Все ще страшно говорити в мікрофон, співати дуже легко
Ірина Саннікова: Насправді, надзвичайно робити прем’єри не тільки добре знаних музикантів, а й відкривати нові імена. Це дуже приємна місія. І саме зараз спілкуватимуся із Tember Blanche в особі Владислава Лагоди та Олександри Ганапольської. Як настрій? Сьогодні ви вперше на радіо?
Владислав Лагода: Привіт! Так ми вперше в живому ефірі на радіо.
Ірина Саннікова: Коли чуєш назву Tember Blanche, то відразу задумуєшся, що ж ці люди грають. І що означає ця назва?
Владислав Лагода: Назва Tember Blanche складається з двох слів, перше слово "Tember" — це частина від слова "september" англійською мовою вересень. Ми з Сашою окрім того, що дует, ми ще й пара. І ми почали наші стосунки у вересні. І тому ми відразу будували назву колективу навколо вересня. Але виявилося, що є такий виконавець Tember у Кореї.
Олександра Ганапольська: Ми подумали, що ми ще любимо, що нам подобається, щоб додати ще одне слово до нашої назви. І ми зупинилися на пиві "Blanche", як це не дивно. Воно світле. І з французької перекладається, як "біле". І ми вирішили, що якщо перекладати українською, то будемо "Білим Вереснем".
Ірина Саннікова: Ви утворилися у вересні минулого року, як це сталося? Ви ж вуличні музиканти, кожен сам по собі.
Владислав Лагода: Я займаюся вуличною музикою п’ять років, а Саша тільки рік. Якось я грав на Контрактовій площі і Саша підійшла заспівати пісню. Просто попросила, вона не грала до цього на вулиці ніколи.
Олександра Ганапольська: Того дня я пішла з подружками на Контрактову, бо ми хотіли пончики по вісім гривень. Після того, як ми їх купили, я почула дуже оксамитовий чоловічий голос. І захотіла заспівати пісню. І підійшла до нього, попросила "Let It Be", що його дуже вразило.
Владислав Лагода: Зазвичай, коли хтось підходить, то просять або "Бумбокс", або "Один в каное", а тут попросили Бітлів. Мені дуже сподобався Сашин тембр і я написав і Інстаграмі, що можна було б повторити. І так кілька разів ми просто виходили, я грав, Саша підспівувала. І ось вже півтора роки повторюємо.
Ірина Саннікова: А що спонукає вийти на вулицю співати, з якими ви викликами боретеся?
Владислав Лагода: Уже, мабуть, ні з якими. Хоча мені все ще страшно говорити в мікрофон. Співати ж дуже легко. Чим я керувався? Я просто хотів виступати і ділитися музикою з людьми. Коли я жив у гуртожитку, коли лише переїхав до Києва, моїм сусідам не дуже подобалося, що я багато співаю, тому я спробував співати на вулиці. Не заради грошей. Це з часом так склалося, що це стало моїм основним заробітком на певний період.
Ми вирішили, що ці пісні, написані в кімнаті, мають іти далі
Ірина Саннікова: Ви починали з вуличної музики, потім перейшли до студійної роботи і зняли навіть кліп “Хованки”.
Олександра Ганапольська: Цю пісню я почала писати два роки тому. Просто сиділа на підлозі в кімнаті, взяла гітару і почала творити. Було багато емоцій, багато переживань. І вже коли я зустрілася з Владом, коли минув час, ми вирішили, що ці пісні, написані в кімнаті, мають іти далі. Їх мають почути люди. І ми спробували запустити проєкт. Це було викликом для нас самих. Це був успішний досвід. Щодо кліпу, то ми знайшли групу починаючих операторів і режисерів, які були зацікавлені, щоб зняти кліп.
Ірина Саннікова: Розкажіть про драматургію кліпу.
Владислав Лагода: Режисер кліпу Саша Хоменко, студент КІМО. Але він ставить багато вистав і займається продакшеном кліпів. Це була його ідея. І разом із сценаристом кліпу Ванею Бойком вони придумали саму лінію із сліпою дівчинкою. Але в кінці кліпу, привідкрию таємницю, у нас мав бути happy end. В першій версії кліпу вона мала прозріти. В останній день зйомок ми зняли дві сцени фінальні – де вона прокидається з хлопцем і де вона сама. І вже на моменті продакшена ми спробували і так, і так. І нам здалося, коли вона прокидається сама, це викликає сильніше і викликає більшу емоцію. І кліп виглядає більш нестандартним. Та й пісня доволі емоційно важка. Мені здається, що кліп підкреслює цю важкість і воно в результаті дає ще більшу емоцію.
Ірина Саннікова: Сумно у "Хованках", але ж ви на цьому не зупинилися. А сьогодні ви нам щось принесли таке свіже, що навіть ніхто його крім нас ще не чув.
Владислав Лагода: Одна пісня така свіжа, що її точно ще ніхто не чув. Ми трішки пізніше зіграємо дві пісні, одна з них називається "Пролог". Вона була написана рік тому, ми вже почали накидувати варіанти демки цієї пісні. Але лише зараз вона дійшла до тієї стадії, що ми вже готові нею поділитися з усіма. І ось вона 2 квітня має побачити світ. Вона не супер весела, вона трішки живіша ніж "Хованки". Вона романтична, вона про початок наших стосунків, про те, що слова вночі сприймаються не так, як вдень.
Олександра Ганапольська: А друга пісня називається "Вечорниці". Я може обрала слово старомодне, але розповідається в пісні саме про сучасні тусівки. Про те, що на таких заходах люди чомусь ігнорують один одного, а треба навпаки спілкуватися і заводити знайомства.
Ірина Саннікова: Як взагалі відбувається процес написання пісень?
Олександра Ганапольська: Оскільки ми зараз не живемо разом, то пісні придумуються окремо. Я придумую у себе в квартирі, Влад у себе може придумати. Я вже не раз розповідала і Інстаграмі, що треба робити щось, що не потребує розумового навантаження, для мене це помити посуд чи помити кросівки. Саме в цей час, коли я не напружую свій мозок, до мене приходять такі поетичні ідеї, вірші. Спочатку приходить текст, а потім я вже беру гітару чи укулеле і підбираю мелодію, яка б класно лягла на ці слова.
Владислав Лагода: Раніше я писав багато віршів у школі і на перших курсах університету. Потім щось сталося і воно кудись ділося. Потім, коли зустрів Сашу, натхнення повернулося, віршів стало більше, але це були вірші, не пісні. Мені дуже складно текст, який я написав, покласти на музику, придумати якусь мелодію. Тому в нас за це більше відповідає Саша. А я відповідаю за саундпродюсерську роботу, за аранжування, за зведення, за мастеринг. Ми все робимо самі повністю, у нас музичний продакшен повного циклу. Іноді це складно, не вистачає рук. Воно може не на такому рівні, як на професійних студіях, але мені здається, що коли ти розумієш весь процес, як це створюється, як це все робиться, тоді в тебе виходять кращі пісні. І потім, коли працюватимеш із професіоналами на студії, тебе ніхто ніколи не обдурить.
Перша велика сцена у житті
Ірина Саннікова: Сашо, чому вирішила піти на вокальне шоу "Голос Країни" і чому пішла туди без Влада?
Олександра Ганапольська: Туди дуже складно потрапити дуетам… І я думала подавати заявку цього року, але мені написала кастинг-менеджерка проєкту та запропонувала взяти участь у "Голосі Країни". Я відправила їй відео, де я співаю якісь кавери. Їм сподобалося і тому вони покликали мене на прекастинг, де також слухали усіх, кого вони обрали в Інтернеті, і ті, хто пройшли, вже потрапили на "сліпі прослуховування".
Ірина Саннікова: Давай тепер про "сліпі прослуховування". Як ти готувалася, які емоції переживала? До кого хотіла потрапити?
Олександра Ганапольська: Я й хотіла до Монатіка. Він до мене повернувся. Насправді, це було дуже стресово, але я розуміла, що якщо опанувати себе, тому що нерви мені погоди не зроблять. І я працювала не стільки над вокалом, а більше над вмінням вийти на сцену, розслабитися і кайфонути. І виступи на вулиці мені дуже допомогли стати розкутішою. І коли я вийшла на сцену, я уявила, що це звичайний вечір суботи, я стою десь в Києві на мості, співаю для своїх людей, мені нема чого боятися. І ось такі вправи допомогли мені заспівати, як я хотіла.
Ірина Саннікова: А до шоу "Голос Країни" в тебе багато сцен було?
Олександра Ганапольська: Були сцени в школі, різдвяні концерти. Ми з Владом виступали, як Tember Blanche на арт-заводі "Платформа", виступали не раз на квартирниках. Але велика сцена – це була перша в моєму житті.
Ірина Саннікова: А ти, Владе, як відчував ці моменти, коли ось твоя Саша вийде на сцену?
Владислав Лагода: В мене було таке враження, наче я там сам стою. Мені здається, що це навіть страшніше, тому що, коли ти переживаєш як за себе, але ти сам нічого зробити не можеш, ні на що не впливаєш. Я дуже переживав. Там зйомка триває цілий день і ти не знаєш, в який момент буде Саша виступати. А так, як цього року через ковід підтримка була он-лайн, то я цілий день сидів на нервах, чекав дзвінка. На "сліпих" можна побачити, як я реагую, коли Діма повертається до Саші. Як я реагую на те, що Саша проходить далі. На відео все це можна побачити. Але було дуже стресово.
Ірина Саннікова: Як думаєте, участь Саші у конкурсі допоможе творчості чи завадить?
Олександра Ганапольська: Я думаю, що для багатьох людей, якщо ти виступав на "Голосі", то це ти вже чогось досяг. Мені здається, що якщо додати до свого резюме виступ на "Голосі", то це скаже людям, що ти маєш певний рівень, тоді покличемо, тоді поставимо її пісню в ефір.
Ірина Саннікова: Хочеться ще поговорити про виступи на вулиці. Що може трапитися найгірше і найкраще, коли ви виходите співати на вулицю?
Олександра Ганапольська: Найгірше – це відсутність людей, або наявність алкашів, які підходять до тебе, намагаються вкрасти твої гроші чи просять заспівати тебе блатну пісню.
Владислав Лагода: Найкраще? У мене була ситуація на День Незалежності в 2019-му, коли ти стоїш, нікого немає, ти співаєш, співаєш, збирається натовп людей, чоловік сто п’ятдесят. І люди незнайомі, вони не знають, хто ти, вони всі співають разом з тобою в унісон. А потім ще краще, ти починаєш співати свою пісню і вже на третьому приспіві вони підхоплюють і співають твою пісню разом з тобою. Потужніших за ці емоції в мене ще не було емоцій на вулиці. І це дало стимул іти в напрямку своєї творчості, щоб люди співали твої пісні, щоб так само виходив вуличний музикант і співав вже твої пісні.
Ірина Саннікова: Хотіла спитати ще стосовно грошей. Який найбільший гонорар, так би мовити, ви отримували за вечір?
Олександра Ганапольська: За дві години це було дві тисячі п’ятсот гривень.
Владислав Лагода: В той же День Незалежності у мене був абсолютний рекорд – за три з половиною години заробив п’ять тисяч гривень.
Ірина Саннікова: Друзі дякую, що прийшли до нас. Така в мене була сьогодні почесна місія – перший радіоефір у вашому житті, як гурту Tember Blanche.
