0:00 / 0:00

Богдан Бенюк: "У війні найбільше постраждають оптимісти і песимісти, а практики виживатимуть у будь-якій ситуації"

Богдан Бенюк: "У війні найбільше постраждають оптимісти і песимісти, а практики виживатимуть у будь-якій ситуації"

Амплітуда його акторських робіт, розмаїття образів вражає: від Швейка до Річарда ІІІ, від Крихітки Цахес до Езопа і Тев'є. А нині на радіо "Культура" саме його голосом звучить аудіокнижка "Сірі бджоли" Андрія Куркова. Народний артист України Богдан Бенюк про театр, кіно та виховання майбутніх акторів під час війни.

0:00 0:00
10
1x

Чому "Сірі бджоли" важливі у Вашій творчій біографії

"Андрій Курков написав цей роман енну кількість років тому. Цей твір дуже вдало описує становлення людини, викристалізовування її характеру в бік певного вибору. Той людський стан, коли ми метаємося, не знаючи до якої сторони пристати. Ці двоє однокласників, які живуть у сірій зоні на Донеччині, роблять вибір на життя і на те, щоб бджоли збирали солодкий гарний мед для тої території, яка є українською. Бо бджоли для українців ― це дуже знаменита річ, яка будує життя. А мертві бджоли, як відомо, не гудуть.

Ті люди, що записували для радіо "Культура" цей роман, зробили обидві частини. Бо у виставі Театру на Подолі ми граємо лише першу частину, а на радіо зробили багатосерійну програму. І мені дуже приємно, що сьогодні у нашу студію завітала продюсерка радіо "Культура" Світлана Свиридко".

Про історію створення аудіокнижки

Світлана Свиридко: "Почалося все з мистецького конкурсу, який оголосила Національна радіокомпанія. А письменник Андрій Кокотюха був готовий адаптувати твори і свої, і тих письменників, які зголосяться брати участь у конкурсі. Одним із цих письменників був Андрій Курков, який дозволив нам озвучити свій роман "Сірі бджоли". Отже, ми отримали адаптований до радіоефіру повний твір. Я побувала на виставі у театрі, побачила гру акторів і вже мала варіант аудіокнижки, тож у мене виникла думка: а хто може краще прочитати, ніж Богдан Михайлович, який уже перебуває в тексті, у матеріалі і прожив це. Дивно говорити, але ми ще в довоєнний час спланували запис і повинні були почати в березні. Проте змогли записати "Сірі бджоли" лише у вересні. Це не просто аудіокнижка, це моновистава. З режисеркою Мариною Гольцевою ми просто сиділи, слухали в цій атмосфері глядацької й слухацької зали, поринали і забували, що йде запис... Настільки це було перфектно. Прем’єра відбулась 14 жовтня, і я запрошую всіх послухати нашу спільну з Богданом Бенюком роботу на сайті Українського радіо".

Театр Франка вже приймає глядачів. Чи змінилася атмосфера зали?

"Я є прихильником тієї думки, що справжні артисти мають опановувати залу, будь-яку. Бо якщо ти звикаєш до якоїсь певної атмосфери чи локації, то це неправильно. Коли артисту незручно і він щось переборює, тоді відбуваються суперові речі, звучить все по-живому. Після 24 лютого півтора місяці ми були у відпустці, театр не працював, а потім цей процес запуску вистав виявився дуже складним. Бо коли ти не займаєшся якоюсь роботою, то вона ніби відходить на задній план. Але театр ― це надзвичайно важливо під час війни. Мені пощастило бути на кінофестивалі у Чернівцях пам’яті Івана Миколайчука, і там було записано звернення артистів, які воюють на фронті, до учасників і глядачів: "Ви такі молодці, що ви це робите! Так хотілося б з вами посидіти, подивитися кіно…".

Сьогодні ми внутрішньо перебудовуємо своє розуміння життя. Ті люди, які за ці вісім місяців війни відійшли, багато порядних свідомих українців, вони відходять, захищаючи Батьківщину. І ми розуміємо, що їхній дух панує над нашою землею, відбувається цей патронаж. Коли помирають мама, тато, ти все одно відчуваєш їхню підтримку, вона енергетично триває. Ми віримо в це, і наша віра дає величезну надію на майбутнє".

Читати також: Олексій Богданович: "Ми маємо закінчити трагічний цикл нашої багатовікової історії боротьби за волю"

Про завдання театру

"Функція театру дуже важлива. Бо відродити віру в добро, людяність і перспективу ― одне із завдань театру. І дуже важливо, якими ми, артисти, будемо виходити на сцену, які больові точки будуть у нас, коли ми стільки емоцій пережили від самого початку, коли був наступ на Київ та всі подальші події. Як ми внутрішньо, з поривами свого серця, зі своїми неймовірними амбіціями і великою любов’ю будемо промовляти слова, які були прописані багато років тому драматургами, котрі не відчували того, що пережили ми. Артисти мусять жити емоціями. Якщо не буде розриватися серце і це відчуття не перелітатиме через оркестрову яму, то глядачі не отримають того, що мають відчувати після театру. Переривання дійства через повітряну тривогу не забирає у глядача бажання дивитися виставу далі, пірнути в цю фантазію. Тому що глядач бачить, що дійство на сцені народжується прямо на його очах і артисти щирі. А це головний закон".

Про презентацію нового фільму в Лісабоні

"Фільм "Небо-парасолька" було знято три роки тому. Це ніби така побутова історія про чоловіка, який живе в Карпатах. Його дочка під час навчання в медичному університеті познайомилась з італійцем, закохалася, народила дитину і поїхала в Італію, порушивши всі традиційні речі української сім’ї. А через 18 років до цього чоловіка в карпатське село прилітає на вертольоті онук із прахом своєї матері, яка трагічно загинула. Вона написала в заповіті, щоб її прах розвіяли в Карпатах. Спершу в діда й онука було нерозуміння між собою, але потім вони знайшли вібри існування одне з одним. Ця історія емоційно дуже співзвучна до сьогодення. Про такі фільми покійний Віталій Малахов казав: у Лондоні перед виставами продаються спеціальні  хустинки, для того щоб люди могли витирати сльози".

Про дивіденди для життя

"Згадаю фільм, який мав знімати Сергій Жадан у Харкові, але не сталося через війну. Ми зустрічалися два місяці тому, і я сказав: хлопці, якщо ми будемо чекати закінчення війни, то цей процес очікування може затягнутися, але ж не можна зупинити наш кінематограф і театр. Чому ми не можемо знайти кошти, щоб взяти в оренду знімальну техніку і зняти це кіно? Почали думати і вирішили, що процес знімання фільму відновиться під час війни. Це дуже правильно. Ми маємо жити в роботі, у відчутті праці й потрібності кожного дня. Бо коли наступає хандра, починається повний провал. У цій війні найбільше постраждають оптимісти і песимісти, а практики будуть виживати в будь-якій ситуації. Бо вони виконують конкретний обсяг роботи, який приносить і задоволення, і дивіденди жити. Потрібність і впертість ― дуже важливі. Я про це завжди своїм студентам кажу. Зараз ми живемо в такий момент, коли особисті риси кожного переходять на перше місце. І щоб перетнути межу середньовартості, оволодівши якимось ремеслом, треба напружитися, займатися самовіддачею, не чекати, що до тебе має щось прийти, а самому пропонувати ідеї".

Фото: Держкіно. Кадр із фільму "Небо-парасолька"

Останні новини
Дешевше кави з тістечком. Експертка про мізерність штрафу за перевищення швидкості
Дешевше кави з тістечком. Експертка про мізерність штрафу за перевищення швидкості
Промінь рекомендує: Granat Garden з треком "La petite mort"
Промінь рекомендує: Granat Garden з треком "La petite mort"
 "Вибачте, але треба і тупорилий контент". Карпа про альтернативу тим, хто досі слухає російську музику
"Вибачте, але треба і тупорилий контент". Карпа про альтернативу тим, хто досі слухає російську музику
Світова проблема. Епідеміологиня про антибіотики і своєчасність лабораторних досліджень
Світова проблема. Епідеміологиня про антибіотики і своєчасність лабораторних досліджень
Портрет ветерана-підприємця спростовує стереотипи. Історія бізнесмена, снайпера Сергія Позняка
Портрет ветерана-підприємця спростовує стереотипи. Історія бізнесмена, снайпера Сергія Позняка
Новини по темі
"Конотопська відьма" розкуповується за три хвилини". Нищук про очолюваний ним театр Франка
Творці фільмів "Сірі бджоли", "Редакція" та "День як день" на Радіо Культура
"За пів дня продали квитки на весь тиждень" — гендиректор-художній керівник театру Франка Нищук
"Цілеспрямована, рішуча, принципова": спогади про Ірину Фаріон
Спогади про Віталія Малахова. До 70-річчя від дня народження