Співачка INAIA (Катя Рогова) 1 червня презентувала альбом "Королева драм" у столичному "Музичному просторі" МК. Детальніше про свій альбом вона розповіла в ефірі програми "Re:Актив" на Радіо Промінь.
Ведучий:
В’ячеслав Ільїн
Першу частину інтерв’ю можна прочитати за посиланням.
— Більшість своїх пісень ви написали у селі Лютіж за 30 км від Києва…
— Мене для однієї статті попросили заповнити анкету, де було запитання "Де б ви хотіли жити?" І я почала собі в голові прокручувати, якийсь Париж чи там Португалія… І я зрозуміла, що ні, я хочу жити в селі Лютіж.
Хоч як би це банально звучало. Начебто звичайне село під Києвом, а для мене — це місце сили. Там є ліс, там є Київське море. Це також люди, це також оточення, це також якісь вхідні дані, що ти маєш робити, щоб виживати і мати змогу творити.
Для мене мати якийсь острівець комфорту у Лютізькому селі, де живе багато моїх близьких людей, друзів, де є "Фора", якась цивілізація… Я дуже люблю ходити в ліс, найлегше мені дихається там, у цьому лісі.
У майбутньому я не хочу, щоб мене десь там ховали, я взагалі не хочу займати якусь територію. Я вірю, що людина, яку ти любив, немає там, у землі. Я вірю в те, що душа живе, вона покидає тіло, переселяється далі. І я хочу, щоб коли я помру, мене спалили і розвіяли десь над лісом у Лютежі.
— Свою пісню "У мінорі" ви присвятили своїм батькам. Але далеко не всі знають, хто ваші батьки.
— Мене взагалі народили пізно. Мамі було 43 роки, коли я народилась.
Мій тато був льотчик. Він брав участь у бойових діях ще у В’єтнамі. На жаль, він рано помер, мені було 15 років, коли його не стало. І він був націоналіст, я би так сказала. У позитивному сенсі.
Він був патріот, він завжди переживав за якусь справедливість. Ми дивилися усі включення з Верховної Ради, ми ходили на мітинги, коли голодували студенти на Майдані у 1990-х. Тобто я виросла у атмосфері "Україна понад усе!"
Водночас у нас більше звучала російська мова. Це був такий парадокс. Але батько завжди ходив із таким жовто-блакитним значком і намагався усіляко демонструвати свою проукраїнськість.
— Це був виклик.
— Так, він був людина-виклик. Він багато через це отримував від людей розчарування. Він був крутий. І мама моя так само. Вона працювала в Академії наук України.
— Ви схожі на своїх батьків?
— Я, напевне, така сама, як тато. Він був песиміст. І коли я кажу мамі: "У мене щось не вийде", вона так і відповідає: "Валерію Олександровичу!.." Вона цим натякала, що так зазвичай чинив тато.
Я гадаю, що мій батько зараз дуже сильно пишався би мною через цей трек "У мінорі". І мама моя постійно запитувала, коли я вже заспіваю українською мовою. І от нарешті цей момент настав. Тому я й присвятила їм цю пісню.
— Ви згадували Сергія Мартинова. Це та людина, яка супроводжує вас вже дуже тривалий період. Разом із вами він працював над проектом Indie-Ya.
— Це дуже талановитий музикант, і він талановитий не тільки в рок-музиці, яку він грав у "Димній суміші", не тільки в інді, французькому шансоні — те, що ми робили в Indie-Ya, і не тільки в електронній музиці. Він справжній музикант, знається на стилістиці різних напрямків і він розуміє, як це зробити якісно, чи це якийсь хардкор чи стоунер, чи це якась легка атмосферна електроніка.
Власне, якщо глобально — це він мене навчив складати пісні. Коли я писала перші пісні для Indie-Ya, він мене завжди скеровував. Як і тепер.
Іноді я не згодна з ним і обстоюю свою думку, іноді він помиляється. Усі ми помиляємося. І в принципі, він такий мій гуру.
— На ваш нинішній імідж вплинула кліпмейкерка Аня Велосипедова…
— Ми почали з нею працювати у 2017 році. Мені її порадила Леся Патока, талановита жінка, яка стоїть за образами ONUKA, працювала над костюмами для кінофільму "Фелікс Австрія".
Ми познайомилися з Анею, і мені сподобався її підхід, її стилістика. Так склалося, що вже два роки у нас якісь колаборації, фотосесії, кліп "Моя милая".
Мені подобається наш процес тим, що у нас немає якоїсь великої команди на тих самих кліпах. Сергій Мартинов своїми руками будував куток із гіпсокартону, фарбував куб, в якому я перебуваю. На знімальному майданчику було десь чотири людини.
Це classy, коли ти з нічого робиш якийсь прикольний продукт. Це краще, ніж навпаки, коли ти вбухав купу грошей, а воно потім виглядає дешево.
Тоді, у 2017 році, кліп увійшов у переліки різних сайтів та видань як один із найяскравіших.
— На обкладинці вашого альбому "Королева драм" дуже яскравий образ на фото. Його також вигадала Аня Велосипедова?
— Вона мені просто надіслала в месенджері малюночок олівцем. Воно так само було схематично зображено, дівчинка в короні і два пістолети. Вони були просто хрест-навхрест, а я уже пішла далі — у мене з пістолетів стирчать троянди, одну я піднесла до скроні… І водночас на тлі – така велюрова штора. Це якась театральність, якесь перебільшення.
— То можна вважати, що там є трохи "стьобу"?
— Там є самоіронія. Це театральність, гіпербола. Я королева — городская сумасшедшая", у короні, що з’їхала набік, та у футболці Адідас.
Ми живемо в епоху, де дуже доречно міксувати такі штуки.
— Серед інших, у вашому альбомі є пісня "Comma In Our Story", в якій дуже багато визначає партія рояля та Олег Пашковський.
— Цей трек був придуманий мною ще 2011 року, і ця пісня планувалася взагалі для Indie-Ya. Ця пісня довго лежала в моїх архівах, ми свого часу її не видали. Я зрозуміла, що не хочу більше її ховати, її мають почути люди. Тому я її і вставила у цей реліз. Як на мене, вона досі актуальна
В мене вже вийшла якась традиція, бо в альбомі "Like/Dislike" останньою піснею так само стала фортепіанна композиція, але без голосу.
— Чи можна сказати, що ваш проект INAIA, який стартував навесні 2017 року, зараз розпочинає новий етап?
— Мені було дуже приємно, коли Ігор Панасов, який працює в Karabas Live, назвав цей альбом найкращим у моїй дискографії. Він сказав, що це серйозна заявка, і щось у цьому є. Я вже готова писати щось нове. Це якась нова відправна точка для мене, якийсь новий вектор.
