MamaRika: "Ми тримаємо мистецький фронт і створюємо культурні бази, які підтримують людей"

MamaRika: "Ми тримаємо мистецький фронт і створюємо культурні бази, які підтримують людей"

За рік повномасштабної війни співачка MamaRika випустила вісім синглів і ще більше реміксів, зняла кілька кліпів ― й не збирається зупинятися, бо вважає, що має своєю музикою підтримувати тих, хто цього потребує. 

В ефірі шоу "Вікенд Нової Музики" на Радіо Промінь музикантка презентувала свій новий трек "Сльози і пісні", що вже потрапив у тренди музичних платформ. Про тему цієї пісні, ментальне здоров'я та життєві пріоритети, які змінило материнство артистка розповіла ведучому Дмитру Захарченку.  

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Фото:  Сергій Галушка, Радіо Промінь

Я щиро бажаю всім повернутись додому! Треба вірити, що так і буде. Слід лише трохи потерпіти. І чинити так, як відчуваєте.

Що відчуваєш, розуміючи, що нова пісня вже є, що вона пішла у життя? 

Це як з дітьми: ти їх відпускаєш у велике життя і шалено у них віриш, дуже любиш. Вихід нової пісні ― це щоразу пологи, без перебільшення. Тому що за кожною роботою стоїть величезна команда, праця і любов. Це все настільки викохано! Ми зняли кліп ― вклали у нього фінанси, сили… А щоб зараз створити щось пристойне, потрібно багато того й іншого. Так нині створюється українська музика, головне завдання якої ― достукатись до сердець людей. 

Ти сказала, що кожна пісня, як пологи. Скільки вони тривали під час створення треку "Сльози і пісні"? 

Все відбулось дуже швидко. Не так, як з моїм сином Давидом, наприклад. Іще в грудні зустрілась із моїм саундпродюсером Ваньком Клименком, ми на тиждень зачинились на студійну сесію ― і писали. Це було настільки продуктивно, що за п'ять робочих днів ми записали три сингли. Власне, "Сльози і пісні" ― один з них. Мабуть, цю пісню ми написали найшвидше, бо тоді дуже сильно боліло. І зараз болить, але це був якраз грудень, зима, вимкнення світла, постійні обстріли… 

Якщо говорити про тему пісні, що це за історія? Про що "Сльози і пісні"?

З назви, напевно, все зрозуміло. Ця пісня про ті листи, які щодня пишуть українські мами, жінки своїм синам та коханим, що захищають кожного з нас. Це надзвичайно болісна тема, тому що далеко не завжди на них надходять відповіді. Жінок тримає надія ― отримати звісточку, що з дорогою людиною все добре. Це про той біль, який можуть зрозуміти тільки ті, хто має коханих на передовій. Я дуже хотіла передати стан розлуки, очікування, який вони проживають. Коли залила в ТікТок відео, поставила під ним запитання: "Де зараз ваш коханий?" Отримала сотні коментарів. Хтось на нулі, хтось пропав безвісти, хтось вже на небі… Це було настільки болісно, що кілька днів я не могла зібратись, проплакала всі вихідні, бо не думала, що буде така кількість саме таких відповідей. Тому, коли мені закидають, що ліричні пісні набридли, що вони не актуальні, я з цим не погоджуюсь. Бо не усвідомлюємо масштаб того, скільки людей живе в такому стані й наскільки це важко. Тому такі пісні слід створювати для того, щоб зафіксувати цю мить і дати людям трошечки сил, так показавши, що ми їх підтримуємо й розуміємо. 

Я вірю, що любов до рідних, любов до землі своєї і жага перемоги сильніші, ніж всі ці болячки. Тому нас тримає позитив, бойовий настрой, бо ми ― українці ―  дуже сильні. 

Коли ти перебувала в евакуації за кордоном, чи писала своєму чоловіку листи? 

Звісно! Тільки це були не рукописні листи, а постійні повідомлення. Весь час надсилала фотографії сина. Саме був період, коли він дуже швидко ріс, змінювався. Те, що це відбувається не поруч із татом, було дуже болісним для нас. Тому у мене тут теж є своя мініісторія. Звісно, її не порівняти з тим, що переживають жінки, чоловіки яких на фронті. Мої листи були переважно про те, що треба повертатись додому. Я так рвалась назад! У якийсь момент мій чоловік просто здався. І вже першого травня минулого року я була в Україні.

Яким для ваших із чоловіком стосунків було це розставання? 

Мені необхідно, щоб родина була разом. Тому повторюсь: я поводилась дуже егоїстично, постійно нагадувала, що мені важко. Це, напевно, було неправильно, слід було зважати на ситуацію. Нині чимало мам із маленькими дітьми залишаються за кордоном. І це правильно, думаю, бо в Україні важко морально, фізично, і просто небезпечно. Кожен має робити так, як йому зручно й комфортно. Але я під свій страх і ризик з дитиною повернулась. Мені досі закидають, мовляв, "вам не здається, що це необачно". Але я зробила так, як зробила. Звісно, під час нічних вибухів серце щоразу здригається, бо хвилюєшся не за себе, а за дитину передовсім. Всім зараз гучно, до цього неможливо звикнути. Але я щиро бажаю всім повернутись додому! Треба вірити, що так і буде. Слід лише трохи потерпіти. І чинити так, як відчуваєте, бо в теперішніх умовах немає якоїсь єдиної правильної формули дій. 

Так, до війни неможливо звикнути. Мільйони українців пережили та переживають страх, стрес… Як на тебе впливає війна? 

У мене почались проблеми зі здоров'ям. Думаю, стрес так і працює: тобі здається, що все окей ― перенервував вночі, випив крапельок, зранку встаєш, ніби все нормально. А потім здаєш аналізи і виявляється, що у тебе купа проблем. І ти питаєш у лікарів: "Чому? Звідки?" А вони відповідають: "Невже ви думали, що стрес проходить безслідно?" 

На жаль, ми всі десь трохи хворі, якщо не фізично, то ментально. І нам доведеться ще довго ці наслідки долати. Я, наприклад, маю панічні атаки. Хоча раніше дивувалась, що людина не може себе контролювати. А тепер розумію, як це. Коли ти живеш у стані постійного стресу, так буває. На жаль, ми повинні через це пройти. Але я вірю, що любов до рідних, любов до землі своєї і жага перемоги сильніші, ніж всі ці болячки. Тому нас тримає позитив, бойовий настрой, бо ми ― українці ― дуже сильні. 


Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь 

Я переоцінила свою творчість. І тепер буде тільки така музика: щира, справжня і присвячена людям. 

Продовжуючи нашу розмову про ментальне здоров'я, чи варто звертатись до лікарів, якщо тобі дійсно погано? 

Це важливий меседж зараз. За ментальним здоров'ям слід обов'язково йти до фахівців. Не стидатися собі зізнаватися, що щось не так. Це нормально, зважаючи на те, що ми живемо у стані повномасштабної війни. Так само і щодо фізики тіла. Стрес робить страшні речі. Здавайте аналізи, проходьте обстеження, не запускайте своє здоров'я! Нам ще потім стільки сил знадобиться, щоб відбудовувати країну. Нам потрібні здорові органи, щоб перемогу святкувати!

За рік повномасштабної війни ти видала сім чи навіть більше синглів, не рахуючи реміксів, як так сталось? Бо війна заганяє багатьох у депресію, а у тебе буйний цвіт продуктивності. 

Творчість мене рятує. Я перемикаюсь, працюю, відганяю дурні думки. Вважаю, що як би не було важко, завжди є вихід ― хоча б один, але є. Його треба бачити та намагатись до нього дійти. Тому моїм виходом із ситуації було працювати. Музичне дезертирство ― точно не про мене, тому що ми тримаємо мистецький фронт, нехай це й звучить пафосно. Ми створюємо культурні бази, які зараз підтримують людей. Уяви, якщо кожен на своєму фронті припинить щось робити… Що буде? Та нічого, хаос. 

Музика ― це взагалі дуже потужна терапія. Вона лікує душі. Тому, хоч я і маю панічні атаки й сама потребую психолога, але паралельно з тим теж є трохи лікарем, бо своїми піснями даю людям слова підтримки. Я співаю про те, що болить і мені і людям. Так ми стаємо набагато ближчими. Коли як не зараз бути максимально відвертою і ближчою до людей. Взагалі, вся моя музика ― для людей і про людей. Я переоцінила свою творчість. І тепер буде тільки така музика: щира, справжня і присвячена людям. 

З якою періодичністю буде виходити ця музика? 

У нас іще багато невиданих робіт, створених у грудні, про які я розповідала раніше. Незабаром ми представимо ще дві пісні, написані пів року тому. Думаю, вони не втратили своєї актуальності, бо війна, на жаль, триває. Ми настільки продуктивні, що не встигаємо представляти те, що вже є. Мені треба брати приклад з моєї подруги KOLA, яка видає щотижня по релізу. Не встигаю за нею! Тому, я насправді не найпродуктивніша людина. Плюс у мене вдома бігає "золота платівка", мій головний хіт, якому треба дуже багато уваги. 

Що ми лишаємо по собі, коли помираємо? Наших дітей і, в моєму випадку, музику. Якщо вона буде жити після моєї трансформації, це буде просто фантастично. 

Як ти вже казала, зараз є артисти, які випускають багато релізів, ти не вважаєш, що це музичний спам? 

Якщо це щиро, якщо людина просто живе музикою, то чому її щось має зупиняти? Для мене, скажімо, найбільше значення має родина. Я не приховую того, що переоцінила цінності. У мене все дуже змінилося після народження сина. Колись на першому місці була робота, а потім сім'я. Зараз навпаки. Тому я більше часу надаю родині і, можливо, менше пишу пісень. Але уяви, що є людина, яка сидить в студії нон-стоп, створює музику і у неї виходить її так багато. Чому ні? Якщо це не "фаст-фуд", не шароварщина, якщо це смачно, кльово і в кайф, то на здоров'я! 

Скільки у тебе пісень, які ти захочеш заспівати через двадцять-тридцять років? 

Мені здається, що мене дуже змінило заміжжя. Я перетворилась на зовсім іншу "субстанцію", стала жіночною, розслабилась і знайшла для себе правильні пріоритети. І це почалось, мабуть, з пісні "Проліски". З того моменту вийшло багато моїх композицій, які будуть актуальні і через десять років. Принаймні я б хотіла, щоб так було. Люди досі слухають "Проліски", "Маємо", "KAVA". На стрімінгах видно, як кількість прослуховувань зростає. Бо це про вічне ― про любов, родину, цінності, які справді важливі. Що ми лишаємо по собі, коли помираємо? Наших дітей і, в моєму випадку, музику. Якщо вона буде жити після моєї трансформації, це буде просто фантастично. Це мрія кожного творця, артиста. Тому я б дуже хотіла увійти до тієї категорії музикантів, яких будуть пам'ятати. 

Редакторка текстової версії ― Анастасія Герасимова.

Підписуйтеся на подкаст "Вікенд Нової Музики" на найбільших подкаст-платформах, щоб першими дізнаватися про найяскравіші музичні новинки від українських артистів.