Що почитати в українській літературі про Другу світову війну — радить літературознавиця Віра Агеєва

Що почитати в українській літературі про Другу світову війну — радить літературознавиця Віра Агеєва

Вчора, 8 травня Європа відзначала День пам’яті та примирення, присвячений пам’яті жертв Другої світової війни. Вже понад 75 років людство осмислює жахи тієї війни, яка зруйнувала мільйони доль, повторюючи "ніколи знову". Не стояли осторонь рефлексії про події 1939-1945 років й українські письменники. Радіо Культура попросило літературознавицю, професорку, докторку філологічних наук, викладачку Києво-Могилянської академії Віру Агеєву розповісти, які твори українських літераторів на тему Другої світової війни варто обов'язково почитати.

0:00 0:00
10
1x

"Український досвід Другої світової війни дуже відрізнявся від російського досвіду: для росіян це була війна переважно не на їхній території, для українців — трагічний досвід. Україна оплатила життями, руйнуваннями, втратами перемогу в Другій світовій. Тому у нас немає такої героїзації війни. Те, що відбувається в Росії з "побєдобєсієм" закладалося їхньою літературою від початку: вони намагалися перевоювати війну і показати її парадний, героїчний чин. В українській літературі цього не було", — розповіла Віра Агеєва.

За її словами, українські письменники використали травму Другої світової та так званої Великої Вітчизняної воєн, де цензура була трохи менш потужна, ніж в інших проблемних темах, для осмислення травми 1937 року. 

Леонід Первомайський

Я люблю згадувати Леоніда Первомайського — може не так його роман "Дикий мед", як повість "Чорний брід", прегарні оповідання, наприклад "Кава по-будапештськи" — тому що вони показують досвід зустрічі із західним світом. Для його героїв Друга світова — це можливість вийти за жахливу дійсність сталінського терору. Його герої осмислюють травму 1937 року 

Олександр Довженко

Оскільки український досвід був досвідом трагічних втрат, масової окупації та великого терору, то я б згадала в цьому контексті й Олександра Довженка. Його "Щоденники" для осмислення українського досвіду Другої світової війни є неймовірно важливими. Довженко весь час як в оповіданнях, так і в кіноповістях рефлексує над тим, що Україна зазнала неймовірних втрат в 1933 році, українська еліта винищена в 1937-му і зараз на окупованій території нищиться дуже тоненький прошарок української еліти, яка ще збереглася.

Недаремно його "Україна в огні" була заборонена особисто Сталіним, тому що там Сталін побачив загрозу самому існуванню СРСР.

Григір Тютюнник 

Ще одна дуже цікава складова української літератури про війну — це те, що вона показала те, що зараз люблять називати "силою слабких". Вона показала, як війну пережили жінки і матері. До покоління дітей війни належить й Григір Тютюнник, який підлітком пережив трагічні події. Тому для мене найкращим текстом в українській літературі, прозі про ту війну є "Облога" Григора Тютюнника: дитина, яка втратила батька в репресіях 1937 року, померла бабуся і цей персонаж залишається абсолютно безпритульною істотою. Він нікому не потрібен, йде за фронтом і для нього, 14-літнього хлопчика — цей фронтовий досвід не є досвідом героїзму. Він говорить там екзистенційні речі про те, що йому ніби сміття в душу висипають. Він дізнається занадто багато про всі жахи, аморальність війни. 

Також частиною осмислення Другої світової війни в українській літературі була й тема Голокосту, в рамках якої варто згадати "Дебору" Миколи Бажана.

Фото: pixabay