Україна позвалася проти Росії. Це дійсно сталося? Що це за заява?
– Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглядає справи про порушення прав людини. Є три різновиди осіб, які можуть звертатися до Європейського суду з прав людини: фізичні особи, юридичні особи та держави.
Сьогодні ми говоримо про справу "Україна проти Росії" – це міждержавні справи, передбачені Європейською конвенцією з прав людини, яка регламентує те, що держава, якщо вона має інформацію про порушення Європейської конвенції з прав людини, може подати до ЄСПЛ заяву проти іншої держави.
Про що йдеться у цій заяві? З медійних заголовків випливає, що справа стосується окупації Криму.
– Ця справа почалася ще 13 березня 2014 року, майже одразу після того, як Росія ввела свої війська і ці війська заблокували українські військові частини та органи державної влади України у Криму, тобто фактично з моменту, коли Росія почала контролювати територію Криму. З того самого дня фактично і розпочалися порушення прав людини у Криму: вбивство українських військовослужбовців – порушення права на життя, незаконні затримання українських та кримськотатарських діячів. А надалі порушення вже накопичувались.
Заява України містить посилання на 12 статей Європейської конвенції прав людини, які були порушені.
Ця заява, яка розглядалася 11 вересня Великою палатою Європейського суду з прав людини, стосується подій, які були у Криму. У заяві не сказано, що суд має кваліфікувати окупацію Криму чи факт анексії Криму. Це не юрисдикція ЄСПЛ, його юрисдикцією є лише порушення прав людини. Але під час розгляду заяви суд має встановити, з якого моменту Росія відповідальна за порушення на території Криму, а отже, він встановить момент, коли Росія встановила свій ефективний контроль на Кримському півострові.
І це буде важливо при розгляді інших справ у міжнародних судах.
– Безумовно.
На рішення авторитетних міжнародних судових установ – а Європейський суд є однією з найбільш авторитетних – часто посилаються і орієнтуються інші міжнародні суди. Тому це буде украй важливо, адже це буде кваліфікація міжнародним органом моменту, коли розпочалася окупація Кримського півострову.
Важливо розуміти, що те, що відбулося 11 вересня – це не є слухання по суті. Це було слухання суду у справі про прийнятність цієї заяви. Європейський суд з прав людини спочатку має прийняти рішення про прийнятність заяви, тобто про свою юрисдикцію над нею. Тому поки що ми говоримо лише про рішення про прийнятність, але не про остаточне рішення у справі. І рішення про прийнятність також ще не прийняте.
До речі, таких публічних слухань, які ми побачили 11 вересня, могло б і не бути. Зазвичай розгляд справ обходиться без них. Однак оскільки міждержавні справи – це виняткові справи для діяльності ЄСПЛ, було прийняте рішення про ці публічні дебати. Суд заслухав аргументи обох сторін, і тепер на основі цієї аргументації суд буде вирішувати питання про прийнятність.
Ви сказали, що аргументи України на слуханні були суто юридичними. Про що говорила Україна?
– Україна говорить про порушення 12 статей Європейської конвенції прав людини, і вона зосередила свої аргументи на представленні того, яким чином ці статті конвенції були порушені. Право на життя, право на гідність, заборона катувань, право власності, право на справедливий суд, право мирних зборів… Фактично, там ідеться про більшу частину Європейської конвенції з прав людини.
Україна зосередилась на своїй аргументації про те, що вже від 27 лютого 2014 року Росія здійснювала контроль у Криму, тобто саме Росія є відповідальною за порушення прав людини. Відповідно до норм міжнародного гуманітарного права, відповідальним за порушення прав людини є той, хто здійснює ефективний контроль на території. Тобто зараз важливо визначити момент, з якого Росія має відповідати за порушення Європейської конвенції з прав людини у Криму. Україна наводить аргументи з 28 лютого, коли було захоплено адмінбудівлі та військові об’єкти у Криму.
А яка аргументація в російської сторони? "Ихтамнет?"
– Вони стверджують, що ефективний контроль Росія почала здійснювати після 18 березня, коли було прийняте рішення Держдуми про приєднання Криму до Росії. Вони повністю відкидають твердження про те, що вони там були до 18 березня.
Аргументи, які ми почули 11 вересня, видаються досить-таки дивними. Якщо аргументи української сторони базувалися на юридичному аналізі доказів, практики ЄСПЛ і того, що відбувалося в Криму в той період, то аргументація представників Росії більше скидалася на політичну та ідеологічну пропаганду, вона не фіксувалася на юридичних доказах. Там можна було почути таку лексику, як "фашисти", "державний переворот в Україні". Це була політична, ідеологічна, пропагандистська лексика. Їхній основний аргумент полягав у тому, що Росія нібито змушена була вдатися до таких дій через те, що населенню Кримського півострова загрожували українські бендерівці з фашистами.
Вже можна було почути від експертів, що Україна представила ґрунтовні докази, а російські аргументи не витримують критики, вони є політикою, пропагандою і нібито вони вже сьогодні відкривають Україні дорогу до рішення Європейського суду про прийнятність справи. Але я не була б такою оптимістичною.
Мені здається, що тактика російської сторони – перетворити цю справу на політику, ідеологію та пропаганду.
Як це може вплинути на розгляд справи?
– Європейський суд з прав людини політикою не займається. Це одна з причин, чому ним розглядається так мало міждержавних справ. Він намагається не розглядати міждержавні справи і не приймати рішення про прийнятність міждержавних справ, тому що у таких справах так чи інакше не уникнути політики.
Росія намагається переконати ЄСПЛ у тому, що справа "Україна проти Росії" є суто політичною і пропагандистською. Позиція російської сторони може у чомусь налякати Європейський суд з прав людини, щоб він не відкривав "скриньку Пандори" і щоб він не прийняв рішення про прийнятність, яке у майбутньому може відкрити дорогу для інших міждержавних справ.
Фото Reuters
