Фото: Національний музей історії України
"Визнання артефактів українськими — це визнання Європою нашої юрисдикції над Кримом"
— Сьогодні ми говоримо про невеличку перемогу України. А як намагалася Росія повернути ці артефакти?
Для того, щоб сталася перемога, потрібно дуже багато працювати. 9 років марафону, з моменту окупації Криму, з постійними незрозумілими маніпуляціями в судах, що були пов’язані з позицією РФ. Росія обрала стратегію найменшого спротиву. Вони вирішили не актуалізувати питання належності цих речей безпосередньо Російській Федерації, а обрали стратегію належності цих речей музеям Криму. Причому росіяни позиціонували себе як українські музеї. Тобто розуміючи, що таке міжнародне право, що вони діють незаконно і будуть не праві у будь-яких європейських судах, росіяни подавали позов на повернення цих речей до Криму як українські музеї — з нашими печатками, атрибутами тощо. І їхня стратегія базувалася на тому, що вони максимально затягували процес, розуміючи, що вони його не виграють. Затягували і розраховували на 24 лютого 2022 року — що буде широкомасштабне вторгнення, Київ опиниться під їхнім контролем, прийде відповідний президент, і нова "легітимна" влада України одразу визнає, що Крим є частиною Росії, а ці артефакти належать кримським музеям. І тоді з Нідерландів речі прямим рейсом полетять у Сімферополь. Але не так сталося.
Визнання артефактів українськими — це визнання Європою української влади і нашої юрисдикції над Кримом. Це величезний удар по іміджу РФ. Повернення колекції до Києва — це як досягнення однієї з тактичних цілей, яких ми досягаємо по дорозі до нашої великої мети. Історичний музей вже опублікував низку світлин "скіфського золота", щоб українці нарешті побачили, які там речі.
"Виставки, які їздять по світу — добрий підмурок для фінансування культури"
— Розкажіть про колекцію, яка була представлена на виставці у Нідерландах.
Виставка переїздила з країни в країну і мала кілька назв. Це речі із "золотих скарбниць" Криму, які були сформовані за часів Незалежності. Переважна більшість цих речей добута з пам’яток під час археологічних розкопок. Це важливо, тому що більшість речей, знайдених під час розкопок у Криму до 1991 року, переміщалися переважно до Санкт-Петербурга і Москви, лише дещо було переміщено до Києва. "Золоті скарбниці" Крим зміг у себе накопичити тільки завдяки тому, що Україна лояльно ставилася до питань самоврядування і накопичення старожитностей, тобто Київ дозволяв їм створювати ці "золоті скарбниці" у власних музеях — це Херсонес, Бахчисарай, Сімферополь, Керч і Ялта. З Ялти колекція, на жаль, не поїхала на виставку, вони не встигли оформити документи. Також не поїхала колекція з Одеси. А найатрактивніші, найкрасивіші з точки зору мистецтва, історії, археології речі були відправлені на виставку до Німеччини, а потім до Голландії — як частина великого проєкту. Цей проєкт був ініційований не лише нами, а й німецькою стороною, і був спрямований на вивчення археології давнього Криму. А виставка слугувала підтвердженням того, що в археологічні дослідження Криму варто вкладати кошти.
— Якщо говорити про важливість популяризації української культури за кордоном, які можуть бути наступні кроки на міжнародній арені у відносинах українських та світових музеїв?
Дуже важливим є повернення культурних цінностей, які зберігаються в інших музеях світу, адже ми не знаємо, куди і коли Росія подасть позов і яка колекція буде заарештована. Тому треба працювати на рівні договорів з країнами, думаю, спільно з МЗС ми цілком можемо це зробити. Якщо договір є, то ніякий позов не перешкодить співпраці. Звісно, такі речі бажано показувати і Європі, і Штатам, адже це наша культурна спадщина, яка не лише популяризує українську культуру, а ще й може заробляти для неї гроші, оскільки ці виставки не є безкоштовними, люди платять за перегляд колекції. Виставки, які їздять по світу, це дуже добрий підмурок для фінансування музеїв і культури загалом.
— Коли колекція перебувала у Нідерландах, була інформація про те, що ми винні до 200 тисяч євро за її зберігання. Колекція у цей час не виставлялася?
Ні, не виставлялася. Після завершення терміну експозиції вона лежала спакована у їхніх фондах. У договорі завжди прописується часовий проміжок, протягом якого колекція експонується. Оскільки цей музей приватний, то він оголосив, що безкоштовно зберігати колекцію не буде.
.jpg)
Евеліна Кравченко. Фото: Укрінформ
"Має бути державна програма культурної політики"
— Як підтримувати хвилю цікавості до української культури?
Має бути державна програма культурної політики. Держава має визначитися із формуванням цієї програми, її цілями. Програма має бути спрямована і на внутрішню аудиторію України, і на зовнішню, тобто на міжнародне співтовариство. Причому кожна країна або група країн має розглядатися окремо. Тому що світ різноманітний, і те, що буде цікавим для Латинської Америки, можливо, не буде цікавим для Південно-Східної Азії, а цікаве для Британії не обов’язково зацікавить Центральну Африку. Але якщо ми націлені співпрацювати з усіма країнами, то маємо створювати культурну політику щодо спілкування з цими країнами. Відповідно, і формування колекцій, і виставки, і наративи — абсолютно все має бути узгоджено з нашими цілями: що ми хочемо від цього отримати. Окрім коштів, має бути більша і вища мета.
"Заміновані пам’ятки археології — це збережені пам’ятки археології"
— Які виклики стоять сьогодні перед культурною галуззю? Адже зараз до України велика цікавіть через війну. А що буде далі?
Цікавість через війну буває дуже різною. Є цікавість щира, з бажанням допомогти. А буває цікавість, що має на меті отримати фахівців або залишити музейні цінності на постійне зберігання. Ми маємо враховувати ці паралельні реальності, в яких існуємо. Щодо співпраці зі світом, насправді до нас завжди була величезна цікавість у галузі археології. Ми є країною, яка буквально "набита" археологічними пам’ятками, які до 2014 і 2022 року цілком могли б бути розкопаними. Тобто вони були дотичні, нічого не заважало проводити на них археологічні дослідження, і світ цим користувався. З нами укладали договори, було чимало міжнародних проєктів із вивчення того ж таки Криму. Український південь був надзвичайно популярним у міжнародних інституціях для проведення археологічних досліджень — Кам’яна могила, Ольвія, Скіфські кургани, Більський комплекс на Полтавщині, Донеччина з унікальними пам’ятками тощо. До більшості із цих пам’яток ми повернемося нескоро. Вони знаходяться або на окупованій території, або в зоні ведення бойових дій. До того ж після деокупації потрібен буде певний час для адаптації цієї території та повернення її до мирного життя. На мою особисту думку, заміновані пам’ятки археології — це збережені пам’ятки археології. Єдине — розміновувати їх треба з урахуванням того, що це пам’ятка археології. Там не можна використовувати машини, і після деокупації хай вони краще постоять у такому стані, ніж їх просто знищать.
"Збираються вивозити усі фонди з Херсонеса під приводом реставрації"
— Що відомо про кримські музеї зараз? Чи вивозять із них об’єкти культурної спадщини в Росію?
Поки що експонати зберігаються у музеях, але найцінніші речі почали вивозити. Наприклад, із Херсонеса Таврійського під приводом виставки вивезена у Новгородський Кремль колекція спеціального зберігання — це золоті речі, нумізматика, найважливіші візантійські імпорти тощо. Пов’язано це з діяльністю "особистого духівника" Путіна Тихона Шевкунова. За документами, ця колекція має повернутися після Різдва за старим стилем, тобто в середині січня наступного року. Подивимося, як вона буде повертатися і куди. Власне, її вивезли до Росії після того, як у Севастополь почало прилітати через активність наших Збройних Сил. З інших музеїв також переміщуються колекції, але таких глобальних, як із Херсонеса, поки що немає. Є повідомлення, що збираються перевозити усі фонди з Херсонеса під приводом реставрації. Речі стоять вже спаковані в ящиках, готові до відправки.
Верховний суд Нідерландів затвердив цього року рішення про повернення Україні золотих артефактів із Криму, відомих як "скіфське золото". Вони протягом дев'яти років були предметом судової суперечки із Росією, яка анексувала Крим. Коли РФ окупувала у 2014 році півострів, "скіфське золото" демонстрували у музеї Алларда Пірсона (Археологічний музей столиці Нідерландів). Верховний суд Нідерландів повністю задовольнив позовні вимоги держави Україна, зобов’язавши музей Алларда Пірсона передати Національному музею історії України ці експонати.
А днями було остаточно підписано документ між т. в. о. міністра культури та інформаційної політики України Ростиславом Карандєєвим та виконувачем обов'язки директора університетської бібліотеки Амстердамського університету доктором Фредом Вірменом про повернення артефактів. Ростислав Карандєєв пояснив в ефірі Радіо Культура, чому цей процес був таким тривалим. "Причиною є досить ретельно виписані й обережні процедури, які використовуються в європейському судочинстві. Ризики ухвалення помилкових рішень запобігаються саме тривалістю і ретельним розглядом усіх аспектів. Усі необхідні судові рішення ухвалені. Відповідно до судового рішення Україна була зобов'язана сплатити Амстердамському музею кошти за зберігання українських артефактів протягом усього періоду після завершення виставки. А це майже за 9 років. Ми попросили колег відмовитися від цих вимог. І отримали позитивний результат через підписання відповідних документів", — зауважив Ростислав Карандєєв.
Напередодні Музей Алларда Пірсона передав артефакти до Національного музею історії України — саме там вони зберігатимуться до деокупації Криму. У листопаді предмети з кримських музеїв пройшли незалежну перевірку, після чого їх запакували відповідно до музейних правил. Потім артефакти перевезли до Києва. Нині фахівці обстежують стан 565 артефактів, серед них — античні скульптури, скіфські та сарматські прикраси, китайські лакові шкатулки, яким дві тисячі років.
