Фото: Facebook сторінка актора
У фільмі "Довбуш" ви зіграли Івана Довбуша, брата Олекси Довбуша. На думку багатьох кінокритиків — це найкраща роль у фільмі. Ви згодні з такою оцінкою?
Порівнювати Олексу та Івана - це як порівнювати Роберта Де Ніро та Аль Пачіно.
Ви тепер теж в топ українських акторів, ви і до того були в топ акторів, але театральних. Вас знали, як Гамлета, Енея, автора моновистав. Після "Довбуша" все змінилося, і ви стали ще більш популярним. Але запитати я вас хочу про популярність Довбуша. Чому, на вашу думку, він настільки популярний в народі? Адже опришків було багато, але щодо жодного немає такої міфології.
Так, опришків було багато, і в ті часи вони були "рок-стар", кожне ім'я було відоме. Насправді і Довбушів було двоє: Іван та Олекса. І швидше Іван був ватажком, аніж Олекса. Але зараз ми знаємо тільки про Олексу Довбуша. Всі опришки, як міфологема, зливаються в один єдиний образ. Олекса Довбуш — це загальний образ всіх опришків.
Немає документальних свідчень життя опришків, ми знаємо його з усних переказів: з уст в уста, від села до села, з покоління в покоління. І спочатку ці легенди трішки відриваються від землі, а згодом піднімаються в небо. Я думаю, що Олекса Довбуш — це узагальнена історія всіх опришків. Чому до них такий пієтет в Україні? Тому що, як на мене, там є значно глибша історія, аніж просто соціальний рух, коли він у багатих забирав, а бідним віддавав. Мені здається, що оця "соціальна справедливість" — це радянське напилення.
Вся радянська історія і навіть марксистська ідеологія постійно говорять про оцю класову боротьбу, про те що є бідні, багаті. Бідні — це аналогія до пролетаріату, а багаті — це звичайно до капіталістів. Мені здається, що це швидше історія про боротьбу окремої людини за свої права і свободи. Це швидше не класова історія, а, якщо хочете, історія демократії. В сучасному світі ми би це назвали боротьбою за європейські цінності. Ці європейські цінності - це права однієї особи на свою власну свободу і на своє власне майно. Це приклад того, як би у нас хотіли жити люди, і які у них є цінності. А їхні цінності - це особистісна свобода.
В нашій ментальності є оця готовність пожертвувати благами, безпекою, їжею заради Свободи. І це нас кардинально відрізняє від москалів, тому що вони заради благ готові жертвувати своєю свободою. І це наша принципова відмінність. І це нас поєднує з усіма європейськими народами.
Відчувається, Олексію, в вас студент-політолог. Адже ваша перша освіта — це політологія?
Так.
Такого сміливого трактування "Довбуша", як борця за права людини я ще не чув.
Це середина XVIII століття, це відголоски всіх буржуазних революцій в Європі, тобто це ті течії і ті тенденції, які були тоді в Європі, умовно кажучи, модними, популярними. Це буржуазна революція у Франції, розвиток парламентаризму у Великобританії, всі ці течії були модні, актуальні. А Україна — для мене Довбуш, і приклад того, що ми європейська країна. Ми фактично були тоді в Європейському Союзі. Це була Шенгенська зона буквально. Жили волохи, мадяри, українці, поляки. Всі спілкувалися різними мовами, мали різну валюту, але всі один з одним взаємодіяли. Більше того, в гуцульській міфологемі є така річ, як пієтет до Венеції. Поїхати в Венецію для них простіше, ніж поїхати на Азовське море. Європейська традиція починає бути в нашій звичці, в нашому розумінні світу. Кордони Радянського Союзу просто обмежили наш світогляд.
Тобто Довбуш — це початок європейської ідеї лібералізму, права людини на власність, на своє життя і на свободу? Просто вона висловлена в такий спосіб, доступний для українців на той момент?
Так. На той час інших способів не було.
Ви почуваєтеся відомим актором?
Я не замислююся над тим, впізнають мене чи не впізнають. Та й вулицями я ходжу досить мало, адже постійно в переїздах і на гастролях. Крім театру маю ще багато особистих проектів таких, як наш з дружиною благодійний фонд. Тож я не маю часу на ці рефлексії, і слава Богу.
Я думаю що у нас бракує впізнаваних акторів. У нас бракує театрального культурного пласту, кінопласту, серіального пласту. У нас також немає індустрії, яка вирощує зірок. Актори стають зірками швидше всупереч, а не завдяки цій індустрії.
Ви абсолютно праві. Це величезна потреба — в будь-якому суспільстві мати кумирів, мати приклад для наслідування. Я дуже не люблю фразу "з грязі в князі". Коли людина раптово стає відомою або досягає успіху в тій чи іншій галузі, не маючи якогось бекграунду.
Там, звідки ми з вами родом, кажуть "не дай боже з хлопа пана".
Дуже важливе вирощування власного істеблішменту, інтелігенції тощо.
Чи завжди актори є істеблішментом?
Це напевно дискусійне питання. Я думаю, що культура і кожен митець повинен розуміти, що він відповідає тим функціям, які культура зобов'язана нести. Культура має розважальну функцію, і це дуже важливо. Але, як на мене, одна з головних функцій культури — це творення ідеї. Культура не реагує на те, що відбувається, а формує ідеї наперед.
Вона передбачає, вона веде за собою. Вона повинна йти в авангарді всіх суспільних процесів. І кожен митець має розуміти цю місію, і повинен відповідати цьому. Якщо ти вже взявся за цю справу, ти повинен розуміти, яка на тобі велика відповідальність. А у нас немає культури відповідальності. Подивіться на будинки можновладців, в яких ідуть обшуки, який несмак! Якщо ти маєш такі великі гроші, ти мав би заробити їх завдяки своїм якостям, розуму, таланту. Відповідно, ти маєш смак, ти маєш почуття міри. А коли ти робишся "з хлопа пана", ти починаєш робити цей "пшонка-стайл". І не лише в домі, дім — це просто гарний приклад. Насправді це відбувається в голові.
Ви очевидно, як і я, наслідуєте принцип, що естетика породжує етику.
Абсолютно вірно, так. Смак потрібно виховувати. Смак — як м'язи, його теж треба тренувати: читати правильну літературу, слухати хорошу музику. Смак формується, і культура — це один з рушійних факторів.
Є кілька сотень визначень поняття культура. Одне з моїх улюблених звучить так: "Культура — це надбіологічна форма організації людей". Наша культура — це те, що відрізняє нас від інших. І в цьому сенсі українська культура повинна об'єднувати. Чи не здається вам, що зараз вона починає місцями роз'єднувати українців?
Культура — це одночасно і явище, і процес. В процесі творення культури очевидно вона має об'єднувати, але культура також провокує. Вона провокує на діалог, в діалозі народжується істина. Якщо, звісно, діалог ведеться на професійному рівні та з розумінням різних процесів та явищ. Тоді це може бути діалог, який може сформувати ідею.
Хороший вартісний мистецький твір не дає відповіді на запитання, він формулює запитання. І людина сама шукає ці відповіді. Як казав Вахтанг Кебуладзе, "культура — це щось іще".
Світ змінюють ті, хто робить більше, ніж треба. Це стосується всіх сфер, і культури також. Якщо ти задовольняєш базові потреби, а потім робиш щось ще, більше, ніж треба, ти робиш поступ, як для себе, так і для свого оточення.
Ви свого часу залишили Київ після кількох місяців навчання через його динаміку, галас і не властивий для вас ритм. Між тим, зараз ви весь час в дорозі, ледь не щодня змінюючи міста і області. Як ви з цим даєте собі раду, адже ви не любите такий швидкий темп?
Якби у мене було одне бажання, яке було б виконане, я б побажав просто три дні перебування вдома. Я б дивився серіали і спав. Але у мене є робота, і я адекватно оцінюю дійсність. Я розумію, що можу це зробити. Інакше під лежачий камінь вода не буде текти.
За першою освітою ви політолог, наскільки активно ви зараз цікавитеся політикою?
Я дуже добре розумію процеси. Всі знають крилату фразу "якщо ти не цікавишся політикою, політика починає цікавитися тобою". Я не можу уявити себе поза політичним процесом. Це не лише я, ми всі зараз живемо в активному політичному процесі. Кожен з нас має розуміти, в якій ситуації ми живемо.
Історія зараз в такому моменті, коли кожен долучається, як може. Долучатися можна по-різному, і в якийсь момент треба буде долучатися до відповідальності за країну на офіційному рівні. Ви в 2010 році вже пробували балотуватися до Франківської міської ради. Не хочете повернутися до цього досвіду? Медійні особи потрібні на виборах будь-якій партії.
Я буду перебірливий. Ми повинні служити своїй державі усіма засобами і способами. Кожен чоловік в нашій країні повинен розуміти, що настане час йому взяти до рук зброю. Потрібна ротація, нам потрібно міняти хлопців, потрібно захищати країну. Війна не скінчилася, і вона надовго. Нам потрібно розуміти, що ми всі маємо захищати державу. І у кожного з нас є своя зброя. У мене є моє художнє слово, у вас є мікрофон.
То все ж ви готові після гарячої фази війни піти на вибори?
Я б відповів фразою "Господи, нехай ця чаша мене омине". Я б дуже хотів продовжувати займатися тим, чим я займаюся зараз.
Зараз ви відомі насамперед за роллю Івана Довбуша, але я добре пам'ятаю вас за роллю Гамлета. Ви стрункий і молодий, а Гамлет у Шекспіра товстий і важко дихає. Ви щоранку робите зарядку, а чи любите ви поїсти?
Я дуже смачно готую. А моя дружина не готує взагалі. Я залюбки готую навіть, коли пізно повертаюся після репетиції. Цей процес розвантажує мій мозок. І ще я дуже люблю, щоб вдома був порядок, я люблю чистоту і порожнечу. Не люблю статуетки на поличках, це мене перевантажує.
А що ви готуєте?
Дуже смачно вмію готувати пасту. Можу підсмажити картоплю, але так смачно, що напевно виграв би в якомусь конкурсі чи чемпіонаті зі смаження картоплі. Дуже смачно роблю бургери.
З вас рецепт.
Підсмажуємо на грилі булку, підсмажуємо м'ясо, всередину котлети додаємо сир. І робимо соус: можна взяти трішки сметани, трішки гірчиці, лимончик, гострий перець, трішки часничку, імбир і соєвий соус. Потім я мариную цибулю в оцті, додавши трішки цукру. Потім нарізаю огірочки солоні і помідори. За цей час підходять котлети на грилі. Нагадую, всередині котлети теж є сир. Але я так люблю сир, що додаю ще два шматочки. Ще можна додати туди хрусткий бекон, це буде дуже смачно. І ще буде дуже-дуже смачно, якщо додати туди кілька креветок. Також треба посмажити яйце, але щоб жовток був рідкий. Потім все це складаємо і насолоджуємося.
А який улюблений десерт?
Улюблений десерт — це ще один бургер.
Маю ще одну мрію — прокинутися зранку і випити холодного шампанського. Але це майже неможливо. Я 20 років працюю в театрі, і не було жодного разу, щоб я пив перед виставою. А шампанське зранку означає, що ти нічого не повинен більше сьогодні робити.
Як глядач я спостерігаю, як фільми зараз витісняються серіалами. Ви би погодилися зніматися в серіалі?
Це має бути або цікава мистецька пропозиція, або цікава фінансова пропозиція. Це моя робота, і я цим заробляю на хліб. Але зрозуміло, якщо би це була хороша фінансова пропозиція, але треба було грати в москальському серіалі, то звичайно я би відмовився. Спочатку принципи, а потім робота.
У Вікіпедії про вас написано що ви ще й режисер, хоча в інтерв'ю ви від цього відхрещуєтеся. Але поганий той солдат, який не хоче стати генералом. Ви хотіли би спробувати себе в режисурі? Наприклад, в кіно.
Це швидше був би театр, я більше розумію ці речі. Щодо кіно, я не зарікаюся. Я розумію, як працюють ті чи інші речі. Але я не маю досвіду в цьому, тож туди я поки навіть не заглядаю. Але в житті може бути різне. В житті я ніколи нікому нічого не хочу доводити. Якщо би мені завтра довелося залишити професію, я зробив би це без проблем. Це не те, без чого я не можу жити. В світі є безліч речей, якими можна займатися. Треба розуміти, що за межами твоєї бульбашки є інший світ. Якщо ти замикаєшся в своїй бульбашці, думаєш, що тільки там є життя. І коли ти замилюєш собі погляд, думаєш що це і є весь Всесвіт. Але якщо вийти за межі цього Всесвіту, там так багато цікавого! Тобто для мене режисер чи актор — це не крапка і не межа.
А якщо не акторство, що тоді?
Столярство. Я би щось робив з дерева.
