Мобільний додаток

Відмова від параду є великою політичною помилкою Зеленського — Іван Заєць

24.08.2019 р., 20:15

Про загрози для української державності, питання україноцентричної політики, протистояння Росії і "п'ятій колоні", про цінність ПЦУ і про важливість проведення параду в ефірі Українського радіо говорили з відомим державним діячем, народним депутатом багатьох скликань Іваном Зайцем.

— Пане Іване, от ми з вами говорили про ті найбільші загрози для української державності. Ви сказали, що це війна — російська агресія (одна із загроз). Давайте тоді продовжимо перелік цих загроз.

— Першою загрозою є війна, тому що стоїть питання фізичного існування української нації і української держави, а далі ми маємо говорити про загрози єдності нашої нації. Справа в тому, що всі уряди не здійснювали послідовної політики україноцентризму, яка сьогодні потрібна. Справа в тому, що світ сьогодні дуже швидко змінюється, і треба знати світові тенденції — для того, щоб не випасти із цього руху, цієї річки.

Зараз ліберальний світ задкує перед наступом консервативних ідей, і дехто говорить навіть про те, що гряде нова епоха націоналізму. Ми хочемо, щоб вона була такою, яка створила Європу.

Епоха лібералізму, вона підірвала сам тип сучасної держави. Сучасні держави на європейському, на євроатлантичному просторі — це держави національного типу. Традиції і звичаї корінної нації кладуться в основу суспільної організації при гарантуванні прав національних меншин. Тому що нація тут зародилася, тут жила, вона тут спродукувала свою мову, свою культуру, саме на цьому місці у неї Батьківщина, і саме на цьому місці вона може забезпечити найефективнішу суспільну організацію.

Так от, зараз держави Європейського Союзу, і та сама Америка, наприклад, вони кинулися рятувати цей національний тип своїх держав. Трамп сказав: Америка понад усе. У свій час, Кемерон, Саркозі і Меркель заявили, що політика мультикультурності здеградувала, і породила дуже багато проблем. І Меркель заявляла про те, що буде якщо мігранти хочуть жити у нашій державі вони повинні інтегруватися у наше суспільство, вони повинні знати нашу мову, культури, нашу конституцію.

— У нас було дуже багато дискусій щодо закону про мову, коли його ухвалювали. Одні казали, що таке закріплення статусу української мови, інші, зокрема Опозиційна платформа "За життя" — що це обмеження для тих, хто говорить іншими мовами... 

— Повернемося знову до питання україноцентричної політики. Треба розуміти, що там, де не працює гуманітарна політика українська — там працює російська, там, де немає українського світу — там є російський світ. А російський світ — це нацистська ідеологія, тому що вона не передбачає існування ні української нації, ні білоруської нації. Треба говорити відверто. А якщо це ідеологія нацистського типу, то вона дуже агресивна, брехлива, пропагандивна. Вона ставить все з ніг на голову, і тут треба протистояти таким деструктивним речам і з боку Російської Федерації, і з боку тих політичних сил, які є п'ятою колоною всередині самої України. Тому у цьому напрямку треба чітко сказати, що друга проблема після війни Росії з Україною — це непослідовна україноцентрична гуманітарна політика.

Ми не маємо, на сьогоднішній день, інформаційного простору цілісного українського. Ми маємо сьогодні, знову ж таки, багато церков, які працюють на нашій території не в інтересах нашого народу. Ми говоримо про те, що закон про забезпечення функціонування української мови, під нього треба дуже чіткі програми його втілення, виділяти гроші, учити людей. У жодному разі, ми не можемо тут піти на поступки, назад. Цей закон не шкодить громадянам, навпаки — він допомагає громадянам, консолідує націю, і цей закон треба оберігати всіма шляхами. Але ж ми бачимо загрози для цього закону, це є подання, наприклад, народних депутатів до Конституційного Суду, щоб визнати цей закон неконституційним. Це якраз і є приклади цього реваншизму, цієї ревізії, і руками наших політиків дуже часто рухає якраз Москва. 

— Мене ще цікавить ситуація, на ваш погляд, та, яка відбувається в Православній церкві України, зокрема щодо демаршу патріарха Філарета.

— Я не підтримую цього демаршу патріарха Філарета. Я вважаю, що це його не тільки помилка, а і його особиста трагедія. А щодо самої ПЦУ, то там я не бачу таких проблем великих. Сьогодні Православна церква України має молодих провідників, і там, наскільки я знаю, немає таких великих розбіжностей, тому я там проблем жодних не бачу. 

— Я маю увазі, що саме надання Томосу про автокефалію, створення єдиної помісної Православної церкви, об'єднання фактично всього українського православ'я — воно як, на ваш погляд, відображається на об'єднанні держави в цілому і утвердженні державності? 

— Це позитив великий, тому що ми виходимо за межі свого організму, якщо Православну церкву України буде визнано, ми одержуємо вихід на весь світ фактично, ми вмонтовуємося у цей всесвітній православний світ. Просто треба вибудовувати таку лінію поводження, щоб ми могли швидше дійти до статусу патріархату. Для цього треба нарощувати потенціал цієї церкви, для цього треба розвивати контакти, для цього треба, щоб менше було тут різних всяких скандалів, і все буде нормально. Тобто  я оцінюю, наприклад, утворення єдиної помісної Української Автокефальної церкви, як один із дуже важливих кроків до консолідації українського суспільства і зрозуміло, що тут не можна вбачати щось таке негативне. Я б рекомендував теперішній владі у жодному разі не переглядати політику у цьому напрямку.

— Іване Олександровичу, яке політичне значення урочистостей на День Незалежності? Як правильно проводити такі заходи? Бо за 28 років різні були в нас ситуації, і от цьогоріч на День Незалежності, вперше за 5 років, не було військового параду.

—  Це завжди важливо, тому що це речі символьні, речі, які стосуються дуже важливих, вікопомних подій в історії народу. Тому до них треба ставитися дуже бережно. А, на жаль, ми так і не створили такої сталої форми відзначення Дня Незалежності. Приходить новий президент, і все починається по-новому. Один піднімає, наприклад, прапор на оглядовому майданчику біля Верховної Ради, другий переносить ту щоглу до Маріїнського палацу, третій переносить щоглу на майдан Незалежності. Один проводить паради, інший не проводить паради. І це все якраз розбалансовує цю символіку.

Символіка — це велика штука, тому що в символіці не тільки фіксується історія народу, в символіці відбивається сама природа цього народу, психіка цього народу. І завжди треба прагнути до того, щоб виробити певну традицію, певний звичай. Ми постійно говоримо, що треба дотримуватися традицій, треба дотримуватися звичаїв. А якщо ми створили Українську державу, якщо це перемога у бутті нації, то, мабуть, треба і ставитися до цієї події із належним пошануванням.

Я особисто вважаю, що я провів би цей парад, хай він недорогий, але це треба провести. Тому що Збройні сили України — вони все-таки сьогодні на передньому краї захисту України. І їм так само треба оця суспільна сатисфакція. Це люди, які сьогодні одні сидять в окопах, кожен день заглядають смерті в обличчя, але вони хочуть бачити так само цю загальну таку картинку на всіх телеекранах, з усіх радіоточок, що їх шанує це суспільство. Не треба кидатися в таку крайність. Поки йде війна, парад для нас сьогодні — це дуже важливий елемент. Я вважаю, що це велика політична помилка Зеленського, коли він відмовився від проведення параду. 

Першу частину розмови можна прочитати за цим посиланням.
Відмова від параду є великою політичною помилкою Зеленського — Іван Заєць

Новини по темі