Мої пісні, як діти, чим краще ти її прилаштуєш, тим більше вона тебе радуватиме
Дмитро Захарченко: Ми сьогодні презентуватимемо твій сольний сингл «Blonda», але коли ти слухав свою пісню “Плачу і сміюся” у виконанні TAYANNA, я бачив твою щирість у тому, що тобі дійсно приємно чути, що твоя пісня лунає із чужих вуст, але вона все одно лунає.
Сергій Підкаура: Я це називаю «виконана місія». З точки зору того, що ти написав пісню, придумав її, і потім інша людина, артист, виконала її. В мене до цього особливий є інтерес, бо коли запитують, яка з твоїх пісень твоя найулюбленіша. Я відповідаю, що пісні мої, як діти, чим краще ти її прилаштуєш, тим більше вона тебе радуватиме. Не в стіл, а відомим артистам, не обов’язково відомим, а головне, що люди до цього також долучилися. Як каже один мій знайомий: «Поважай людей, які витрачають свій час на те, що ти робиш». Тому я до цього дуже тонко ставлюся.
Дмитро Захарченко: Якщо пісні твої діти, то тебе можна вважати багатодітним батьком.
Сергій Підкаура: Є батьки набагато багатодітніші. Але якщо всі мої гойкнуть, то буду щасливий, але хочу ще.
Дмитро Захарченко: До теми співтворчості також ще повернемося, але сьогодні найпершим приводом є те, що ти завітав як сольний артист зі своїм синглом «Blonda». Хто така ця блонда?
Сергій Підкаура: Шанувальники моєї творчості знають, що у мене фантомні образи. Вони збиральні. Це не конкретна людина. Це звичайна білявка, яку ми бачимо на вулицях міста кожного дня, можливо, це ваша сусідка, можливо, ваш офісний працівник. Це просто про дівчат. Я просто дозволив собі їх так трішки ніжно назвати, бо може для когось кусається слово «блонда». Це, скоріше за все, полтавський діалект, це пов’язано з любов’ю. Тому це просто пісня, присвячується усім білявкам, в яких логіка – генератор випадкових чисел. Це я загнув, але ніжності більше сто відсотків. Отака в мене «Blonda» вийшла.
Дмитро Захарченко: Чому не брюнетка?
Сергій Підкаура: Я боюся брюнеток трохи. Мені здається, що вони відразу виведуть мене на чисту воду. Глянуть в ці очі і скажуть - «ніякої конкретики, Підкаура». І підуть з іншим. А блонди – мені здається, в мене більше шансів їх зачарувати.
Фото Яна Сочевічек Радіо Промінь
Дмитро Захарченко: А підхід для написання власних пісень такий же, як і для написання пісень для когось? Чи для тебе немає значення, хто саме їх виконуватиме?
Сергій Підкаура: Дякую за це запитання, бо впродовж усієї моєї кар’єри це вперше мене запитують про це. Бо я ніколи спеціально під когось не придумую. Я можу після зустрічі надихнутися. Я зустрічаюся з артистом, можемо кілька годин просто сидіти спілкуватися. Він може мене надихнути і я щось придумую, але, як показує практика, нічого з цього не виходить. А от коли приходить натхнення, то беру гітару, олівця, аркуш паперу, і щось собі сиджу пишу. І потім вже відчуваю, що цій людині можу запропонувати цю пісню.
Дмитро Захарченко: А якщо говорити, наприклад про Tаянну, як відбувається з такою артисткою співпраця?
Сергій Підкаура:Я емпат. Я пишу вірші, я пишу музику. І тому я дуже тонко це відчуваю. І коли я уявляю як би цю пісню міг виконати той чи інший артист. Я вже десь в Космосі відчиняю цей портал, бо це теж дуже важливо, що ти думаєш і як до цього ставишся. А з Таянною я давно знайомий і дуже зачарований нею, як співачкою, як людиною. Я просто скинув їй смс і написав, що в мене є пісня для тебе, послухай. І скажу вам чесно, на 75-80% я розумів, що вона їй сподобається. Бо є таке слово «віра». Я розумів, що це пісня для неї, вона повинна її виконати. І так сталося. Вона послухала і сказала, що ти знаєш, хлопцем написана пісня про дівчину, жінку, дівоча пісня, в тебе так це вийшло. І вона її зробила бомбово, що я просто дуже щасливий. Я їй так і сказав, що знаєш, я тобі постійно буду дякувати, що ти так круто її заспівала. І зараз у нас в розробці ще кілька робіт, але це поки що таємниця. Але так, ще співпрацюємо. Вітання тобі, Таянно, дорогенька!
Дмитро Захарченко: Від чого залежить регулярність виходу твоїх пісень, як сольного виконавця?
Сергій Підкаура:Насправді, я дуже сильно завинив перед своїми шанувальниками, бо я лінивий. Я людина настрою і, напевно, від цього багато чого залежить.
Дмитро Захарченко: А не страждаєш від цього?
Сергій Підкаура: Страждаю від цього, бо я емпат і розумію, що мені треба більш дозовано ставитися до таких моментів, як перейматися кимось чи чимось. В мене від цього пісні виходять, але іноді треба мати силу повернутися із цього образу, а не постійно у ньому бути. Але я щасливий, все good.
Дмитро Захарченко: Сьогодні в Україні відзначається День Матері, особливий день. Що для тебе це свято?
Сергій Підкаура: Вітаю всіх причетних до свята Дня Матері. Ну, по-перше, мати мене народила, а не вовчиця. Тому я маму люблю. Зараз, коли до вас їхав, продивлявся стрічку новин, бачив як мої знайомі вже вітають своїх матерів, своїх дружин. Я сам батько, в мене сім’я є. І окрім моєї мами, в мого сина є мама, моя дружина Наталія. Материнство – це диво і це дуже важка робота. Знаєте, коли дружина народила дитину, я своєму приятелю, який вже був батьком, сказав таку фразу – «коли в мене перестане оце відчуття тривоги постійно бути?». А він так на мене подивився і сказав – «ніколи». Тому я просто перед матерями схиляю голову і хочу з ніжністю побажати щастя, всього найкращого, кохання, будьте коханими, і гарного настрою. Ось так я ставлюся до Матері. Це святе.
Дмитро Захарченко: Коли ми перед ефіром зустрілися, ти сказав, що не знаєш, що гратимеш сьогодні, давай задамо певний напрям? Яку б пісню ти хотів присвятити своїй мамі чи усім матерям? Яка б це була пісня і чи може вона прозвучати зараз з твоїх вуст?
Сергій Підкаура: Є в мене така пісня. Бог – це любов. І в кожного в серці живе любов. І однозначно живе Бог. В моєму серці так точно. Пісня «Jesus» напевно про те, що кожного разу тобі хтось підстеляє ковдру, коли ти падаєш. Це твій ангел. Коли ти втрачаєш сенс життя – в тебе з’являються нові сили. Це теж твій ангел. Це твій персональний Ісус. Для когось це ангел, для когось це мама, для когось це батьки, для когось просто Бог або вища сила, як він її розуміє. І тому з великим задоволенням хочу поділитися цими словами, як я присвятив і присвячую всім добрим і порядним людям.
Скоро нас за великі гроші заводитимуть на концерти і показуватимуть живі інструменти
Дмитро Захарченко: Дійсно, хай все буде в кайф. Я прямо хочу зачепитися за цей меседж. В тебе є ця версія пісні в YouTube. І я натрапив там на ось які коментарі - «так смачно, із присмаком 90-х». І мені цікаво, як змінилася музика з тих часів?
Сергій Підкаура: Днів чотири тому ми якраз з друзями спілкувалися на цю тему. В мене є товариш, до якого я прислухаюся, і я в нього спитав – «слухай Олег, яка твоя думка з приводу того, що відбувається?». Він відповів – «ти знаєш, Сергію, просто стало багато всього, мінус в цьому, що саме поняття пісні трішки зменшили». І зараз, якщо раніше ми сміялися, що треба хвилину для того, щоб здивувати людей, потім тридцять секунд, зараз мені здається п'ятнадцять секунд дається, але й це не важливо. І він мені сказав ще, що раніше вимоги були до чогось, бо не вистачало інформації, зараз, якщо хочеш подивитися футбол, то включаєш телеканал «Футбол». От я люблю радіо в Ютубі слухати. Якщо раніше були підбірки – електронна музика, блюз, рок. То зараз дивлюся – босанова ранішня, босанова із саксофоном, босанова без саксофону. На тобі блюз вечірній, на тобі блюз із дівчиною посидіти, на тобі блюз в автомобілі поїхати. Я цьому завжди радуюся, бо вибір – це завжди круто. Просто всього стало багато. Не хочу нікого образити, але особисто я трішки занепокоєний, тому що таке відчуття, що «музика з яйцями» почала втрачатися. Дуже багато з’явилося такого, я це називаю «швидко, якісно, недорого». Але мої друзі мене заспокоюють, що в цьому нема нічого такого, це просто етапи для творчості різних колективів. Але я на сьомому небі від потенціалу нашої країни, я дивлюся, які у людей думки, як вони виглядають, мені дуже подобається, що відбувається у нас в країні з музикою. Це дуже круто, бо я різноманітний. Я дуже великий шанувальник електронної музики, але спокійно можу послухати і колектив, який топовий зараз. Тому на 70 % я не переживаю, тому, що все good.
Фото Яна Сочевічек Радіо Промінь
Дмитро Захарченко: Змін стало дуже багато, а ти змінюєшся також?
Сергій Підкаура: Насправді, я згоден з тим, що зараз дуже багато різних кнопок, багато пристроїв, які тобі дуже допомагають відразу це все зробити. Я розумію, що це етапне, в музиці все постійно крутиться по колу. Все це було колись, просто зараз воно трішки інакше виглядає. І запам’ятайте мої слова – скоро нас за великі гроші заводитимуть на концерти і показуватимуть живі інструменти. Суспільство до такої межі зараз з гаджетами натисло на музику, а потім знову буде таке відчуття, як відлига, і знову пісня на три куплети, знову інтро. Якщо чесно, то дуже ностальгую, бо я люблю концепт. Я люблю, коли вініл, коли на диску пісні, можливо, за цим я ностальгую. А так нормально, люди натискають собі, хай грають… Ішов якось по вулиці, а попереду йшли хлопці років чотирнадцяти-шістнадцяти, коли я їх обганяв, то почув, як один з них сказав: «та ні, хлопці, якщо ми хочемо грати рок, то потрібні живі барабани». Це для мене була відповідь. Я зрозумів, що ці хлопці з гітарами натисли якусь кнопку на синтезаторі, вона пограла, вони із заплющеними очима повиступали і потім зрозуміли, що щось не те, треба таки живняк. Напевно, це я називаю «музика з яйцями», коли кожен удар по барабану і по струнах повинен бути не музичка якась, а круто.
Дмитро Захарченко: Враховуючи те, що ти писав для багатьох музикантів хіти, і для Наталії Могилевської, і для Таянни та інших, чому досі не існує твого сольного хіта, щоб ми чули його на такому ж рівні?
Сергій Підкаура: Цим треба займатися. Знаєте, є така в нас тема смішна – нема нічого веселішого і смішнішого, коли музиканти і творчі люди сидять на кухні, випивають якогось винця, відразу знімають кліп, відразу їдуть на концерти, відразу ж уявляють, як воно все буде. Але всім повинні займатися спеціальні люди. В мене нема такого штату людей. Я це ніколи собі не ставив за пріоритети і тому наскільки я звертаю на це увагу, на стільки воно і відбувається. А з приводу пісень, мені здається «Завари мені чаю, мала» це моя візитівка якась, але те, що вона не так сильно розкручена, теж нічого страшного. Ті, хто її знають, ті її знають. Коли в мене відбуваються концерти, я дуже хочу, щоб знову все це стало в своє русло, то от коли до мене на концерт приходять люди, я радію тому, що вони знають всі мої пісні напам’ять. Мені дуже подобається, коли шанувальники так ставляться до творчості. І вони знають, що там у мене був перший куплет, а потім я його поміняв, що в мене буде там така пісня, а ось там така. І я дуже їх люблю за це.
Фото Яна Сочевічек Радіо Промінь
