"Якщо порівнювати між собою два періоди: умовно від 1991-го до 2014-го та від 2014-го до 2019-го, то безумовно темпи зростання обізнаності щодо історії Криму, темпи роботи українського суспільства щодо розуміння того, що таке Крим, зростають. Натомість глобально ми ще дуже далекі від досягнення проміжної ланки, щоб Україна була зацікавлена в Кримі, як, скажімо, зацікавлена Росія. Не можна сперечатися, що для політичного російського дискурсу Крим є дуже важливим, а в Україні все ж таки не так", — розповів Сергій Громенко.
Практично вся діяльніть автора за останні кілька років сконцентрована на темі Криму, що втім, зі слів Громенка, має раціональне пояснення: "Хто як не ми? Якщо я п'ять років тому залишив анексований Кримі й передбався до Києва для того, щоб говорити вільно те, що я хочу, було б дивно не скористатися цією можливістю. Що міг, я особисто зробив і наступного року, мабуть, буду продовжувати, але, за великим рахунком, я майже впритул наблизився до межі того, що можна зробити силами однієї людини".
"На жаль, мусимо говорити про певний відступ Криму в медійному просторі в порівнянні з тим, що було в 2014 році. Бо 2014 рік — це рік трьох хвиль подій, які накладалися одні на одну і не давали порефлексувати, але давали багато фактичного матеріалу. 22 лютого фактично завершується Революція гідності, а 23-го — почалась анексія Севастополя. У березні не встигли ми відрефлексувати анексію Криму, як в квітні починається війна на Донбасі. З того часу Донбас постійно перебирає на себе увагу, а Крим залишився у затінку. Тому сьогодні будь-який формальний аналіз покаже, що про Крим менше згадують і про нього менше говорять, як в 2014-2015 рр.", — вважає історик.
Сергій Громенко розповів, що термін в 250 років, який він образ для свого дослідження - це згладжений період з 1769-1771 років, коли Росія розпочинає чергову російьско-турецьку війну і ця війна стає однією з найуспішніших за кількістю територіальних надбань: "В той момент, коли російські війська вперше за два століття закріпилися на узбережжі Чорного моря, там де зараз Херсон, почався процес переосмислення того, чи входить Крим до першочергових завдань російської експансії, та процес конструювання російської міфології. Головним імперативом було те, що це пустка, тут ніхто ніколи не жив, окрім дуже давніх греків, від яких нічого, крім руїн, не залишилось. Далі знову пустка, якісь варвари, які кочують, а от тепер прийшла Росія на ці землі і будуть тут цивілізація та процвітання".
"Загалом, я би говорив про хвилі російської міфології: перша полягає в тому, що з Криму нічого доброго не буде, хоча спочатку тут христився Володимир. Татарський народ є паразитом, вони самі попросилися в підданство до Росії і вона прийшла сюди мирним шляхом, а аж ніяк не завоюванням. Друга хвиля мала місце після невдалої кримської війни, коли озвучувалось, що "Севастополь — місце російської слави, а Крим — втрачений рай для Росії. Третя хвиля розпочалась в середині ХХ століття, після депортації кримських татар, коли треба було обгрунтувати, чому Крим є російською землею. Ну, і четрверта хвиля — це 90-ті роки, коли Росія виявила, що в Крим більше не можна в'їхати просто так, а треба щось доводити українцям на кордоні. З цих хвиль і складається вся російська міфологія щодо Криму", — зазначив Сергій Громенко.
Нагадаємо, 10 жовтня о 19.00 у Києві у приміщенні "Довженко книги.кава.кіно" відбудеться презентація книжки Сергія Громенка "250 років фальші: російські міфи історії Криму". До цього книжка презенувалась у Львові.
Більше про подію можна дізнатися тут.
