Наскільки стрімко збільшується кількість охочих дізнатися про свій рід
Зараз це мода і вже загальне питання. Але в радянські часи цим всі не дуже переймалися. Радянська влада дуже цікавилась генеалогією у випадках, коли працювала інюрколегія (у радянські часи — підрозділ Міністерства закордонних справ СРСР, який, серед іншого, займався питаннями отримання спадщини громадянами СРСР від громадян інших держав — ред.). І до нас в архіви приходили запити, коли за кордоном залишалися величезні статки, грошові і нерухомі цінності. Тоді радянська влада активно працювала і вимагала повний реєстр з підтвердженням всіх бічних ліній до основної, по якій залишився спадок.
В Україні майже немає сім’ї, якої б не торкнулася ця історія імперської та радянської російської влади. У 17-19 століттях національна свідомість абсолютно розмивалася. Вона була підживлена багатьма моментами, починаючи від соціальних статусів, коли гарантувалися великі статки. У 17-18 століттях козацька старшина, за деякими винятками, просилася під російське дворянство. Інша справа, що козацькі шляхетські роди отримали далеко не всі, мабуть лише 20%. У 19-20 століттях церква регулювала народження, реєструвала шлюби, народження. смерті тощо. І всі грецькі зросійщені імена – це величезна культурна втрата українською пам'яті. Відповідно зараз відродити її дуже швидко не вийде. Повинна бути державна програма, зокрема архіви і документи, які є загального вживання, а також метричні книги, де будь-яка людина може пошукати себе, не ходячи в архів, а просто в Інтернеті.
З чого почати пошук
Фактично кожен фонд архіву – це джерело для генеалогії. Для іммігрантів важливими можуть бути іноземні архіви. В Україні є два центральних архіви – у Києві та Львові. Крім того, є обласні архіви.
Насамперед добрий грунт – це якщо в сім’ї є хто-небудь сім'ї старший, який хоч щось пам'ятає, зокрема де народились представники по певних лінях. Традиційно першими досліджують чоловічі лінії по батькові, наприклад, де народилися представники. Так само і по материнській лінії: першими шукають дідів. Це є фундаментом для того, йти далі шукати. Тобто коли ми знаємо, де людина народилася, зокрема село, район, область, ми можемо зайти на сайт центрального історичного архіву, і подивися там на списки метричних книг по селах.
Наступний крок – потрапити в архів, подивитися всі метричні книги, які збереглися в тому чи іншому вигляді. Потрібно подивитися прізвище, яке ви вивчаєте, по всіх книгах. На це потрібно рік, як мінімум. Якщо ви хочете дослідити, наприклад, лінію своєї бабці, вам доведеться шукати вже два прізвища.
Пам’ятайте, що схожість з предками, кров і генеалогія – це окремі питання. Генеалогія лише фіксує те, що було офіційно визнано у певному суспільстві, у певних церковних документах. Якщо вас цікавлять генетичні питання, то це вже генетика. Тому в архіві ми можемо лише дізнатися, кого прізвище ми носимо та чиїми ми вважаємося.
Якщо ви хочете дізнатися соціальний статус, треба передивитися інші фонди, де буде вказано, чим люди володіли, а якщо не були власниками, то чиїми підданими були.
Короткий алгоритм до пізнання власного роду
Цінуйте найстарших, адже у них часу мало. Ви мусите у них розпитати про все: де народилися, що бачили, хто що оповідав і що говорили ще їхні баби і діди. Це обов'язок кожного українця поговорити з найстаршими представниками покоління.
Після цих з'ясувань варто подивитися на портали історичного архіву та обласні портали, спробувати пошукати метричні книги по тих місцях, про які вам скажуть. Потім потрібно зробити запит в архів, який скаже вам, чи є документи, і далі йти в архів і працювати. Далі вам фахівці допоможуть скласти іменний перелік.
Фото: reporters.media
