Візит Ердогана до Києва. Чи стане Туреччина переговорним майданчиком в україно-російському питанні?

Візит Ердогана до Києва. Чи стане Туреччина переговорним майданчиком в україно-російському питанні?

Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган 3 лютого прибуває до Києва з офіційним візитом. Перед поїздкою Ердоган вкотре запропонував посередництво Анкари в конфлікті між Україною та Росією. Водночас Кабінет міністрів схвалив проєкт угоди про зону вільної торгівлі з Туреччиною. Документ підпишуть сьогодні у ході візиту президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана до Києва. За словами першої віце-прем’єр-міністерки, міністерки економіки України Юлії Свириденко, сторонам в процесі перемовин вдалося вийти на взаємовигідні умови. Більше про це в ефірі Українського радіо розповіла старша аналітикиня Центру досліджень сучасної Туреччини Євгенія Габер.

0:00 0:00
10
1x

Про відносини з Туреччиною

Така включеність Туреччини в процес урегулювання між Росією і Україною пов'язана в тому числі і з тим, що в Україні представлено дуже багато великого турецького бізнесу. За 2021 рік Туреччина стала топовим зовнішнім партнером, ввійшла до п'ятірки найбільших зовнішньоекономічних партнерів України за рівнем імпорту та експорту. Ми на 52% збільшили товарообіг між країнами, і це майже рекордні 7,4 млрд доларів. З іншого боку, це також найбільший іноземний інвестор в Україну — це 4,5 млрд доларів.  Тому таке бажання Анкари бачити мир в регіоні і мир в Україні продиктоване бажанням зберегти свої позиції на ринку, зберегти можливості для розвитку економічної співпраці і вберегти свої інвестиції від якоїсь загрози.

Водночас безпековий трек є дуже важливими. Київ зараз став дипломатичною столицею Європи, і в цьому випадку Туреччина не є якимось винятком, активно залучається, пропонує свої посередницькі послуги і має для цього цікавий унікальний бекграунд. З одного боку, це країна НАТО, тому вона діє багато в цьому спільно з європейськими та натівськими партнерами. З іншого боку, це країна, у якої дуже  особливі, непрості, але робочі партнерські стосунки з Російською Федерацією, що дає більше можливостей впливати на цей процес і виступати посередником.

Про посередництво Туреччини в безпековому питанні

Не варто недооцінювати та переоцінювати такі ініціативи. Зараз відбувається пошук можливих шляхів до врегулювання цієї ситуації, прнаймні для деескалації та уникнення прямого вторгнення Росії. Всі спроби Анкари допомогти на гуманітарних треках, як-от обмін полоненими і звільнення політичних бранців Кремля, зокрема кримських татар, — історія дещо легша. Вона не є простою, але це є окремі треки, по яких ми раніше вже працювали, і в цьому є досвід. Росія, коли їй це було вигідно, йшла на контакти, і, дійсно, за посередництва турецького президента у нас є такі історії успіху зі звільнення бранців. 

Що стосується зараз цього процесу, Україна вітає цю ініціативу, як і будь-які інші, які б дали можливість для деескалації, для контактів, для дипломатичних переговорів з російською стороною. Але наразі ми бачимо, що Росія не готова йти на такі формати. Спочатку вона відкидала ці ідеї та пропозиції Туреччини, мовляв, їх там немає, і потрібно вести переговори з так званими ЛНР та ДНР. Після того були заяви про те, що Туреччина має натиснути на Україну для того, щоб ми виконували мінські домовленості,  тобто зрозуміло, що це все відмовки для того, щоб не долучатися до цього процесу. Після того були заяви з боку Пєскова про те, що президент Російської Федерації вже прийняв запрошення від турецького президента відвідати Туреччину і давно не відбувалося проведення спільних комісій,  тому така можливість не виключається. Втім, важливо розуміти, що це не було прийняття пропозиції долучитися до тристороннього формату переговорів або прийняти посередницькі ініціативи Туреччини. Це була достатньо розмите формулювання про те, що коли календарі обох президентів дозволять, така зустріч може відбутися, що зовсім не означає, що під час цієї зустрічі будуть прийняті посередницькі ініціативи Туреччини. Це дипломатичний маневр, це збереження додаткового треку на випадок, якщо він знадобиться, але зараз я не бачу поки що готовності Росії долучатися до таких переговорів. 

Туреччина буде наполягати, тому що до Туреччини це питання власної  національної безпеки, це питання збереження відносин з двома партнерами, обидва з яких є важливими, і також це можливість виступити, з одного боку, представником колективного Заходу, зіграти конструктивну роль, з іншого боку — також посилити свої позиції в регіоні, тому що очевидно, що ініціатива насправді є важливою. 

Наразі йдуть переговори про можливість перенесення переговорів з Мінська до Стамбула, ніж до Анкари. Дійсно, Мінськ є неприйнятним, і зараз йдуть консультації по лінії ОБСЄ та з іншими нашими партнерами.  Були вже заяви з російського боку про те, що Стамбул є логістичного не зручним варіантом, тому поки Росія не приймає такий варіант. Водночас  треба теж розуміти, що якихось додаткових опцій є не дуже багато. З одного боку, є ковідні обмеження на тлі пандемії щодо можливості фізичного в'їзду до певних країн Європи. З іншого боку, є санкції проти певних російських чиновників та високопосадовців, які не можуть в’їхати до країн Європи. Тому якщо ми говоримо про нейтральні території, то обговорювалася Швейцарія і побіжно Стамбул. Для нас Стамбул ​​— це хороший варіант і це забезпечення нейтральної платформи для переговорів. Крім того, не потрібно плутати фізичне перенесення майданчику для переговорів із запровадженням нового формату. Поки що ми говоримо про ту саму тристоронню контактну групу. Просто є пошуки локації для проведення переговорів. 

Про угода про зону вільної торгівлі 

Я думаю, що це компромісний варіант, як і будь-які угоди, які підписуються. Звичайно, це не є 100% запит на позицію України. На певному етапі обговорювалася можливість повного обнулення мит, тобто це 0% на будь-які товари як аграрні, так промислової групи. Зараз ми бачимо, що на певні групи товарів, зокрема особливо чутливі товари, мита були збережені, десь вони були значно зменшені, десь мова йде про введення певних квот. Тому це компромісний варіант, а не максимальний. З іншого боку, вже важливо було її підписати, тому що ці майже 10 років переговорного процесу вже дещо дискредитували саму ідею підписання угоди про вільну торгівлю і з турецького боку, і з українського. Багато експертів та бізнесменів говорили про те, що її потрібно вже підписувати з певними, можливо, обмеженнями, з введенням можливості на перехідний період. Ми бачимо, що будуть трирічні чи п'ятирічні перехідні періоди для того, щоб пом'якшити перехід на роботу в нових умовах. Тому, з одного боку, це збереження певних складних моментів для нашого бізнесу, тому що доведеться адаптуватися. З іншого боку, це величезні можливості. Це не є стандартна умова про вільну торгівлю. Це буде угода нового покоління. Важливо, що включені інвестиції, включено виробничу кооперацію, тобто це не тільки купівля-продаж. Це також можливості для спільного виходу на треті ринки.

Крім того, ще є декілька регіональних моментів, пов'язаних з цією угодою. Це є остання угода, підписана між дружніми нам країнами Чорноморського басейну, якщо ми говоримо про Молдову, Румунію, Болгарію, Туреччину та Грузію. Між усіма цими країнами вже існують такі угоди, тому ця угода стане останньою ланкою в низці таких домовленостей. Тобто всі ці країни будуть поєднані зоною вільної торгівлі зі спільними правилами, що також сприятиме розвитку регіональної торгівлі. 

Крім того, є можливість виходу на європейські ринки для турецьких товарів, тому що із підписанням цієї угоди будь-який товар, створений на території України з турецької сировини, буде вважатися українським товаром, тому відповідно отримає доступ на ринки в Євросоюзі. Для нас це також створення нових робочих місць, це локація турецьких виробництв в Україні, тому що це вигідна історія і для нас, і для турків. 

На фото: президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган, ОП