Фото: kplavra.kiev.ua
Росія воює не за територію, а за смисли, за власну історичну ідентичність. Тому хоче знищити нашу
— Чи настав вже час звільнити від "руського міра" Києво-Печерську лавру?
— Для нас є важливим повернення нашої історичної спадщини: лаври Україні, і українців у Лавру. Ми зараз в Лаврі на кожному кроці помічаємо маркер "руського міра". Все українське поступово зникало, нівелювалося, применшувалося. Лавра повинна перетворитися із оплота російського самодержавства в потужний інструмент українського культурного фронту. Росія насправді воює не за територію, а за смисли, власну історичну ідентичність. Але не може цього зробити, не знищивши нашу ідентичність.
Лавра є надзвичайно потужною світовою православною святинею. Треба шукати формат, яким чином мощі святих будуть вшановуватися і працюватимуть на українське суспільство. Вона є об'єктом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. І це наші міжнародні зобов'язання. Роками лавру забудовували незрозумілими речами. Але їх також треба враховувати в нашій роботі.
— Чи є певний план дій?
— У нас не проста історична доля і місія. Вся спадщина потребує збереження. В різні складні епохи та буремні періоди ми самі роками долучилися до її створення. При цьому треба ці різні епохи переосмислити, примусити працювати їх на українську державу і культурний спротив. Треба показувати, що з XIX ст. Києво-Печерську лавру Російська імперія намагалася перетворити на пантеон РПЦ і самодержавства, але при цьому максимально висвітлити ті українські наративи, пам'ятки, впливи, які формувалися за часів XV-XVI та XVIII ст. І зрозуміти нарешті, що Лавра має тисячолітню історію. І цього року буде 950 років закладання Успенського собору.
Український Ватикан, споруди XII століття, 144 пам'ятки національного значення, тисячолітня історія, 25 гектарів святині
— Давайте пояснимо тим, хто не в Києві і хто не знає, що таке є Києво-Печерська лавра. Де заповідник? Де монастир? Що таке Верхня лавра? Що таке Нижня лавра? Які є печери?
— Києво-Печерська лавра – це унікальний релігійний і культурний центр України, який не має аналогів. Його можна порівняти в світовому контексті з Ватиканом. Це місто в місті, яке має величезну територію, охоплює 144 пам'ятки національного та місцевого значення. Це тисячолітня історія, яка починається зі створення саме печерного монастиря Антонієм і Феодосієм. Він розбудовувався і перетворився на надзвичайно важливий, культовий і духовний центр нашого краю і мав вплив на території практично всієї Євразії. Ця пам'ятка об'єднує комплекс споруд від XII до початку XX століття. Ці об'єкти є елементами всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
В Лаврі є єдиний в Україні унікальний ансамбль барочної архітектури, який зберігся в такому вигляді і відроджений якраз в козацьку добу силами Івана Мазепи. І саме те, що Лавра зберегла архітектурні елементи і доєднує до себе унікальні печерні пам'ятки і робить її унікальною для всього європейського простору.
Лавра з давніх часів поділена на два основних елементи: Верхня лавра і Нижня лавра. В основі Верхньої лаври є Успенський собор, Велика Лаврська дзвіниця, комплекс барочної архітектури, декілька культурних об'єктів, музейні установи, які працюють, як потужний культурний центр.
Нижня лавра з 1988 року перебувала в складі чоловічого монастиря, де відбуваються здебільшого духовні практики. В Нижній лаврі розташовані три основні печерні комплекси: це комплекс Ближніх печер, це комплекс Дальніх печер, і трошки за межі заповідника виходить комплекс Варязьких печер. Крім величезної кількості архітектурних об'єктів зовні є і печерна складова, тобто підземні святині з церквами, з коридорами, з мощами святих, які там перебувають. І ця територія близько 25 гектарів називається Києво-Печерською лаврою.
Зараз за законом вся територія з землею і об'єктами належить державній власності.
Починаючи з 1988 року були створені умови для перебування там монастиря. Але через численні порушення ця угода припинила своє існування. В односторонньому порядку заповідник розірвав цю угоду, і зараз держава, комісія Міністерства культури, повертає ці об'єкти в державну власність.
— А хто опікується зараз цими будівлями, які повертають в державну власність?
— Зараз Міністерство культури розглядає збільшення штату національного заповідника для того, щоби він зміг повноцінно утримувати об'єкти і нижньої частини Лаври. Монастир – це дуже потужна економічна складова, в якій, крім духовних практик, присутні і будівельні моменти, і речі, пов'язані з утриманням об'єктів, і величезна господарча складова, яка увійшла в протиріччя з цілями і задачами заповідника щодо збереження культурної спадщини.
На фото Максим Остапенко та Наталія Грабченко, Радіо Культура
З 1988 року постійно порушувалося законодавство, добудовано 36 нових об'єктів
— А комісія в даний момент працює?
— Через вплив деяких одіозних осіб, які постійно збурюють суспільство і створюють протиріччя, була створена негативна хвиля, що нібито заповідник і держава викидає монахів, що їх тут ледь не вбивають. А мова стосується виключно власності. 79 споруд, які були надані в 1988 році заповідником монастирю, є державною власністю і перебували у користуванні. І ці умови користування були чітко визначені: вони мають використовуватися саме для релігійних потреб. Але протягом років один відомий намісник відчув себе не просто користувачем, а повним господарем, там почалося пряме порушення законодавства. Державою було ухвалено рішення повернути все, відновити статус-кво і розпочати новий етап існування заповідника і тих монахів, які мають далі служити в православних святинях, в печерах, зберігати мощі, але вже під певним все ж таки контролем і обов'язком перед державою.
За роки перебування було забудовано частину монастиря, з'явилися 36 нових споруд, серед яких 15 капітальних, які взагалі нічим не були передбачені. Вони виконувалися часто повністю з порушенням закону, інколи якісь елементи законів виконувалися, все інше ігнорувалося. При цьому було пошкоджено пам'ятки, було пошкоджено території археологічного культурного шару, який унікальний на території лаври. І багато таких моментів, через які, власне, був розірваний той договір. Після початку роботи комісії нам вдалося з деякими монахами знайти порозуміння. Ми пояснили, що ніхто не припиняє діяльність Києво-Печерської лаври як православної святині, але мова йде про те, що майно державне має належним чином бути утримане і оформлене, а ті порушення, які допускалися, їх треба припинити і відновити дію закону в межах лаври.
— Казали ті, хто мав відношення до керівництва заповідником, що ніхто нікого не запитував, що там будувати, і навіть не ставили перед фактом. Вони бачили, що з'являється якесь нове будівництво. І це все при тій владі. Тобто були дуже погані настрої свого часу для заповідника. Це дійсно так?
— Свого часу намагалися перетворити і передати всю територію лаври, в тому числі Верхню, де розташовані музейні і інші культурні об'єкти, фактично в управління "руському міру". І розглядалася можливість створення представництва московського патріарха саме у Верхній лаврі. Для цього розглядалися різні варіанти примусового виселення музейних об'єктів за межі самої лаври і перетворення її в резиденцію московської церкви. З 2014 року ця історія змінилася. Але загроза була шалена. Чинився постійний тиск.
— Якщо спочатку ЮНЕСКО якось висловлювало своє обурення, то потім що, заплющило очі на ці забудови? І яка ситуація, власне, з цим зараз?
— Свого часу навіть ЮНЕСКО винесло певну жовту картку заповіднику через численні порушення, які були виявлені при експлуатації об'єктів і території лаври. Є дуже серйозні зауваження зараз. І щоб цю тенденцію відновити, треба провести повний моніторинг того, що зроблено там зараз, треба на державному рівні ухвалювати рішення. Якщо всі об'єкти Нижньої лаври будуть під контролем держави, тоді ці виклики зникнуть. Хоча 15 капітальних споруд виникло в межах заповідника там, де їх раніше не було.
— І можна буде їх навіть зносити і демонтувати?
— Є об'єкти, які побудовані і якось вписані в систему Лаври. Є об'єкти, які просто псують зовнішній вид, прилеглу територію. Передавалися 79 об'єктів, а додаткові об'єкти, новобуди, це окрема історія. І тут має бути політичне рішення, що робити із цими об'єктами, які виникли в порушення закону.
1000-літні печери повинні відповідати сучасним запитам, ритму і часу
— Печерські пагорби не призначені для того, щоб там хаотично щось будувалося, руйнувалося, там є дренажна система, яка тримає весь заповідник, там є колодязі, там є печери, там дуже серйозні виклики геологічні. Це враховується?
— Ми кажемо зараз про збереження печерних пам'яток. Монастир дійсно зробив величезну роботу, бо деякі ченці працюють, як персонал, який підтримує ці святині. І за останні роки там побудована дійсно ціла інженерна мережа щодо вентиляційних різноманітних об'єктів, щодо дренажних систем, щодо водовідведення, щодо підпірних стінок. Не можна сказати, що взагалі нічого не робилося. Тут є фахівці і ченці, які думали над тим, як зберегти і максимально подовжити життя цих дуже крихких, дуже небезпечних об'єктів, які розташовані під землею, на схилах. Треба опікуватися підземною складовою пам'ятки, вона потребує постійного моніторингу, бо ці печери викопали 1000 років тому. А в сучасних умовах, в сучасних масштабах експлуатації, з сотнями тисяч відвідувачів, які туди приходять, це все потребує дуже серйозних дій зі сторони заповідника. І ми сподіваємось, що ченці і далі будуть опікуватися цими святинями.
— Печери потребують реставрації і якихось підтримуючих зусиль. Що це буде?
— Є декілька ділянок, які потребують додаткових інженерних мереж щодо водовідведення. Є періоди, коли починається різке танення снігу. І це може значно зашкодити печерам майже до їх повної руйнації. Тому ці об'єкти мають повністю контролюватися. Додатково треба провести ремонтні, реставраційні роботи на певних ділянках для того, щоб убезпечити і далі контролювати, підтримувати ці дуже складні споруди. Бо пам'ятки і ці святині України повинні зберегтися.
— Чи ми можемо сюди втручатися якимось новими технологіями ?
— Щодо печер, то зараз там застосовуються якраз сучасні технології: і створення водовідведення, і системи моніторингу, і системи вентиляційного обладнання, дренажні системи, які розробляються виключно на сучасних архітектурних розробках. Важливо для продовження життя цих пам'яток застосовувати саме сучасні методи, але при цьому уникати впливу і пошкодження оригінальних частин печер. Тобто це комплексна задача. Чим краще методика, чим краща технологія, тим довше буде вік цієї пам'ятки.
— Це наші технології, чи можна щось запозичити зі світового досвіду, чи є десь щось подібне?
— Тут є поєднання унікального досвіду, який був напрацьований заповідником за десятиліття існування. Наші фахівці використовують світові інженерні напрацювання і застосовують їх щодо цих об'єктів.
Є ченці-українці, патріоти, які шанують українські святині, але які потрапили під УПЦ МП
— А як складається ваша співпраця чи ваш діалог з монастирем зараз?
— Є ченці, значна частина з яких дійсно є щирими українцями, які шанують українські святині, які намагаються зберігати українську пам'ять, історичну пам'ять, культурну, духовну спадщину в той спосіб, в який вони це робили. Так, вони опинилися в складі Московського патріархату. Але вони залишаються нормальними, адекватними людьми, які готові працювати саме тоді, коли бачать, що це не шкодить православним святиням, коли вони бачать, що дії, які зараз відбуваються, точно не руйнують пам'ятки, церкви або мощі та ікони.
Плакати кримських єпархій, оголошення про збір коштів для Білорусі, швейні цехи, готельні комплекси, склади в галереях
— А правда те, що писали, що там курники з павичами, ресторани і крамниці?
— Перше, з чим я стикнувся на посаді виконувача обов'язків генерального директора, це галерея до Ближніх печер, які є пам'яткою національного значення і яка була перетворена на склад. Там зберігалася величезна кількість продукції, меблів, чого завгодно. Але це був не об'єкт, який використовувався саме для відвідувачів заповідника. Там висіла велика кількість рекламних матеріалів, об'єктів, які не є частиною Києво-Печерської лаври, там були інформаційні матеріали кримських єпархій, які в повному складі перейшли до Московського патріархату, там були оголошення про збір коштів для Білорусі. Але ми там не побачили жодного українського прапора чи бажання зібрати кошти для людей, які постраждали від російських ракет і бомб.
Це мав бути об'єкт, який держава передала саме для церковних потреб, це мав бути урочистий вхід до Ближніх печер. А він перетворився на величезний сплав для торгівлі російськими окупаційними і не тільки речами. Один з корпусів, перетворений на швейний цех. Ми ж розуміємо, що це бізнес-виробництво, це виробництво продукції, яка продається там за чималі кошти. Але, звісно, ніхто не платить жодних податків. Ніхто не платить там комунальні послуги у відповідності до тих умов, як це здійснюють інші підприємці. Ми бачили бізнес-проєкт, який працював на якусь конкретну людину, якій це було вигідно.
Готельні комплекси. Величезна кількість готельних номерів, які діють на пільгових умовах, не платять туристичного збору, не платять податків. Комунальні умови створені, як для населення, датуються державою. При цьому ці об'єкти належать людині, яка фотографується з Путіним і прославляє "руській мір", яка чекала його приходу сюди в Київ з його танками і гарматами. Ці речі треба просто припинити. І держава тут має чітко визначити умови для існування таких об'єктів в лаврі і на яких підставах і що там має відбуватися.
Це точно духовна спадщина нашого народу, а не підґрунтя для нового вторгнення, нового ворога
Ми маємо українців-ченців, які дійсно високодуховні люди, є такі. І ми маємо ділків, які, прикриваючись рясами, насправді намагаються просто набивати собі кишеню і перетворюються в таких церковних олігархів. Ці речі треба чітко роз'єднати і дати можливість культурі, духовності існувати в тому місці, для якого держава його виділяла, а не створювати умови для приватної забудови однієї людини в центрі Києва. В межах Нижньої лаври припинити бізнес-інкубатор, який там створений для московської церковної продукції для московського церковного впливу.
Поєднання минулого, сучасного і майбутнього
— Як би ви собі уявляли ситуацію в ідеалі, що це має бути?
— Умови мають бути чітко прописані на державному рівні. Це точно не компетенція заповідника. Церкви мають використовуватися для потреб православної громади України, в них має відбуватися служба духовними людьми. Люди, які здійснюють діяльність в межах національного заповідника Києво-Печерська лавра, на пам'ятках національного значення статусом ЮНЕСКО, дійсно є носіями української духовної традиції. Тут є і певна задача заповідника щодо культурного продукту, який ми маємо давати. Тому що заповідник – це не тільки про минуле, а й про майбутнє, про якісь сенси нашої держави і культурної спадщини, це і про прийом великої кількості туристів, щоб ті сучасні речі не входили в протиріччя з потребами людей і дотику їх до православних святинь. Це має працювати на українське суспільство. Ті об'єкти, які у нас – це точно духовна спадщина нашого народу, а не підґрунтя для нового вторгнення, нового ворога.
— Оцифрування архівів Лаври, про що йдеться?
— Оцифрування архівів і об'єктів культурної спадщини і музейного фонду – це потреба. Бо завжди існує загроза втрат і пошкоджень. Це вимога, яка дозволяє нам зберегти нашу історичну пам'ять, максимально її популяризувати, зробити її цікавою для відвідувачів, внести її в різноманітні соціальні мережі. У нас є колосальна історична традиція, унікальні пам'ятки. Тут треба брати закордонний досвід того, як через сучасні інформаційні технології зацікавлювати людей своєю історією. Та ж Польща, де зараз будуються понад 200 нових музеїв, крім тих численних пам'яток, які вже є, і вони всі заповнені. Цілі команди, групи збираються, знайомляться з пам'ятками, спілкуються, там створюються різноманітні активності. Тобто це частина самоідентифікації людей, які відчули, що країна йде правильним шляхом і розвивається. І це частина виховання, це формування культурного коду. Місія музеїв в суспільстві неоціненна, місія культурної спадщини також. І саме зараз за рахунок новітніх технологій, залучення соціальних мереж ми можемо це пожвавити.
— Є музеї, їх будуть виселяти? Чи вони залишаться в заповіднику?
— Це унікальна спадщина, і де, як не в лаврі, їх показувати. Це пов'язано з історією Києво-Печерської лаври, з тими історичними особистостями, які пов'язані з лаврою. І це певним чином підкреслює значення лаври в цілому для культури і для духовності нашого народу зокрема. На православному тлі, яке було основою Києво-Печерської лаври, виховувалося покоління українців, які творили історію, творили культуру, творили найкращі зразки. І це, треба показувати в лаврі. Тут треба казати про розширення того, що можна дати, як музейний продукт лаври. В заповіднику зберігається близько 80 тисяч унікальних предметів, історичних, коштовних, які можна експонувати. Саме тут сучасний пошук музейних форматів дозволить зробити музеї цікавими для відвідувачів. Деякі музеї, особливо ті, які не мають потужного фінансування, застрягли десь 30-40 років назад і в технологіях, і в способі подання, і в місії, яку вони несуть. Вони перестали бути цікавими сучасним відвідувачам. Це треба змінити. Є досвід, є проєкти, над якими слід працювати.
— А чи є фінансування під час війни?
— Завжди є можливості, особливо в час війни, звертатися до міжнародних партнерів. І багато людей готові допомагати, розуміючи важливість культури, як духовного фронту, як духовного спротиву, допомагати в таких проєктах. Завжди є меценати, які можуть допомогти. Музеї дуже часто законсервовані і недостатньо креативні. Треба трошки змінити філософію і відчуття суспільства. І відношення до музеїв теж зміниться. Тому що кожен відчуває, що саме в Києво-Печерській лаврі, Софії Київській, багатьох інших об'єктах зберігається саме та історична пам'ять, яка має перейти нашим нащадкам.
— А як ЮНЕСКО нині дивиться в наш бік? Жовту картку опустили принаймні?
— Зараз ми бачимо бажання ЮНЕСКО продовжити фінансування тих об'єктів, які знаходилися на реставрації і були припинені якраз через бойові дії. Я сподіваюсь, що у нас буде плідна співпраця з ними. Найближчим часом ми побачимо нові відреставровані пам'ятки, нові оновлені пам'ятки, які стануть доступні відвідувачам і почнуть працювати вже на культурній ниві на повною силою.
— Чи дав Бог Вам великі можливості і саме ту людину в тому місці і в той час?
— Я в цей час мав бути в місті Лиман Донецької області, як бойовий медик. А так сталося, що я очолив заповідник. Задача кожного, хто має відношення до культурного фронту, тримати цю оборону і готуватися до потужних наступів. Цей фронт не менш важливий, тому я зараз тут. Дуже переживаю за Хортицю, тому що вона зараз під обстрілами, під тиском.
— Дух український починає відчуватися в лаврі? Той, про який ви говорили з самого початку, що ви про нього мрієте?
— Я був просто приємно шокований рівним служби, яка була на Великдень. Я був на ній, і новий настоятель монастиря, який від ПЦУ, організував фантастичну службу українською, латиною, грецькою і англійською мовою. Там були такі вкраплення, при цьому атмосфера фантастична, яка заворожує кожного відвідувача.
