Ілюстративне фото з відкритих джерел
"Багато сімей все-таки відкладають народження дитини"
— Скорочення народжуваності на 28%, ця цифра в межах похибки, чи це дуже багато?
Це дуже багато. Але якщо бути послідовним, то треба сказати, що скорочення у 2023 році на 28% – це стосовно 2021 року. В цілому це вірно, тому що є сенс порівнювати саме з роком до початку повномасштабної війни. Але якщо ми порівнюємо з 2022 роком, то ця похибка буде не більше 10%.
Тому ми можемо стверджувати, що найбільше зменшення народжуваності відбулося саме у 2022 році. І найскоріше воно пов'язане саме з масовим виїздом українських жінок, зокрема, вагітних, та певним неврахуванням тих народжень, які відбулися на окупованій території. До цього також докладається те, що багато сімей все-таки відкладають народження дитини в очікуванні сприятливішого для цієї події періоду. Якщо порівнювати 2023 рік із аналогічним періодом 2022-го, то тут наразі ми маємо саме відкладені народження в очікуванні закінчення війни.
— У 90-х роках минулого століття зниження народжуваності спричинило так звану демографічну хвилю. Розкажіть про цей період і чи можна сказати, що нас це теж чекає найближчими роками?
Так. Ця ж сама ситуація відбувалася і в 90-ті роки. Тоді, спостерігаючи складну соціально-економічну ситуацію, багато сімей відкладали народження дитини. Більше того, якщо розглянути за черговістю народжень, то можна побачити, що дуже велика частка була первістків. Це свідчить про те, що першу дитину сім'я все-таки народжує, попри всі труднощі. Не можемо сказати, що всі, але багато сімей все-таки хочуть здійснити цей якісний перехід, стати батьками. А от уже другу дитину, тобто кількісний перехід, вони очікують на більш сприятливий період. І коли на початку 2000-х років соціально-економічна ситуація дещо налагодилась, дещо поліпшилась, тоді ми вже бачили зростання саме народження дітей другої черговості. І коли ми проводили вибіркові соціально-демографічні обстеження, то ми побачили, що різниця між першою дитиною і другою була щонайменше 10 років. Це свідчить, що сім'я першу дитину народила в 90-ті роки, а коли ситуація покращилась, вони народжують другу дитину. Пізніше, з 2005 року, почали надавати допомогу при народженні. Це також сприяло реалізації планів дітородних сімей. Тобто, дійсно, спочатку був спад. 2001 рік – це був рік найменшої народжуваності в Україні. А потім почалося зростання і з'явилася така хвиля.
"Не слід очікувати дуже стрімкого зростання народжуваності"
— Якщо поглянути на глобальні тенденції, то в світі середня кількість народжень, що припадають на одну жінку, падає. Це означає, що населення старіє. Чи означає це, що ми можемо теж потрапити в цю тенденцію, чи в Україні все-таки все залежить від того, які будуть умови і якщо завершиться війна, то рівень народжуваності зросте?
Ми очікуємо на те, що після закінчення війни, у нас все-таки буде реалізація тих народжень, які були відкладені. Тобто на певне поліпшення ситуації ми розраховуємо. Але також пам'ятаємо, що зараз ми живемо у світі, де поширена "планована сім'я". Тобто коли не просто так підходять, а все-таки сім'я розмірковує, коли краще народити дитину, які для цього необхідні створити умови. І оце свідоме, відповідальне ставлення до батьківства, воно в цілому вказує на те, що нам не слід очікувати, що це буде дуже стрімке зростання народжуваності. Тому що війна-то закінчиться, але які умови залишиться - це зруйноване житло, зруйнована інфраструктура, це проблеми з роботою, з працевлаштуванням. Тобто буде дуже багато чинників, які будуть гальмувати цей процес. І сім'я знову ж таки буде відкладати. І тут пастка якраз у тому, що багато сімей буде відкладати дитину. І може створитися ситуація, що така, скажімо, формула – "зараз не наразі, вона перейде – вже ніколи". Тобто вже за біологічними навіть показниками сім'я не зможе народити дитину. Тобто наскільки країна зможе швидко відновлюватись, настільки у нас буде налагоджуватися і ситуація з народжуваністю.
"Виплати — один із чинників підтримки родини"
— Що держава зі свого боку може зробити для того, щоб простимулювати бажання народити дитину?
Я не люблю слово "стимулювати". Це не повинно бути стимулювання народжуваності. А от підтримка, через яку держава показує, що можна їй довіряти, що вона готова допомогти сім'ї, коли та наважиться на народження дитини, оце найкраще. Щоб була в суспільства довіра до держави і готовність держави допомагати. А це повинно проявлятися у різних площинах. Тобто виплати – це один із чинників підтримки родини. Але він не єдиний. Потрібно дуже багато – це і вирішення житлових проблем, це і вирішення проблем з працевлаштуванням та створення дружньої до сімей з дітьми атмосфери на робочих місцях, це і розвиток соціальної інфраструктури, і насамперед дошкільних закладів, які уможливлять поєднання батьківства з роботою. Треба щоб мати, залишаючи дитину в дошкільному закладі, була впевнена, що вона у безпеці.
— Чи відомі цифри щодо кількості народжених українців маленьких за кордоном? І що нам робити, щоб їх повернути в Україну?
Стосовно кількості, то ми наразі з'ясовуємо. Як виявилося, це не так легко з'ясувати – скільки ж народжень там відбулося? Але ми якраз у процесі, тому що нам також дуже важливо це дізнатися. А щодо повернення, то тут, мабуть, загальна практика. Перше питання – це безпека. Якщо у нас буде безпечне середовище, це буде найголовнішим фактором повернення. Друге питання — відбудова держави. Тому що в нас дуже багато сімей втратили своє житло. Тобто їм навіть фізично немає куди повертатися. Тому ці питання потрібно вирішувати.
