Про інтернаціоналізацію
Незважаючи на те, що інтернаціоналізація — складний процес, тут багато чого зроблено саме фахівцями з європейських країн, які історично приймали іноземних студентів. Це насамперед такі англомовні країни, як Австралія, Нова Зеландія, США, Велика Британія та Канада, а також інші європейські країни, як-то Нідерланди. Україна дуже добре йде поруч. Завдяки нашим реформам, завдяки приєднанню до Болонського процесу, завдяки ефективній роботі Національного Еразмус+ офісу в Україні для нас відкриті програми та можливості. Тому можна сказати, що з нами рахуються. Українських фахівців хочуть бачити в своїх командах. Українські університети хочуть бачити в консорціумах міжнародних проєктів, тому я думаю, що ми в нас добра динаміка.
Українські студенти за кордоном, а іноземні — в Україні: кого більше
Паритету не існує. На це суб’єктивні та об'єктивні причини. Що стосується іноземних студентів, які приїжджають до нас на повний цикл, наприклад, на повний цикл програми з бакалаврату, то вони приїжджають на 4 роки. Хтось від'їжджає, хтось залишається для того, щоб закінчити у нас магістратуру — і це одна когорта іноземних студентів. Для неї і особлива нормативно-правова база, і особливі наші національні, історичні, соціально-економічні умови, які треба враховувати. Український державний центр міжнародної освіти навів порядок, щоб іноземні студенти розуміли, куди вони хочуть і яку освіту вони хочуть отримати в Україні. За статистикою центру, у нас більше 76 тисяч іноземних студентів. Головні постачальники студентів — Індія, Марокко, Таджикистан, Азербайджан.
Про академічну мобільність для українців
Був час, коли до українських університетів приїжджали представники приватних закладів з Польщі, які розповідали, як чудово отримати там освіту. Це спрацювало, адже це був рух з боку держави. Вони зрозуміли, що польські студенти виїжджають до Ірландії, Канади чи Америки, тому їм потрібна молода кров, яку вони вирішили брати з України та Білорусі. Це була дещо цинічна, але добре розроблена стратегія, щоб рекрутувати наших студентів до польських університетів.
Але інтернаціоналізація — це про відтік мізків. Якщо студент поїхав на семестр на навчання до Німеччини, то дуже високий відсоток, що він захоче туди повернутися і навчатися на магістратурі в цьому університеті. Я думаю, що 80% він захоче ще на рік залишися в цій країні, щоб спробувати працевлаштуватися, а потім залишається на зовсім. І цю проблему треба вирішувати.
Про рейтинг українських університетів в світовому контексті
Я впевнена, що нашим науковцям є що сказати та показати. Провідні українські університети намагаються залучити іноземних студентів, але залишається питання, як ці іноземні студенти туди потрапляють. Наші заклади мають взяти краще, що вже було розроблено, наприклад, у Великобританії чи Австралії, щодо того, як вони подають себе, щоб це було зрозуміло. Немає проблеми у тому, щоб це написати англійськими словами, а у тому, щоб знайти правильні слова, щоб нас зрозуміли студенти з Індії, Китаю чи Азербайджану. Для цього в університетах мають бути відповідні служби. Це не просто деканат з роботи з іноземними студентами. Це має бути сервіс, який займається академічним просуванням свого університету.
Про "Еразмус"
Програмі "Еразмус" більше 30 років. Україна долучилася до неї у 2014 році. Це програма, яка надає стипендію студентам. Так, треба за свої кошти отримати візу, треба приїхати в Київ на співбесіду, якщо ти з іншого міста, але ці витрати не можна порівняти з тими, які були на початку. Були такі програми, які були започатковані тільки за угодою про співробітництво між університетами. Наприклад, два університети підписують угоду, що вони хочуть академічний обмін, наприклад на семестр, коли чотири студенти їдуть до України, а чотири — за кордон, а також викладачі. І на таку програму був попит, хоча подібні програми не пропонували стипендію. Водночас наші студенти не дуже готові покинути зону комфорту і поїхати до іншої країни.
Про синхронізацію академічних стандартів
Для того, щоб здійснити обмін між університетами, академічні програми мають мати спільну основу. Якщо ти вивчаєш менеджмент, то ти не можеш поїхати на програму з музики чи з хімії. Ти маєш поїхати на бізнес та управління. В країнах Європейського Союзу є проблема, що, незважаючи на всі умови, там невисокий відсоток студентів, які хочуть брати участі в таких програмах. Тому що, повертаючись, для них дуже складно отримати це визнання кредитів, хоча головний фокус програми "Еразмус" — це визнання вивчених дисциплін в закордонному університеті, який тебе приймає. Але цього це відбувається. Навіть якщо це звучить однаково, але зміст програми може бути абсолютно різний. І кількість годин може бути теж різною. Потім почали говорити, що програма "Еразмус" — це не тільки про визнання кредитів, а про розвиток учасників, про те, як навчитися жити, як навчитися розуміти один одного, як стати відкритим до інакшості. І студенти, дійсно, повертаються інші. І цій програмі є чим пишатися.
Фото: рexels.com
