоганяє.
PISA досліджує читання, природничу компетентність та математичну. В 2018 році Україна відставала від передових економік світу на рік навчання. Умовно кажучи, нашим учням потрібно було навчатися на рік довше, аби взяти "Мобі Діка" чи іншу книжку, прочитати її і зрозуміти, про що вона, зробити певні висновки, провести паралелі. Це вміння працювати з текстом дуже важливе в багатьох аспектах життя, бо формує логічне абстрактне мислення. А завтра ми побачимо, наскільки сильно ми впали в цьому показнику з 2018 року, а впали ми дуже сильно.
— А з якими країнами ми порівнюємо?
Загалом в PISA бере участь більше 80 економік світу. Це Сполучені Штати, ЄС, Канада, Японія. Але нашими референтними країнами, по яких у великому світі буде порівняння, є Естонія, Польща, Грузія та Молдова.
"Велика війна та ковід дуже сильно підкосили нашу спроможність"
— Ми перебуваємо в ситуації, коли легко все звалити на війну, проте щодо читання, то читач повинен розуміти, про що текст і яку емоцію він викликає, що хотів донести автор? А школа вчить запам’ятовувати і це може бути поясненням невміння наших учнів висловлювати думки.
Ви цілком маєте рацію, просто велика війна та ковід – це величезні зовнішні стресові фактори, які дуже сильно підкосили нашу спроможність, наприклад, реалізовувати нову українську школу, яка і задумувалася як інструмент, який має подолати цю знаннєву парадигму нашої освіти. Адже те, про що ви говорите, – це традиційний пострадянський фактологічний підхід до навчання. Важливо знати, коли відбувалися ті чи інші події, аби мати уявлення про хронологію, але важливо знати й чому воно трапилося, які мало наслідки. І нова українська школа була спробою це зробити, проте вона не встигла дійти до старших класів, а зупинилася фактично на четвертому. Й головне – в навчанні вчителів не робилося практично нічого.
Ганна Новосад у студії Радіо Культура
Ідеологом PISA є рок-зірка в світі освіти Андреас Шляйхер, який часто каже, що якість системи освіти в країні ніколи не буде більшою і кращою за якість вчителів. Це банальність, але правда. Тому вчителі – це фундамент і займатися підвищенням їхньої кваліфікації, їхнім професійним зростанням – це must. Ми це робили останні роки дуже уривчасто, хаотично і це має свій наслідок.
"Росія знищила або пошкодила кожну десяту школу України"
— Школа – це соціалізація, де діти вчаться спілкуватися з однолітками, зі старшими. Це простір, де вони проводять багато часу. Й ви неодноразово наполягали, що росіяни не просто так методично б’ють по школах і освітніх закладах. У вас є якісь докази?
Звісно, я не СБУ та контррозвідка, тож не можу вам це підтвердити, але я суджу по фактах, які бачу. Це Чернігівщина, Харківщина, де зараз знищено повністю і суттєво побито майже половину всіх шкіл в області. В Миколаївській області 19 шкіл знищено вщент, 119 – сильно побито, ці школи потребують капітального ремонту. Тож на сьогодні Росія знищила або суттєво пошкодила кожну десяту українську школу. Це 1500 + закладів лише загальної середньої освіти. Це складно пояснити лише військовою логікою.
Мені іноді кажуть, що там наші військові, нібито тому окупанти по цих закладах б’ють. Я точно знаю, що ЗСУ там і близько немає вже давно. Проте приліт, наприклад, С-300 по Снігурівській школі – єдиній вцілілій – на Великдень о 4 ранку чи приліт дрона по школі у Ромнах у серпні. Там не було українських військових і я впевнена, що росіяни про це знають.
Інша сторона медалі – всі ж бачать, як одна із найперших речей, які чинять російські окупаційні війська, коли окуповують наші території після спроби проведення референдумів, – це впровадження так званих "російських програм" у школах. Вони чудово розуміють ще з часів радянської окупації, наскільки важливим інструментом пропаганди є освіта. І вони цим не нехтують: спалити українські книжки, вивезти їх, привезти російських учителів, знайти серед наших тих, хто буде колаборантами і насаджувати російську систему освіти. Тому росіяни чудово розуміють, що відбувається, коли вони знищують інфраструктуру і що відбувається, коли в нас вже який рік вся країна в постійному стані стресу. Коли в тебе три години в день літає МІГ і ти сидиш в укритті, це складно назвати навчанням. Росіяни чудово розуміють, що це війна вдовгу і в нашій країні хтось має відповідати за обороноздатність, хтось має розвивати наш ВПК. Хто це буде робити? Діти, які не вміють читати?
"Для нас найбільший ресурс – наші міжнародні партнери"
— А як збирати на школи? Ви ж збираєте на відбудову шкіл, побудову укриттів, позашкільні активності і я постійно від волонтерів чую, що падають збори. Як у вас зі зборами?
Підтримка ЗСУ – це ключове. Проте коли кажуть, навіщо підтримувати відновлення доступу до освіти, поки триває велика війна, то в мене єдина пропозиція. Поїдьте в село Центральне на Миколаївщині, чи в Червону Долину, Чи в Михайло-Коцюбинське, в Ізюм, Балаклію і подивіться, скільки там дітей, та які в них реальні шанси навчатися й мати хоча б якусь нормальність цього життя. Для мене взагалі не є питанням, чи варто відновлювати освіту. Питання – що саме робити? Не вважаю, що зараз час для побудови надсучасних інноваційних шкіл за десятки мільйонів доларів. Зараз давайте хоча б статус-кво втримаємо, тому що є питання масштабу руйнувань і того, як і кого можна підтримувати.
Для нас найбільший ресурс – це наші міжнародні партнери. Ми намагаємося працювати у спосіб, коли ми тим, хто має гроші (міжнародним організаціям) намагаємося донести, який контекст в Україні – повірте, вони його не знають – і як можна допомогти. Низка міжнародних організацій ніколи не мали досвіду роботи в Україні і те, що працює в інших країнах, не працює у нас.
— А можете навести приклад.
Наприклад, роздавати рюкзаки нам не сильно допоможе відновити освіту, будувати халупки замість великих укриттів теж. Тому наше основне джерело – це міжнародні партнери, десь 70% наших ресурсів. Й тут дуже важливий контекст, тому що те, що зараз можна робити на Київщині, не можна робити на Харківщині. Різна безпекова ситуація, різна кількість людей повернулася. Те, в який спосіб можна допомогти прикордонній Чернігівщині, де в принципі не можна виходити в офлайн, відрізняється від того, що можна робити на Миколаївщині. Й ми намагаємося поєднати можливості й ресурси партнерів з різними контекстами в регіонах.
Проте з літа ми вирішили починати більш публічну діяльність і в українському полі. Це перш за все не для того, щоб збирати більше грошей з українців, а для того, щоб порушувати тему важливості освіти, розуміння того, якими є наслідки війни в освіті. Це не для всіх очевидно, що станом на сьогодні вже немає кожної десятої школи. Тож ми почали низку партнерств і, наприклад, з "Українською правдою" збирали на укриття в Миколаєві. Блогер Євген Янович зробив свою програму про Снігурівку і ми збирали на укриття в Снігурівці, бо там фактично укриття – це єдина можливість додати трохи простору, бо з 4 шкіл залишилася одна і ми хочемо влаштувати там підземну школу. І у випадку з УП, і у випадку з Євгеном, коли ми почали цей збір, одразу приєдналися інші великі партнери. Завдяки УП було закрито збір на 4 млн гривень на укриття, а потім решту покрив фонд Шона Пенна, тобто ми вже не збирали донати з українців. Коли Євген закрив збір на снігурівське укриття в 1,5 млн гривень, "Ощадбанк" одразу подвоїв цю суму. Тож ми бачимо, що навіть невеличкий збір допомагає притягнути тих партнерів із корпоративного сектору чи інших організацій, які готові допомагати.
"Нестачі вчителів в Україні немає"
— У нас учителів взагалі вистачає?
Я дивилась сьогодні дані МОН по забезпеченості шкіл. Не побачила якогось просідання: як правило, по всіх областях на 96–97% вчителями забезпечені. Нестачі немає, тому що й до війни в нас було достатньо вчителів й низька пропорція кількості учнів на одного вчителя в порівнянні з іншими країнами. Крім того, велика кількість закладів знищена, велика кількість вчителів переїхала. Тому браку педагогів немає і ми навпаки маємо думати, як їх підтримати морально, ресурсно, психологічно, емоційно і як зробити так, аби вони могли продовжувати якомога краще працювати в цих умовах.
