— Академічний симфонічний оркестр Українського радіо — фактично єдиний або головний студійний оркестр, який записує в наш художній фонд. І головним його пріоритетом є створення високоякісних записів на майбутнє покоління. Що для вас означає ця робота?
Що найскладніше для вас, питають? Диригувати. А коли питають: "А що найпростіше для вас?" Кажу: "Диригувати". Тобто це дійсно така утаємничена справа, тому що навколо неї багато чого складається. Після диригування маестро, який опікується своїм оркестром, його розвитком, його поступовим шляхом цього оркестру, бо шлях цей безкінечний, море музики — більше, ніж життя людини, він має вкладати багато інтелектуальних зусиль на подальше. І жити десь в подальшому — десь за рік, за два, за півтора, за півроку.
— Який найбільший зал був у ваших зарубіжних гастролях?
Найбільший зал із закритих залів — це був зал в місті Сарагоса. Аудиторія 6 тисяч людей. І ми там рази три виступали, кожен раз — аншлаг. Це з залів. Якщо говорити з майданчиків, то перший найбільший мій майданчик — це колізей у місті Нім, південь Франції. Там було 7,5 тисяч глядачів, яким ми грали "Реквієм” Верді. Тоді вперше Тарас Штонда виступав як соліст за кордоном, і Михайло Дідик, який поїхав з країни, на жаль, і хор Українського радіо, і симфонічний оркестр України.
З національних проектів: ми нещодавно, зовсім недавно це було, 7-го числа ми зробили величезний національний проект. Нарешті ми його запустили. Довго йшли до цього. Називається Симфонічний мейнстрім. Україна, тобто головна симфонічна течія. І там були представлені твори наших корифеїв: Лятошинського, Скорика, Станковича, Сильвестрова, Дичко, Колодуба, Щербакова, Гаврилець, Ланюка. Тобто головні постаті української культури були в одному проекті. Ми зробили, мені здається, красиве оформлення. І ми хочемо це поширювати для широкої публіки, бо це є шедеври.
— Одна справа, коли ти диригуєш Чайковського, Дворжика, Гершина, а інша справа, коли є живий контакт з нашими композиторами, що є вже класиками…
Ми щасливі, що ми можем зараз говорити, що ми живемо в одну епоху з цими метрами, які заклали підвалини і основу і розвивають нашу симфонічну музику. Ми є свідками історії. Для нас це настільки важлива, колосальна школа, тому що тут передача від одних поколінь до інших, тут є поступ епохи, поступ часу. Ми щасливі, що це є, що ми можемо контактувати, розпитувати, вчитися і десь, в певному сенсі, співтворити нашу музику.
— Для Вас взагалі відчуття, коли граєте музику сучасну, наскільки воно видозмінюється з, наприклад, коли граєте музику Чайковичого?
Вся музика, вона на слуху, але щоразу грається по-іншому. Один і той же твір, може, трошки про інше: про особисте, яке відбувається сьогодні, або про суспільне, яке видозмінюється.
Сучасна музика має свою мову, але вона настільки має широкий спектр. Тобто так, трошки інший підхід, але підхід все рівно як до мови. Для мене підхід — ми граємо мову, людський голос, ми граємо людські стосунки, ми граємо історію, ми граємо погляди один на одного, ми граємо розмову.
Музика сучасна має колосально широкий спектр, колосально. Не можна її загнати в одні форматні умови.
— У вас є бажання викладати?
Так, я викладав з 1996-го по 2010-й рік в Консерваторії, а потім перестав викладати. А взагалі це дуже важливо, тому що коли накопичується якийсь досвід, ти є носієм якогось досвіду, цей досвід, якщо він є позитивний і є деякі результати, треба передавати далі. Це наша функція. Покоління від покоління. Тобто я би з задоволенням передав досвід далі. Тим більше є ресурсна база, є 17 років театру, сотні тисяч кілометрів за кордоном.
— Є якась мрія, яку б ви хотіли втілити в найближче 10-ліття?
Знаєте, мене колись питали: "Яка ваша мета? Я довго думав. Конкретна мрія, моя мета — шлях. От так скажемо, тому що море музики безмежне. Ми не можемо його охопити і поставити якусь крапку ми не можемо.
— Для вас музика і політика — це об'єднані речі? Людина мистецтва має в бути в політиці? Чи це мають бути розрізнені речі?
Музика і нація — це сто відсотків об'єднані речі. Культура і нація — це сто відсотків об'єднані речі. Тому що ми досліджуємо культурний шар, а не політичний і технологічний. От так скажемо. А політика — це якесь нашарування управлінське. А культура… Ми маємо тримати це.
Володимир Шейко. Фото - Facebook
