Фото з Facebook сторінки Надзвичайного і Повноважного Посла України у Ватикані Андрія Юраша
Церковно-дипломатичний поцілунок
ЗМІ рясніють інформацією про те, що Блаженніший Митрополит Київський і всієї України, предстоятель Православної церкви України Епіфаній відвідав Ватикан, і Папа Римський Франциск з ним зустрівся. Ворожі медіа вже встигли охрестити цю зустріч "зрадою Папи братерського діалогу з Москвою". Решта людей, більш-менш знайома з церковними взаєминами, затамувала подих. Хочу почати розмову з одного важливого акценту цієї зустрічі – поцілунку Папою панагії Митрополита Епіфанія. Панагія – це медальйон із зображенням Пресвятої Богородиці, і це символ єпископської влади. Що означає церковно-дипломатичною мовою цей поцілунок?
Він не є чимось унікальним. Папа завжди цілує панагію єпископів, яку носять ієрархи православних церков. Панагія – це відзнака ієрархії православних ієрархів Східної традиції. Греко-католицькі ієрархи також мають подібні відзнаки. Римо-католицькі священнослужителі мають хрести різного типу. Для Папи це своєрідний символ свідчення і любові до іншого крила християнства – християнства Східної традиції. І він це робить кожного разу. Він це робив і ієрархам Константинопольського патріархату, й іншим ієрархам.
Папа при всіх зустрічах цілував панагії
Коли він мав нагоду зустрітися з Митрополитом Київським Епіфанієм, він повторив цю важливу річ. Тому цей момент не є чимось унікальним. Він унікальний не в сенсі комунікації з предстоятелем Православної церкви України. Він є унікальним в сенсі вияву цього конкретного Папи його ставлення до Східної духовної традиції. Це вже стало правилом – завжди кожного разу про це говорять, кожного разу намагаються це в різний спосіб трактувати. Папа при зустрічах цілував панагії представникам і Греко-католицької церкви України, і російської церкви. В такому вияві це найбільш яскравий момент, який засвідчує його особливе ставлення загалом до православ'я.
Це я побачив під час останньої зустрічі Папи з Митрополитом Київським Епіфанієм – в ньому на робочому столі є фотографія, коли він зустрічається із Патріархом Варфоломієм. Де-факто це є засвідчення особливої братерської любові двох найважливіших репрезентантів християнства – представників Східної і Західної гілки християнства. Папа це завжди підкреслює, говорячи, що Патріарх Варфоломій є його духовним братом і найближчим однодумцем.
Москва робила і робить все можливе, щоб ізолювати Помісну Українську церкву
Саме в цьому контексті ця зустріч теж є цікавою. Реакція Москви на цю зустріч була очікувано досить гострою. Чому пропаганда так образилася?
Це перша зустріч Помісної церкви, визнаної материнською церквою Константинопольського патріархату з главою Західної церкви. Москва робила і робить все можливе, щоб ізолювати Помісну Українську церкву. Вона робила все можливе, щоб не допустити проведення Об’єднавчого Собору, який відбувся 15 грудня 2018 року. Потім вона робила все можливе, щоб утримати інші помісні православні церкви від канонічного визнання Української церкви. Ми знаємо, що сьогодні 4 православні церкви мають повне літургічне канонічне єднання з Українською церквою: Константинопольський патріархат, Олександрійський патріархат, Елладська архієпископія і Кіпрська архієпископія. І в цьому контексті зустріч з Римським понтифіком у Ватикані – це дуже важливе продовження оцієї лінії на визнання. Визнання не в тому класичному сенсі, коли ми говоримо про православні церкви, а визнання духовної потуги, з якою не можна не комунікувати Церкві Заходу.
На фото: Андрій Юраш, Надзвичайний і Повноважний Посол України у Ватикані, релігієзнавець, дипломат
Діалог Західної Католицької церкви із церквами Східної традиції є вкрай важливим
Католицька церква завжди підкреслює, що це не її справа – визнавати чи не визнавати православні церкви. Це питання суто Православної церкви. При цьому не можна не розуміти, що діалог, який Західна Католицька церква має із церквами Східної традиції, є дуже важливим. І де-факто він є своєрідною формою якщо не канонічного, то дипломатично-медіативного визнання і підтримки цих церков. І ми зараз після цієї зустрічі, яка відбулася між Митрополитом Епіфанієм і главою Католицької церкви Папою Франциском можемо говорити, про досягнення дуже важливого нового етапу в сенсі розгортання зовнішньої гео-церковної стратегії помісного українського православ’я. В сенсі досягнення ним дуже важливої нової лінії єднання, порозуміння і взаємодії зі світовим християнством.
Тому в цьому контексті немає нічого дивного в тому, які епітети використовує церковна російська пропаганда. Церковна пропаганда є продовженням, а можливо навіть і початком російської політичної машини дезінформації і пропаганди. Тут все очевидно. Але нам треба продовжувати своє робити.
Кардинал Курт Кох – відомий і давній друг України
Це була не тільки зустріч з Папою. Була також зустріч з профільним, умовно кажучи, міністром, який відповідає за зв’язки з іншими християнськими конфесіями, префектом Дикастерії міжхристиянської єдності Кардиналом Куртом Кохом, який є відомим і давнім другом України. Продовження було й на рівні надзвичайно показових системних зустрічей із єпископами на півдні Італії, куди Митрополит Київський Епіфаній поїхав після зустрічей у Ватикані. І він мав зустрічі з трьома єпископами міст Матера, Альтамура і Барі, і в кожному з випадків це було дуже показове особистісне спілкування.
На фото: Префект Дикастерії міжхристиянської єдності, кардинал Курт Кох
В кожному з випадків були молебні з єпископами, чого, напевно, кілька років тому й уявити неможливо було. Це були не літургії, а спільні молебні за мир і за справедливість. І Блаженніший Митрополит говорив і про перемогу. Сам факт дозволу і можливості реалізувати вперше в історії велику українську літургію в головній базиліці міста Барі, одному з найвідоміших санктуаріїв не лише Італії, а й світу, біля мощей Святителя Миколая – це так само підтвердження нового рівня відносин між українським помісним православ’ям і світовою католицькою спільнотою.
Є спеціальна мова ватиканської дипломатії. Це – проведення різноманітних богослужінь, приурочених до різних нагод, в різних місцях. Як це працює?
Ви підкреслили дуже важливу річ, яка багатьма в Україні не лише не помічена, але й абсолютно незрозуміла. На мій погляд, дуже важливо це усвідомлювати. Те, про що ви говорите, це не лише ватиканська дипломатія, що на 100% відповідає дійсності, але й специфіка і особливість взагалі дипломатії, пов'язаної із Святим престолом. Коли два роки і дев'ять місяців тому мені довелося прибути в Рим і розпочати тут дипломатичну місію, я зрозумів, що кілька років перед цим з об'єктивних причин Україна не реалізувала саме цей вияв і не використовувала інструментарій донесення своїх меседжів. В березні в перші дні війни я почав тут свою роботу, а вже в травні ми з державним секретарем Святого престолу організували першу месу, яку він очолив. Це відбулося в дуже відомий український базиліці Святої Софії. Після цього було напевно з десяток знакових мес, які роблять, зокрема, з ініціативи Святого престолу. Інколи їх очолює сам понтифік, інколи важливі фігури, які відповідають за різні моменти церковної дипломатії і взагалі церковної традиції.
Наша позиція має бути максимально зрозумілою і максимально впливовою
І в рамках цього візиту Блаженнішого Митрополита Київського Епіфанія були такі молебни у всіх згаданих трьох єпархіях. І це інструментарій. Це те, як може церква з одного боку, а держава, яку очолює глава цієї церкви Папа Римський Франциск, з іншого боку, як вони можуть достукатися і до душ віруючих і до свідомості політичних лідерів. Це комбінована форма, яка є абсолютно зрозумілою в Італії, і яку розуміють всі інші країни, де домінує, або значною мірою присутня, католицька традиція. І це те, що й ми використовуємо для того, аби зробити нашу позицію максимально зрозумілою і максимально впливовою. І цей другий момент дуже важливий.
Маттео Дзуппі – спеціальний представник Папи з питань повернення українських військовополонених і дітей
Згадаю наше останнє велике богослужіння, месу, яку ми зробили 20 листопада, коли тут була з офіційним візитом Олена Зеленська. На наше прохання її очолив кардинал Маттео Дзуппі, дуже впливова особа, спеціальний представник Папи з питань повернення українських військовополонених і дітей, голова Конференції католицьких єпископів Італії, особистий друг і радник Папи Римського Франциска. І на цю месу прибув не просто майже весь дипломатичний корпус, акредитований при Святому престолі, там були інші країни, з якими українська дипломатія не завжди знаходить точки дотику. Зокрема, посол Куби до нас завжди приходить, пані посол Болівії.
Буквально кілька держав, чиї представництва тут є при Святому престолі, не беруть в них участь: Іран, Росія тощо. А на це богослужіння прибули перші леді ще чотирьох держав: перша леді Італії, Вірменії, Литви і Сербії.
Як ми бачимо, це країни, зокрема і Сербія і Вірменія, про які у нас можуть бути неоднозначні версії щодо перспектив взаємодії з ними, щодо можливостей їхньої підтримки нашої держави. Але в цьому вияві вони, не сумніваючись, взяли участь і в такий спосіб засвідчили свої близькі почуття до України і до українців. Бо головний меседж цього богослужіння тут у Римі на чолі з кардиналом Дзуппі – це заклик до перемоги і до завершення війни. І це було на наступний день, після того як ми відзначили дуже сумну і трагічну для нас дату – тисячний день спочатку повномасштабного вторгнення. Його проповідь, його розмова за рівнем експресії і розуміння реалій була на рівні одного з найбільш чітких однозначних і сильних виявив близькості до України.
Молебень за Україну, за перемогу, за мир в Україні
Де служив під час цієї мандрівки Блаженніший Митрополит Епіфаній?
Після зустрічі у Святому престолі з Папою Римським Франциском і кардиналом Куртом Кохом наступного дня Блаженніший Митрополит мав велике богослужіння, молебень за Україну, за перемогу, за мир в Україні у Грецькій церкві Святого Теодора, яка є в юрисдикції Константинопольського патріархату. Це було 14 грудня. Зібралася доволі велика громада. Були присутні представники шести посольств. Прийшли посли Португалії, Іспанії, які допомогли відчути повноту сприйняття саме зі сторони дипломатичного корпусу важливості цього візиту, попри те, що це був вихідний день. Як правило, такі заходи, про які ми говоримо, відбуваються в будні дні. Але і субота не завадила багатьом долучитися.
Кульмінація поїздки
Після цього Блаженніший Митрополит Епіфаній поїхав на південь Італії в передмістя Барі. Там відбулася кульмінація його поїздки – вже згадана мною літургія на головному вівтарі базиліки, яка була заснована ще в XI столітті. І коли туди були перенесені мощі Святого Миколая, вона почала розбудовуватися, і зараз це велична базиліка. Треба відзначити, що це базиліка папська: вона розташована хоч і в Барі, але перебуває під духовною опікою безпосередньо Папи і Святого престолу.
На фото: Предстоятель Православної Церкви України Блаженніший Митрополит Епіфаній очолює Святу Літургію в Папській базиліці Святого Миколая в Барі
Зрозуміло, що дозволу провести там богослужіння без комунікації і консультації зі Святим престолом не було б отримано. Але перед тим, як вже 16 грудня ми повинні були мати велику останню богослужбову акцію, Блаженніший Митрополит відвідав в неділю дуже відоме місто Матера, одне з найбільш популярних туристичних міст, де він зустрічався з архієпископом Джузеппе Каяццо. Він провів з ним особисту розмову, зібрав майже 25 журналістів, які цікавилися деталями поїздки. А потім було проведено в одному з санктуаріїв міста Матера молебень за участі духовенства єпархії.
Спільна молитва
Після цього Митрополит відбув до міста Альтамура, де відвідав величний собор Успіння Божої Матері. Потім – до другого кафедрального міста Гравійна, де в кафедральному соборі мав зустріч з єпископом Джузеппе Руссо. Згодом відвідав ще одну церкву Благовіщення, яка нині перетворена на місце зберігання важливих реліквій, зокрема частинок мощей святих. Також Митрополит відвідав бібліотеку, засновану в XVI сторіччі. За якістю збережених там книг вона, звісно, не може зрівнятися з ватиканською, але є однією з найважливіших. А на завершення була спільна молитва, на яку зібралося майже 200 містян. Там було лише кілька українців, але переважно це були італійці, які відгукнулися на заклик єпископа прийти і спільно помолитися за Україну, за завершення війни і за справедливий мир.
А фінішем мандрівки був приїзд до міста Барі де відбулася зустріч з єпископом митрополитом Джузеппе Сатріано. Там теж відбулася молитва в кафедральному соборі, який був посвячений на честь Святого Сабіна, Блаженніший відвідав музей і поспілкувався з журналістами. На зустріч прийшов мер міста, кілька сенаторів. І завершилося все величним богослужінням на головному вівтарі всесвітньо відомої базиліки Святого Миколая, після чого всі спустилися у крипту цієї базиліки, де зберігаються мощі, які були відкриті з ласкавого дозволу настоятеля цієї базиліки падре Джованні Дістанте. Він фактично керує цим санктуарієм. Там був звершений вражаючий піднесений молебень, після якого падре вручив абсолютно унікальну річ – зібране миро, яке збирається раз на рік, коли відкриваються мощі Святого Миколая. Частинку цього мира було передано в спеціальному обрамленні предстоятелю Української церкви.
Величезна дипломатична робота
З одного боку, я виклав формальний перебіг подій цієї мандрівки, але з іншого боку, це зовсім неформальний за своєю суттю вияв у спілкуванні між Православною церквою України і Католицькою ієрархією. Це величезна дипломатична робота. Це не лише нагадування про Україну, хоча і це дуже важливо після трьох років повномасштабної війни, але це ще й величезна мотивація. Кожна така зустріч – це десятки медійних приводів і у місцевій пресі, і в загальнонаціональній. Цей візит дуже широко висвітлювався на загальнонаціональному рівні основними провідними медіа Італії. Це був один з приводів згадати, що не можна зупинятися в підтримці України. В будь-якому її прояві: і в гуманітарному, і в молитовному, і в будь-якому іншому.
Кожен з єпископів, кожен з представників, який розмовляв з Блаженнішим Епіфанієм намагався показати, що було зроблено для України. Вони показували, що планують робити зараз. Тому насправді це дуже важлива дипломатія. Духовна дипломатія, яка потім має вияв у практичних конкретних, в тому числі суто політичних аспектах.
