Що подивитись: комедія про релігійність, фемінізм та європейську толерантність "За що нам усе це?"

Про комедію "За що нам усе це?" в ефірі програми "Віра в кіно" на Радіо Промінь розповіла її ведуча Віра Сивачук.

Ведуча:

Віра Сивачук

У мене є подруга, яка фанатіє від французької комедії "Скажене весілля". Дивилась її 100 разів, і дивитиметься у 101-ий. Пам’ятаєте? Це та, у якої тато — щирий француз і ревний католик, а в нього чотири доньки, і усі повискакували заміж за іноземців. Бо це вона — просунута європейська сім’я в усій її принаді, каже моя подруга, толерантність і расизм під одним дахом.

На цьогорічній "Молодості" я побачила не гірший фільм на цю тему, життєвіший, актуальніший та дотепніший. "За що нам усе це?" — стрічка австрійської режисерки Єви Шпрайцгофер, Австрія, 2018 рік.

Сюжет

Отож, фанати "Скаженого весілля", начувайтесь. Гадаєте, справді не буває нічого гіршого, коли ти такий консервативний француз, а твої доньки одна за одною одужуються з алжирцем, ізраїльтянином, китайцем та афрофранцузом?

Буває: коли ти — сучасна жінка європейської ментальності, феміністка і атеїстка, а твоя донька-підліток приймає іслам і хоче носити хіджаб.

Саме в такій ситуації опиняється Ванда, головна героїня фільму "За що нам усе це?" Заборонити? Переконати? Чи змиритися? Ванда не знає, як реагувати на доньчин демарш.

Ніна називає себе Фатімою, ходить до мечеті, обмежує себе в їжі і навіть купує купальник, який закриває усе тіло. А найцікавіша кульмінація — у свої 16 вона збирається заміж за юнака з ортодоксальної мусульманської сім’ї. Але не з великої любові, а на знак протесту проти гомофобії у мусульманському середовищі.

Чому треба дивитись?

Це — іронічна комедія про сучасну європейську сім’ю, в якій нормально святкувати день народження зі своїм колишнім і його нинішньою, молодого бойфренда посадити поруч із дорослими дітьми, сім’ю таку сучасну і ліберальну, де дітям можна майже все: випити зайвого, зависнути десь до ранку, увімкнути повний ігнор на слова предків. Не можна, як виявляється, тільки приймати іслам.

І якщо ви вважаєте, що таким сім’ям не знайомі труднощі підліткового віку — помиляєтеся. Надмірна свобода — це теж привід протестувати. "Мій одяг — не бренд, — заявляє 16-річна Ніна спантеличеній матері, загортається в хустку і додає: — Оце і є справжня свобода".

І вірите — я давно так не сміялась, як на цьому кіно, де нагромаджено стільки серйозних тем. Режисерка влучно піджартовує над кожним із героїв. Атеїстка Ванда раптом розуміє, що її прогресивній доньці потрібна не свобода, а Бог. Та, у свою чергу, розуміє, що їй потрібна найконсервативніша релігія, щоб відігратися за 16 років ліберального виховання. А батько і колишній чоловік Гарольд між атеїзмом та релігійністю маневрують так само легко, як між двома жінками. Батько і хіджаб готовий надіти, якщо дуже треба.

Феміністкам — окремий привіт. Це кіно ще й про те, як змінилися жінки й фемінізм за півстоліття. У 1970-му вони спалювали бюстгальтери за те, щоб засмагати на пляжі в купальнику без верху. А тепер їхні доньки надівають хіджаби і вимагають права носити те, що приховує тіло. А чоловіки — що тоді, що зараз — просто розводять руками: "За що нам усе це?"