Мобільний додаток

"Самі мешканці мають цікавитись станом води у своїх криницях": дискусія про водопостачання в ОТГ

4.06.2019 р., 13:08

Про водопостачання в об’єднаних територіальних громадах в ефірі програми "Сучасна громада" на Українському радіо дискутували Ольга Бабій, віце-президент асоціації водоканалів України, Валентина Шаповал, директор комунального підприємства "Сількомунгосп" Дмитрівської об'єднаної територіальної громади Кіровоградської області, та Валерій Сніжко, голова Бобринецької об’єднаної громади Кіровоградської області.

— Пані Валентино, у вашій громаді села мають водогін, до всіх будинків підведена вода?

Валентина Шаповал: — Ні. Протяжність мережі у нас 20,6 км. Це село Дмитрівка і Калинівка.  Населення нашої об'єднаної територіальної громади 5,5 тис. осіб, 8 населених пунктів. З них забезпечені водою лише 1,5 тисячі осіб, що складає 36% всього населення об'єднаної територіальної громади.

— А інші як воду отримують?

Валентина Шаповал: — З громадських колодязів або з колодязів, які є у домоволодінні громадян.

— Скільки таких криниць, який доступ до них?

Валентина Шаповал: — Громадських колодязів у нас на балансі підприємства 45, обслуговують, в основному, ті, хто ними користуються. Вони є на відкритій території. Якщо люди звертаються по допомогу до комунального підприємства, то ми їм допомагаємо.

— А ваше підприємство опікується і водогоном і громадськими криницями?

Валентина Шаповал: — Так, а вже ті колодязі, які є у домоволодіннях господарств, обслуговуються господарями.

— Цей відсоток доступності до водогону, який ви зараз озвучили,  він тривалий час у вас зберігається, чи ви розвиваєте мережу?

Валентина Шаповал: — Тривалий час. На балансі дві артезіанські свердловини завглибшки 45 метрів і друга 85 метрів, плюс шахтний колодязь. Мережа була побудована ще до створення ОТГ і передана на баланс нашого підприємства у 2004 р.

— А яка взагалі ситуація по всій Україні?

Ольга Бабій: — Ситуація з водопостачанням у сільській місцевості як і по всій Україні досить складна. Вона ускладнена двома дуже серйозними речами: перша —  це джерело водозабору. Чи з річки беруть воду, чи зі свердловини, чи є мережа. Якщо у нас є джерело водозабору і це джерело водозабору може видавати нормальну кількість води, нормальної якості придатної до пиття, про це поговоримо окремо. До джерела водозабору до свердловини або водоочисних споруд ми можемо доєднувати вже будь-кого. Наскільки я знаю, в Кіровоградській області є так званий обласний водоканал, який один-єдиний в Україні коли всі водоканали області об'єднані в одне величезне підприємство і всі інші населені пункти можуть мережами до нього доєднуватись. Це говорить про доступність до водогону, що там є велика кількість водоочисних станцій на яких воду доводять до питного стану і всі  до цього доєднуються. Це такий перший момент коли в Кіровоградській області є така можливість.

Але насправді зараз ситуація з підземними водозаборами з колодязями погіршується тчере те, що в нас, на жаль, за 26 років незалежності не відбувалось так званого моніторингу і контролю. Часто держспоживслужба після досліджень рекомендує закривати колодязі. Часто вміст заліза, нітратів і нітритів, який є у воді, робить її непридатною для споживання. Вода може бути смачна з колодязя або з неглибокої свердловини, але не придатна для пиття. Тому дійсно централізоване водопостачання з контрольованою якістю води — це норма, європейський стандарт, якій має бути в українських селах, українських ОТГ!

Для того щоб ОТГ повноцінно могла будувати стратегію централізованого забезпечення водопостачанням і каналізацією, що дуже важливо, треба починати з того, що всі мережі мають бути передані на баланс, вони мають бути легалізовані. Потім ОТГ має розробити свою так звану модель водопостачання. Де вони будуть брати воду для тих людей, які проживають на території. Або вони мають свій невеликий водозабір і певну кількість свердловин, об'єднують всю систему водопостачання цих сіл в єдину, забезпечують контроль якості води  і подають в мережу — це перша частина питання. Друга частина питання — це каналізування. Чому ми зараз спостерігаємо погіршення якості води в свердловинах і колодязях? Тому що часто неподалік вигрібні ями, туалети неконтрольовані, які в населених пунктах є джерелом вторинного забруднення підземної води. Часто ми бачимо десь на пагорбі вигрібну яму, а внизу криницю. І якщо колодязь має досить невелику глибину, то можна свідчити про те, що бактерії, які розмножуються в вигрібних ямах, можуть потрапляти в колодязь. Тобто для ОТГ оці дві схеми централізованого водопостачання і водовідведення доступності до водогону — це ключові елементи безпеки здоров'я жителів громади.

— В Дмитрівській громаді з каналізацією вирішено питання?

Валентина Шаповал: — У нас не каналізація, тільки вигрібні ями, централізованого водовідведення у нас немає.

— А як ви контролюєте якість води?

Валентина Шаповал: — У нас укладений договір із Кіровоградським обласним лабораторним центром Міністерства охорони здоров'я України. Щоквартально проводиться відбір води в мережах централізованого водопостачання у водокористувачів, у дитячих навчальних закладах, у Дмитрівській загальноосвітній школі та громадських криницях.

— Ви завжди впевнені в тому, що це вода питної якості?

Валентина Шаповал: — На період досліджень вона відповідає гігієнічним вимогам до води питної, призначеної для споживання людиною, але не відповідає вимогам на одній із свердловин за сухим залишком та каламутністю і великим  вмістом заліза у воді.

— Що це означає для споживача?

Ольга Бабій: — Для споживача це означає те, що свердловина, з якої цей населений пункт бере воду, підлягає так званій реконструкції і додатковому дослідженню, і на цю станцію, на цю свердловину треба ставити станцію знезалізнення.

— А якщо її пити так?

Ольга Бабій: — Так її пити не можна, тому що надмірна кількість заліза у воді —  це шкідливо для м'язів і кісток та серцево-судинної системи організму. Якщо для громади централізоване водопостачання і водовідведення є пріоритетом, то наразі вже треба терміново виготовляти  план реконструкції та прокладання мереж, план реконструкції діючих свердловин, облаштування станцій знезалізнення і звертатися до державного бюджету з проханням допомогти їм в облаштуванні цих речей, тому що фінансово громада, мені здається, сама буде неспроможна це вирішити.

— А звідки бере воду Бобринецька громада?

Валерій Сніжко: — У нас на даний час вода береться з поверхневих вод, тобто з річки, на якій стоять відповідні фільтри. Вона хоч і вважається питною, але повністю не відповідає нормам.

— Вода доступна для всіх жителів громади?

Валерій Сніжко: — Доступна для більшості жителів громади міста Бобринець, тому що в нас є села, які нещодавно приєдналися і в яких централізованого постачання не було. Каналізація є також тільки в місті.

— За час існування громади нічого не було вдосконалено чи перероблено?

Валерій Сніжко: — На сьогоднішній день ми запускаємо свердловину, завглибшки 140 м, яка була просвердлена ще років 5 тому, щоб можна було підключити до централізованого водопостачання. Паралельно ми, завдяки проекту "Добре", а також за рахунок коштів місцевого бюджету, фільтруємо воду, що дозволить нам постачати питну воду по території громади, і цей проект буде коштувати приблизно 6 млн гривень. І тоді вже вся громада матиме централізоване водопостачання. Але залишаються проблеми з трубами, тому що фільтри ми ставимо, але саме постачання по трубах знижує якість води, тому що труби, яким вже більше 50 років, виходять з ладу. На сьогоднішній день нам на це не вистачає коштів.

— Наскільки важливим є питання джерела води? Це питання вирішують артезіанськими свердловинами. Наскільки правильний взагалі цей підхід  і наскільки він коштовний?

Ольга Бабій: — Маємо розуміти дві речі: якщо ми беремо воду з річки й очищаємо її на очисній станції, вона буде трохи дешевша, вона буде належної питної якості. Якщо уявимо ідеальну картину, що ми її глибоко очистили і новими трубами подали. Коли ми говоримо про свердловини, то підземний водозабір часто більш ефективний тоді, коли не треба доочищувати воду, але цей процес більш енергоємний, тому що там працюють насоси і часто коли ми лічимо тариф на воду, з річкового водозабору, то там електроенергія складає 20%, а в тарифі на воду зі свердловини електроенергія складає 50%, і коли ми спостерігаємо, що вартість електроенергії постійно зростає, ми маємо розуміти, що  вибір джерела є питанням ціни й ефективності. Потреба в кожному окремому місті в  кожній окремій громаді рахувати відстань та глибину.

Коли ми кажемо про водогони, також треба рахувати обсяг потреби заміни водогону. Стан українських мереж водопостачання у всіх містах і селах має 70% зносу. Щоб ті труби замінити, десь в середньому з урахуванням інфляційних процесів, зараз в 2019 році, щоб поміняти 1 км водогону  на сучасний пластиковий діаметром 100 або 300, треба 2 млн грн. Кожна громада шукає для себе свій вихід, але я ще хотіла наголосити, що для того щоб комплексно бачити питання і розуміти, що робити першочергово, треба мати план і стратегію. Треба чітко зрозуміти, які труби замінювати першочергово, а які другорядні, Тобто треба проводити моніторинг аварій, можливо десь треба просто поточні ремонти зробити, можливо треба менше коштів вкласти, можливо треба аварійні мережі спочатку поміняти. Це стосується саме менеджменту управління цими мережами.

— А скільки можна експлуатувати такі пластикові труби?

Ольга Бабій: — Пластикові труби можна експлуатувати за дозвільними документами мінімум 50-60 років.

— А у вас у Дмитрівській громаді є плани вдосконавлювати водопостачання?

Валентина Шаповал: — Так. Торік ми вступили до програми "Добре", програма нам допомагає в розробці стратегії території. Ми також будемо вирішувати питання  реконструкції водомережі. Власними коштами за допомогою сільської ради протягом багатьох років  ми замінили 500 метрів водомережі. Також проводимо усунення поривів, замінюємо металеві труб на пластикові в місцях поривів. Також беремо участь у проектах з реконструкції водонапірних башт. Провели реконструкцію водомережі протяжністю 360 м.

— Куди можуть звернутися очільники громад для того, щоб поліпшити якість води і насамперед забезпечити водою своїх жителів навіть у віддалених селах?

Ольга Бабій: — Якщо місцевий бюджет громади не має таких великих коштів щоб поміняти труби або мережу, то він може виготовити проектно-кошторисну документацію — це перший крок, який за наявності плану  першочергово всі роблять. І тоді вже маючи проектно-кошторисну документацію наші громади можуть звертатися до державного бюджету за фінансуванням. Потім вони можуть звертатися за короткими позиками, а якщо це нагальна проблема для ОТГ, до проектів світового банку, залучати кошти і вирішувати ці питання. Звертатися  до обласних бюджетів з проханням підтримки на умовах співфінансування.

— А хто має стежити за санітарним станом криниць?

Ольга Бабій: — За санітарним станом криниць має стежити держспоживслужба. Приїжджає лабораторія, яка робить забір води, і люди потім розуміють, що з їхньою водою відбувається. Тому самі мешканці мають цікавитися станом води в своїх криницях і звертатися до своїх очільників ОТГ з проханням забезпечувати постійний моніторинг.

"Самі мешканці мають цікавитись станом води у своїх криницях": дискусія про водопостачання в ОТГ

Новини по темі