Фото: Читомо. Російська пропагандистська література
Сьогодні йтиметься про російську літературу. Ведучий Вадим Карп'як згадав цікавий факт: перший перекладений іноземними мовами вірш Пушкіна — це вірш "Клеветникам России": "Його свідомо перекладали, щоб уже тоді поширювати політичну пропаганду поетичним способом. Далі Пушкін як поет російського царизму тільки міцнів як пропагандист, і до нього підтягувалися інші російські "великі" літератори, починаючи від Достоєвського і закінчуючи Едуардом Лімоновим. Але російська література працювала не тільки в цьому сенсі. Вона також була джерелом інформації про західний світ для українців, які не мали в перекладі українською мовою дуже великої кількості книжок, фільмів, вистав і багато іншого. Я вже мовчу про комп'ютерні ігри. Тобто російська мова і російська література в цьому сенсі стали для українців окремою точкою входу у світовий контекст. І це серйозно позначилось на якості перекладів і на нашому сприйнятті багатьох речей".
Фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз прокоментувала приклади зміни твору через вимогу російської пропаганди: "Дуже відомий кейс з Харарі, а саме з однією з його останніх книжок, у якій він буквально кілька ключових моментів переписав саме під диктовку російської пропаганди. Наприклад, був приклад про путінську брехню стосовно Криму, в якій Харарі переробив текст на тези про "брехню Трампа". Другий вектор — те, що стосується Криму, тому що в оригінальній версії була правдива версія про захоплення, натомість у російській версії книжки вже акцентовано, що це нібито "приєднання" Криму і нібито після цього приєднання відбулося зміцнення Росії на міжнародній арені. Тобто автор під заманливий російський ринок, який дасть велику кількість коштів, переписував цілі фрагменти, які були ключовими для російської пропаганди".
Психологиня Катерина Гольцберг вважає, що подібні випадки в російській літературі доволі поширені: "Іноді певні тексти перетворюються на набір афірмацій, які важливо закарбувати і повторювати. І це справді працює, адже коли існують якісь афірмації Коельйо, котрі допомагають просуванню якоїсь ідеї, це закарбовується в свідомості. Запам'ятовується, як слова пісні, і йде в маси як певна думка. Як колись писав Ніцше, "все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими", тому що це дає можливість в щось вірити. І люди з того боку можуть іти вбивати з певною ідеєю в голові, яка замаскована під афірмацію".
Ведучий Вадим Карп'як пригадав цікаве дослідження українського науковця й перекладача Максима Стріхи, який зробив новий переклад "Божественної комедії" Данте: "У нього є ціла книжка, яка так і називається "Український переклад і перекладачі: між літературою і націєтворенням", де він досліджує історію українського перекладу і доходить цікавого висновку, що українська мова в Радянському Союзі якраз і виживала у царині перекладу, тому що тільки там можна було її розвивати, бо не можна було перекласти Сервантеса мовою соцреалізму, яка плекалася в брежневські часи. І "Кентерберійські оповідання" Чосера, і Шекспір не піддаються перекладам засобами радянської мови української. Тому треба було використовувати іншу українську. І саме це дало можливість українській мові виживати. Яскравий приклад геніальності всіх цих речей наводиться у спогадах про Миколу Лукаша, українського геніального перекладача. Я дуже люблю момент, коли до нього приходив один з учнів, який перекладав тоді якийсь невибагливий детективчик з англійської мови і не міг перекласти назву, тому що, каже, "російською у мене виходить нормально — "Предающий всех". А в українській мові нема активних дієприслівникових зворотів, тому ця фраза дуже неоковирно і довго звучить — "той, що всіх зрадив". Він звернувся до Лукаша, як до свого вчителя, каже: "А як ліпше перекласти? Що б ви порадили?". І Лукаш одразу видав одне слово — "всезапроданець". Але треба бути Лукашем, щоб отак перекладати. Лукаша на все, на жаль, не вистачило, і ми все одно змушені були до останнього часу користуватися перекладами російською мовою багатьох книжок".
Фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз зауважила, що російська література ще не зникла з повсякдення українців, і навела приклад з власної практики: "Я не так давно мала лекцію в одному з великих закладів вищої освіти на заході України, де мої студенти розповіли, що вони і далі на історичному факультеті вчаться за російськими підручниками — це наполеглива рекомендація їхніх викладачів, незважаючи на те, що можна знайти англомовні аналоги чи україномовні переклади. Тому маємо велике питання до того, як покоління перелаштовуються. Якщо ми говоримо про один з наших топових вишів на заході України, викладачі якого все ще тяжіють до певних тенденцій, це дзвіночки, які сигналізують про не зовсім подолану власну залежність".
Психологиня Катерина Гольцберг пояснила, як мова впливає на сприйняття інформації: "Є момент закарбованості мови, коли ти зростаєш. До певного віку, якщо ми вивчаємо щось, воно стає нашим внутрішнім переконанням. Я б хотіла, щоб підручники, наприклад, на психологічному факультеті, вже були українською. Тому що в психології, на жаль, це проблема — масив російської літератури, яка вкладає певні наративи, важливі для просування російської пропаганди. Раніше існувало дуже мало інститутів психології в Радянському Союзі. Більшість з них були російськими, і це саме ті заклади, які писали навчальну літературу. Тому ми маємо на це звернути увагу".
Фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз також звернула увагу на те, що через книги відбувається популяризація певних осіб: "Якщо взяти, наприклад, психологію, то до певного часу ключові популяризатори цієї царини так само були російськими. І багато з них зараз проявили себе як російські пропагандисти, які чітко відстоюють інтереси Кремля. Тож коли зараз ми аналізуємо, що вони говорили і роками вкладали через призму турботи про людей в наші голови, то це достатньо чіткі російські наративи, які, тим не менше, широко популяризувалися в Україні. Після 24-го лютого ми побачили, яка їхня реальна позиція, як вони абсолютно непсихологічно і негуманно говорили про українців. Тому у цьому питанні йдеться і про вибудовані авторитети".
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у межах проєкту Радіо Культура "ППО. Протипанічна оборона". Матеріал відображає позицію авторів і не обов'язково збігається з позицією Міжнародного фонду "Відродження".
