Наслідки російської ракетної атаки по Києву, 25 березня 2024 року. Фото: Суспільне Київ / Влада Колодій
Переважна кількість навчальних і лекційних аудиторій у задовільному стані
— 25 березня цього року Київ пережив черговий шок – черговий обстріл, під час якого була частково зруйнована Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Ця подія викликала неабиякий резонанс у культурному середовищі. Через певний час зійшлася толока: студенти, викладачі, випускники академії зійшлися, щоб розібрати завали. Нині, незважаючи на цю критичну ситуацію, студенти та викладачі вирішили не відкладати заплановану виставку "Незламність традицій". Чи оговталися ви від стресу? Чим на сьогодні живе академія?
Олена Осадча: Насправді з цього тижня ми розпочали навчання в звичному для нас форматі – це змішана форма, оскільки наше укриття передбачене для 300 студентів, а навчається 735 студентів. Тому задля безпеки ми працюємо в змішаному форматі. У нас не постраждала будівля дизайну, майстерні в гуртожитку, керамічні майстерні, частково аудиторії і майстерні в навчальному корпусі. Частина, там де була спортивна зала, кафедра станково-монументального живопису майже зруйновані. Але переважна кількість усіх навчальних і лекційних аудиторій у задовільному стані. Першочергово нам потрібно встановити склопакети, відремонтувати пошкоджені вікна. Ми не забивали їх фанерою, адже це додаткові зайві кошти. Наші випускники долучилися, вже зібрали певну суму грошей, яку ми спрямовуємо на відновлення, на ремонт цих вікон. І частину грошей надійшла від різних благодійних фондів. Є переговори з фірмами, які будуть це робити, є кошториси, найближчим часом ці переговори будуть продовжені.
— А що кажуть самі студенти? Вони готові продовжувати навчання навіть в тих аудиторіях, які залишилися? Чи є перспективи нового набору цього року?
Олена Осадча: Коли після 25 березня ми запровадили онлайн-формат, вони все одно приходили. Їм дуже важливо здобувати знання, тому що художник не може навчатися онлайн. Дуже важлива практика. Звичайно, у нас буде набір в цьому році, приймальна компанія відбудеться. Нам потрібно зробити якомога швидше всю проєктну документацію, щоб якомога швидше відбувся демонтаж тих конструкцій, які в аварійному стані.
— За рахунок кого це все буде робитися? Відновлення, відбудова, реконструкція… Ті приміщення, які вціліли, чи мають якість тріщини, деформацію?
Олена Осадча: Ми спочатку зібрали внутрішню комісію. До неї долучилися представники Міністерства культури та інформаційної політики. На минулому тижні ми зробили візуальний огляд, і зараз ми готуємо акт візуального обстеження цих будівель. Прикладаємо до цього акту фото- і відео фіксацію всіх руйнувань. І далі цей акт ми відправляємо на Міністерство культури та інформаційної політики. Також ми паралельно ведемо переговори з різними організаціями, які можуть нам допомогти з важкою технікою. Тому що там потрібні маніпулятори, крани для демонтажу. І не факт, що не буде додаткових руйнувань під час демонтажу. Міністерство культури та інформаційної політики пообіцяло нам демонтувати ці конструкції та вивезти сміття.
Частина дипломних робіт ще під завалами
— Розкажіть про те, як ви долучаєте своїх випускників до збору коштів і допомоги академії.
Олена Осадча: Ми разом з нашим юристом підготували статут БФ ім. Михайла Бойчука і вже завтра будемо реєструвати БФ. Випускники у нас дуже активні. Ми започатковуємо цей процес. І будемо через міжнародні благодійні фонди, які теж пропонують нам свою допомогу, отримувати підтримку. І це для нас дуже важливо. До речі, УКФ нам допомагає, тому що і в майстерні, і в аудиторіях були матеріали студентів – і мольберти, і планшети, і комп’ютерна техніка, і матеріали, і фарби, і полотна. Частину робіт ми врятували. Це були фонди кафедри станково-монументального живопису. Але ми бачимо стан понівечення. І частина дипломних робіт ще перебуває під завалами, і ми маємо надію, що ми зможемо бодай частину врятувати. Виникає питання, чи потрібно нам реставрувати ці роботи, адже це є свідченням культурного геноциду проти України з боку Росії.
— Пане Володимире, ви представляєте кафедру художньої кераміки. Чи можливо, наприклад, влаштувати аукціон із продажу української кераміки, яка зараз вкрай популярна в світі і викликає неабияке зацікавлення для збору коштів на допомогу академії?
Володимир Хижинський: Ми зараз розглядаємо багато ідей. Зокрема, є ідея залучення Міжнародної академії кераміки. В цій академії 12 членів в Україні. Ми з ними теж почали процес переговорів щодо того, що ми можемо зробити. Тобто над ідеєю таких аукціонів ми працюємо.
— Це була б промоція нашій кераміці та нашому декоративному мистецтву...
Володимир Хижинський: Так. Але поки що ми доробляємо більш актуальні проєкти – ті, над якими ми працювали в момент, коли все трапилося.
"Ми нічого відкладати не будемо"
— Давайте саме про це і поговоримо. Виставка "Незламність традицій" має кілька сенсів: незламність традицій – це наша незламність загалом.
Володимир Хижинський: Цей виставковий проєкт – це виставки творів студентів та викладачів кафедри художньої кераміки, дерева, скульптури і металу. Про її проведення було домовлено з Національним музеєм декоративно-прикладного мистецтва України. Кожна музейна інституція складає плани на рік, тобто ця робота велася практично впродовж року. 25 числа до мене подзвонила директорка музею і запитала, де я перебуваю і чи наш проєкт чинний? Телефонували куратори проєкту, і цікавилися його долею. Звісно ж, я сказав, що ми нічого відкладати не будемо. Ми думали, що постраждали роботи, але, на щастя, ми зберігали їх у приміщеннях майстерень, готуючи каталог, вони вціліли. Ці роботи вже були запаковані й готові до експозиції, до перевезення в музей. І от нині ми другий тиждень займаємося перевезенням та підготовкою. Фінал близько. Відкриття виставки відбудеться 11 квітня о 16 годині в Національному музеї декоративного мистецтва, вул. Лаврська, 9.
Ці роботи зібрані за 30 років. Стільки існує наш інститут. З технікуму зробили інститут у 1999 році. Від цього періоду на кафедрі художньої кераміки, дерева і металу працювало багато знаних художників, наприклад, Михайло Головко, син Дмитра Головка. Оксана Грудзинська у нас працювала та інші. Зараз прийшов до нас Назар Білик. З нового семестру він прийшов на викладацьку роботу. Колектив у нас невеликий, але згуртований, дружній. І цей формат, коли є студентські і викладацькі роботи за багато років цікавий для того, щоб зробити ретроспективу і зрозуміти, як розвивалося наше декоративне мистецтво.
— Ваша академія – не перший навчальний заклад, який розгромили російські загарбники. І це не перше зазіхання на культуру України. Вони нищать її, як символ нашої ідентичності. І академія – тому доказ. Чи будуть продаватися роботи після виставки?
Володимир Хижинський: Деякі роботи експозиції – із фондів музею. Зрозуміло, що ніхто їх продавати не буде. Ці роботи, які будуть виставлені – це частина нашого золотого фонду. Я не впевнений, що ми маємо право їх продавати. Можливо, якщо буде зацікавлення якимись курсовими роботами, можна буде про це поговорити. Ідея керамічної частини цієї виставки – це ідея наших випускниць Тетяни Забєліної та Оксани Білик. Вони спонукали нас розчистити наші майстерні і переглянути наші фонди. Частина цих робіт вже була на експозиції, ми дещо з них взяли, дещо доукомплектували новими роботами. Також доєднали ще дерево і метал. І так виникла така велика експозиція.
