Письменники палили свої твори про Голодомор, щоб уникнути репресій – Тетяна Конончук
На думку Тетяни Конончук, саме у мистецтві слова про трагедію Голодомору розказано найбільше. Адже тексти про це творилися в усі періоди існування України, навіть у часи Голодомору. Нерідко ці твори знищувалися самими письменниками, які боялися арештів.
"Потім вони писали інакомовно, з натяками. Хіба що в період хрущовської відлиги було трохи більше про це сказано. І то, не розкриваючи причин Голодомору, – розповідає літературознавиця. – Еміграція багато про це сказала, відверто обвинувачуючи режим. І це багато імен, багато текстів. Від перебудови, коли тексти з еміграції прийшли сюди, наші письменники почали витягувати зі своїх шухляд тексти, а потім писати. Написано багато, і не лише тими, хто бачив це на власні очі. Є і сучасна українська література на цю тему".
У часи Голодомору столицею України був Харків, де проживали й найбільші письменницькі осередки.
"Наприклад, Дмитро Нитченко, який тоді працював у видавництві, пізніше написав, що такі твори писалися, і навіть навів кілька уривків як зразок. Але з вікон харківського будинку "Слово" тоді була просто чорна сажа: люди налякалися та почали палити ці твори", – розповідає Тетяна Конончук.
Великий Голод з’являється у творах багатьох письменників, навіть тих, які ніколи не бачили Голодомору на власні очі. Це діти, онуки, правнуки жертв Голодомору, які іноді повністю присвячують свої твори цій трагедії, а іноді згадують про неї лише побіжно. Це сторінка історії, яка вплинула на багатьох, говорить літературознавиця.
"Мені хочеться навести слова Ольги Хвостової, яка у передмові до книги нашої сучасниці Світлани Талан "Розколоте небо", говорить так: "Відгомони голоду є в кожному з нас, у кожному нащадкові тих, хто вижив". Тому ця тема не може не з’являтися знову і знову", – підсумувала Тетяна Конончук.
Піснями про Голодомор ми віддаємо загиблим "борг" – Анжеліка Рудницька
Анжеліка Рудницька говорить, що зараз, понад 80 років після трагедії ми маємо не лише пам’ятати про цю трагедію та вшановувати пам'ять загиблих, але й засвоювати уроки від цієї трагедії
"Треба знати, що жодні солодкі обіцянки, хто б їх не вимовляв, ми не маємо сприймати, що зараз з нами усіма станеться чудо і за нас вирішать усі проблеми. Ми маємо знати, що треба берегти свою еліту, берегти українців, які відстоюють державницькі інтереси. Саме їх перед Голодомором винищили. Якби вони були "в бою" і могли б очолити повстання, людей було би важче виморювати голодом. Адже на початку люди були повні сил та енергії", – зазначає співачка.
Музичне мистецтво не так активно говорить про трагедію Голодомору напряму, як це робить література – сама Анжеліка Рудницька пригадала пісню "Свічка пам’яті" Оксани Білозір на музику Скорика, і дует Тараса Петриненка з Тетяною Горобець.
"Можливо, у піснях не завжди прямо говориться про Голодомор, але є багато речей, які спонукають згадувати про невинно вбитих людей. Українці гинули не лише під час Голодомору, – говорить співачка. – Два роки тому ми з французом Полем Монандізом зробили спільну пісню "Люляй-Люляй, мій синочку" – це колискова, присвячена загиблим за Україну. Так, це не про Голодомор. Але ці люди "заснули" від голоду, і їм не співали колискових та поховальних пісень. Для нас зараз важливо відновити історичну пам'ять і віддати їм борг за те, що вони не дожили, не долюбили, не народили нове покоління".
В Україні є усього два фільми, які сказали про Голодомор на весь світ – Ярослав Підгора-Гвяздовський
Кінокритик Ярослав Підгора-Гвяздовський відзначає, що в Україні майже не було документальних стрічок про Голодомор, які можна було б подивитися на загал у кінотеатрах. Ситуація в художньому кіно трохи відрізняється.
"У нас досі залишається два фільми, які дуже добре про це сказали і сказали на весь світ. Перший фільм – це стрічка Олеся Янчука "Голод-33". Це фільм, який з художньої псевдодокументальної точки зору настільки потужно це сказав, що за дуже довгий час, 20-25 років після нього мало хто підійшов до цього, – розповідає кінокритик. – Наступного року вийде ще один фільм, який цього торкатиметься, "Будинок "Слово"", це буде художня стрічка (два роки тому був документальний). Там описуватиметься історія про те, як Микола Хвильовий з друзями поїхав з Харкова до сіл і бачив мертвих людей на вулицях, а потім повернувся і написав про це, першим розповів своїм колегам".
Ярослав Підгора-Гвяздовський припускає, що фільмів, присвячених Голодомору, так мало через те, що сама тема досить важка для практичного втілення: для неї потрібні професіоналізм, бюджети та "совість нації".
Кінокритик відзначає, що потрібно продовжувати працювати над тим, щоб тема Великого Голоду виходила на великі екрани та звучала у світі, і щоб цим займалися саме українські кіновиробники.
"Досі не всі країни визнають Голодомор геноцидом. Я думаю, що фільм (польської режисерки – ред.) Агнешки Голланд "Ціна правди" трошки просуває нас. Він був представлений на Берлінському кінофестивалі, і це, без сумніву, була знакова подія. Хоча, наскільки я пам’ятаю, критики фільм не дуже високо оцінили", – поділився кінокритик.
Слухай розмову повністю в ефірі Українського радіо!
Фото: unian.net
