Хто такі "ватники"?
"У нас склалося таке враження, що "ватники" — це насамперед прихильники "русского мира". Це дуже правильно, проте йдеться не лише про це, бо насправді позиція "ватництва" є ширшою та психологічно складнішою. Я б сказав, що це набута, засвоєна життєва безпорадність, яку особа переводить у життєву позицію, навіть — у певну ідеологію. Й склалося так, що радянський період якраз був дуже сприятливим для плекання таких настроїв. Тому саме звідти виходить найбільше "ватників". Вони є у всьому світі. Й найбільш яскраво їхнє "ватництво" проявляється в прихильності до всього російського, зокрема й мови. Й оце бажання продовжувати перебувати в підпорядкованому стані всьому російському, коли все російське — це високоякісне, краще,й небажання щось змінити — найбільш яскрава позиція на сьогодні.
Другий аспект — більш соціально-класовий. Безпорадність більш властива людям бідним, незаможним. Ми в інституті п’ять років вивчали питання бідності і я скажу, що в тому, що бідна людина відсотків на 70 винна у цьому сама. Адже часто кажуть, що немає роботи, проте у провінції роботи немає для всіх, але одні щось роблять та дають собі раду, а інші — лише нарікають", -— розповів Вадим Васютинський.
Й цей другий аспект, за словами психолога, в нас укріпили в радянські часи, коли славили так звану "людину праці", просту радянську людину: "Від неї вимагали лише одне: сидіти тихо, виконувати розпорядження без жодної ініціативи і їй дадуть мінімум для проживання, через 30 років роботи — квартиру та інше. Й навпаки — людей, які виявляли власну ініціативу, намагалися щось робити, як правило, не любили та переслідували".
"Радянську владу в Україну принесли росіяни, які були носіями цього менталітету набагато більше, ніж українці. Й менталітету претензійної бідності — "я бідний, тому допомагайте мені, дайте мені" — в росіянах на сьогоднішній день більше, ніж в українцях. Українці більше схильні метушитися, аби щось заробити, але нас привчали були як росіяни, адже вони кращі, вони — зразок", — додав Васютинський.
Скільки в Україні "ватників"?
"До 24 лютого проросійських громадян в Україні було 15 %, якщо не рахувати Крим та Донбас. Проте вони не є спільнотою, адже люди такого типу самі по собі нею не стають. Вони тотально безпорадні, тому й об’єднуватися не вміють. Разом з тим, вони легко піддаються, коли їх хтось об’єднує. Зокрема, коли їх об’єднує Путін, Росія, російське телебачення.
Вони легко піддаються впливам також, коли їм про це кажуть. Зокрема, йдеться про такі фрази, як "ми вас захистимо, встановимо справедливість, тільки ви за нас проголосуйте чи йдіть за нами", — пояснив доктор психологічних наук.
Тому звідси й випливає третій аспект ватництва — залежність від влади: "Ватники" хочуть, аби вибори виграв хороший дядько, який поведе їх вперед".
Чи може кількість "ватників" в Україні змінитися?
"Я думаю, що ті 15 %, які за 10-30 років гартувалися, після 24 лютого одразу розлюбили Росію. Можливо, третина з них і поміняла свою думку, але ⅔ — залишаються на боці Росії, як агресора. Просто зараз вони намагаються це приховувати. Адже звідки беруться люди, які наводять артилерію в тилу українців? Тому вважаю, що "ватники" зараз принишкли, проте сумніваюся, що вони принципово змінять свою позицію", — зазначив Вадим Васютинський.
Чи існують важелі покарання для "ватників"?
"Покарання існує в залежності від того, які слова говорить та чи інша особа. Коло статей Кримінального кодексу, яке може карати за ці діяння, досить широке. Проте все, безперечно, залежить від того, що саме сказала особа аудиторії та який умисел був у цієї особи.
Наприклад, якщо особа закликає до повалення конституційного ладу, державної влади чи зміни територіальної цілісності, то це карається статтями 109-110 Кримінального кодексу. Якщо це заклики до публічного заперечення, здійснення збройної агресії з метою встановлення окупаційної адміністрації, то це вже колабораційна діяльність.
Якщо ж йдеться просто про образи українського народу, то це стаття 161 "Порушення рівноправності громадян в залежності від їх раси, національної чи політичної приналежності", — пояснив Сергій Назаренко.
На жаль, як додав експерт далі, за інші заклики чи прості образи відповідальності немає: "Тому, якщо в словах особи не буде знайдено складу злочину, на жаль, покарати її не можна. Тому варто уникати самосуду, проте повідомляти про таких осіб правоохоронцям, аби вони брали їх "на олівець".
Фото: DW
