Фельдшерсько-акушерські пункти – це традиційні пункти надання першої невідкладної медичної допомоги, які працюють на території України з низькою щільністю населення. До останнього часу вони були поширені майже в усіх селах та селищах, де відігравали роль замінника лікарень та амбулаторій. Як легко здогадатися, назва ФАПу пішла від фельдшера та акушера – двох медичних працівників, які входять до штату пункту. Як правило, ФАПи розташовуються в найбільш віддалених від лікарні населених пунктах, що робить медичну допомогу для їхніх жителів більш доступною.
Відповідно до Положення про фельдшерсько-акушерський пункт від 2016 року, персонал ФАПу складається із завідувача — фельдшера (або акушерки), патронажної сестри (акушерки) і санітарки. Фельдшер та акушер приймають пацієнтів амбулаторно і вдома, можуть призначати лікування у межах компетенції, здійснюють патронаж дітей до 3 років, забезпечують консультації з фахівцями і видають лікарські приписи. Також ФАП обслуговує дитсадки, які не мають у своєму складі медпрацівників.
До останнього часу фінансування Фельдшерсько-акушерських пунктів покладалося на систему охорони здоров’я України, себто на державний бюджет. Втім, медична реформа принесла істотні зміни в порядок фінансування, а відтак і в існування ФАПів.
У лютому 2018 року був виданий спільний наказ Міністерства охорони здоров’я та Мінрегіонбуду "Про затвердження порядку формування спроможних мереж надання первинної медичної допомоги". Відповідно до цього наказу, первинну медичну допомогу в Україні надаватимуть лише чотири типи закладів. Це центри первинної медико-санітарної допомоги, які повинні обслуговувати не менше 15 тисяч населення та мати не менше сімох лікарів. По-друге, амбулаторії групової практики, що мають як мінімум двох лікарів і обслуговують не менше 3 тис. осіб. По-третє, амбулаторії моно-практики з одним лікарем на півтори тисячі населення. І, зрештою, так звані пункти здоров’я, які повинні обслуговувати не менше 750 осіб. Оскільки Фельдшерсько-акушерські пункти створювалися для обслуговування територій, де проживали від 350 осіб, то віднині й надалі їхнє фінансування не здійснюватиметься з державного бюджету.
До цього варто додати той факт, що фінансування медичної сфери здійснюється за принципом "гроші ходять за пацієнтом". Відтак, фінансуються ті медичні заклади, чиї лікарі уклали із громадянами декларації. Оскільки переважна більшість мешканців сіл уклали угоди із лікарями амбулаторій групової практики або монопрактики, а не фельдшерсько-акушерських пунктів, то фінансування останніх виглядає недоцільним. З іншого боку, мешканці селищ та сіл занепокоєні та стурбовані тим, що закриття ФАПів унеможливить швидку допомогу у разі потреби.
Разом із тим, ліквідувати Фельдшерсько-акушерські пункти не обов’язково. Вони не фінансуватимуться з державного бюджету, проте можуть фінансуватися сільським. Процес децентралізації надає селянам такий інструмент. Сільради повинні визначитися: або вони фінансують ФАПи на своїх територіях з місцевих бюджетів, або ж, відповідно до чинного законодавства, їх ліквідовують.
У разі, якщо сільрада ухвалює рішення про збереження медичного пункту й бере зобов’язання його фінансувати, то всі потреби оплачуватимуться з місцевого бюджету. Це стосується як заробітної плати фельдшера й акушера, так і закупівлі ліків, утримання приміщення, сплати комунальних послуг – води, світла, тепла, а також технічного забезпечення й устаткування. Якщо таке рішення ухвалюється, то ЦПМСД може призначити медпрацівника, котрий відповідно до погодженого графіка, буде проводити в ньому прийом.
Фото: M-merydian.com.ua
