Герой нашого першого матеріалу — Анатолій Табаченко. Він знає про радіо, ймовірно, найбільше за всіх співробітників Суспільного Мовлення. Анатолій Дмитрович називає себе ветераном радіо, адже пів сторіччя присвятив саме Українському Радіо. Перший робочий день тоді четвертокурсника Інституту журналістики Київського університету імені Т. Шевченка — 15 січня 1975 року. Робота триває й донині. У трудовій книжці багато записів: від журналіста до директора Українського Радіо останні два з половиною роки існування в статусі державного мовника. В роботі були різні посади, проєкти, виклики й досягнення. Нині ж серед обов’язків Анатолія Дмитровича і догляд за Музеєм Українського Радіо.
"Починав працювати кореспондентом в "Останніх вістях" — бігав по подіях, а потім працював на всіх посадах: завідувач відділу, заступник головного редактора, головний редактор, директор об'єднання інформаційно-публіцистичних програм, кілька років був директором "Променя" і 18 років — віцепрезидентом, потім першим віцепрезидентом Національної радіокомпанії та першим заступником генерального директора Національної радіокомпанії. І от коли радіо закінчувало своє існування в статусі державного мовника, останні два з половиною роки я був директором філії Українського Радіо", — згадує Анатолій Табаченко.
Музей, яким опікується, було створено до 80-річчя Українського Радіо. Тут зібрані часто унікальні експонати. Наприклад, програма передач 1940 року, техніка різних часів та унікальні фотографії радійників, а головне — історії людей. Анатолій Табаченко розповів про становлення й розвиток Українського Радіо за його столітню історію.
Від "Титаніка" до Харківської філармонії
Радіо винайшли в 1895 році. Причому паралельно в Італії і в росії. В росії Попов, а в Італії Гульєльмо Марконі. Але в росії це було засекречено по лінії військового відомства. А підприємець Марконі запатентував свій винахід першим. Тому в усьому світі вважають, що винахідник радіо саме Марконі. Так було з різними винаходами: коли суспільство й технічний розвиток доходять до якогось певного рівня розвитку і є суспільний запит, то механізми або технології можуть бути винайдені одночасно в різних країнах.
Перші 25 років свого розвитку радіо було виключно засобом зв'язку, як безпровідний телеграф: крапка-тире-крапка-тире, особливо в армії, на флоті, на об'єктах, де не можна було прокласти проводові лінії зв'язку. Й тільки на початку 20-х років минулого століття почали з'являтися радіоорганізації як засоби масової інформації.
Поштовхом для розвитку радіотехнології як медіа стала трагедія «Титаніка». Емігрант Давід Сарнов працював оператором в одній із радіостанцій фірми Марконі, що розміщувалась у приміщенні великого нью-йоркського універмагу. Саме він прийняв сигнал лиха SOS і доповів у відповідні органи.
Кажуть, що президент Сполучених Штатів Америки наказав припинити роботу всіх радіостанцій, щоб не заважали приймати сигнал. Давід три доби сидів за апаратом, приймав сигнали. А в цей час у нього за спиною стояли члени американського уряду, кореспонденти найвпливовіших газет і телеграфних агентств. А надворі — натовп людей, які чекали новин. Саме Давід Сарнов невдовзі став одним з ініціаторів розвитку радіо як засобу масової інформації.
Перші радіостанції з'явилися в Сполучених Штатах Америки на початку 1920-х років. Українське Радіо почало працювати 16 листопада 1924 року в Харкові й входить у число найперших мовників Європи. BBC з'явилося в 1922-му, лише на два роки раніше. У 20-х роках минулого століття з'являються також радіостанції в Чехії, Італії, Франції, Німеччині. На території України до появи власного радіо можна було приймати радіосигнал з-за кордону.
У приміщенні нинішньої Харківської обласної філармонії, — а колись Харківської опери — виділили дві кімнати: одну для так званої дикторської, де стояв мікрофон, хоча дикторів ніяких не було, а другу — апаратну, де перебували техніки. І от із цього будинку вперше вийшла передача Українського Радіо. А передавач був на вежі Успенського собору. Довго не вдавалося досягти нормального звуку. Що тільки не вигадували. Дрова зносили, думали, що акустику поліпшить, — не допомогло. Глечики порожні приносили — там така порожнина, як амфора, — теж не допомагало. І от свідком цих експериментів став один кавалерійський командир, який сказав, що коли кіннотники вночі йдуть у розвідку, щоб не було чути цокоту копит, вони беруть із-під сідла повсть і цією попоною обмотують кінські копита, воно глушить звук. Тож привезли пару підвод цього матеріалу, обладнали стіни студії, і радіо більш-менш заговорило. І 16 листопада о 19-й годині в ефірі прозвучало — навіть диктора ж не було — хриплим голосом техніка: "Алло, алло, алло. Всім, всім, всім. Говорить Харків, перша українська радіостанція". Чому "алло, алло"? Мабуть, переобладнували якусь техніку й використовували телефонні мікрофони.
Регулярні передачі розпочалися вже в 1925 році. Але все одно 16 листопада вважається днем початку українського радіомовлення. Тому указом Президента він визначений у 1994 році як День працівників радіо, телебачення та зв'язку.
Орієнтир для військових льотчиків
У 1934 році загальнонаціональне радіо разом з українським урядом переїжджає з Харкова в Київ, і до 18 вересня 1941 року, поки німці не зайшли в Київ, працювало на Хрещатику в будинку Радіотеатру, що стояв на розі Інститутської та Хрещатика.
З 1939 року звідси йшли перші експериментальні телевізійні передачі. Тут починалося українське телебачення. В 1941 році телебачення відразу припинило роботу, а радіо трималося ще до 18 вересня. Хоча передова група вже відійшла в Харків, бо знали, що місто буде здано. На даху цього будинку вночі чергували працівники радіо. Коли були бомбардування, скидали запалювальні бомби, треба було їх закидати або в бочку з водою або в ящик з піском, щоб не допустити пожежі. І коли вже остання група відходила через Дніпро, через Бориспіль, то потрапила під бомбардування, тоді загинули кілька працівників радіо, в тому числі голова комітету Л. Пелещук і дикторка М. Пієвська.
З Харкова мовлення тривало до тих пір, поки в місто не зайшли німці. Передачі Українського Радіо використовувалися з подвійною метою. Музика, що транслювалася, була як пеленг (кут між напрямом від спостерігача до будь-якого об'єкта і меридіаном — прим. ред.) для радянських льотчиків дальньої авіації, які вночі летіли бомбардувати ворожий тил. Орієнтуючись на музику в ефірі, штурман прокладав маршрут літака, й тому навіть під час бомбардувань передача не могла припинятися.
Збереження української культури і радіоп’єса в пальті
Українське Радіо — це джерело грамотної красивої літературної мови, української пісні, культури, національного духу. У 30-х роках в Харкові почала з'являтися перша українська оригінальна радіоп'єса. Фахівці кажуть, цей жанр надзвичайно складний. П'єси писали спеціально для радіо, і в радянську добу в них можна було говорити те, чого не скажеш прямо.
Високий художній рівень радіопостановок засвідчують спогади дослідників. Наприклад, виконавець головної ролі у радіоп'єсі одягав пальто, щоб відповідним чином навантажити м'язи грудної клітини й досягти тих інтонацій, яких вимагав від нього режисер. Такою ж технікою користуються в сучасних тон-ательє (спеціально обладнаних приміщеннях для озвучування чи дублювання фільмів — прим. ред.). А на Українському Радіо її почали застосовувати вже тоді.
У 1941 році було створено радіоредакцію південно-західного фронту в Броварах. Мовлення вели буквально з бліндажа. Мовили не лише українською, а й російською, німецькою та румунською. Під час Другої світової війни на території України, попри окупацію, мовили відразу чотири українських радіостанції. У 1943–1945 роках працювала ще одна українська радіостанція — "Самостійна Україна" або "Вільна Україна" з позивним "Афродита", радіо УПА.
Позивні Українського Радіо і бандура у крилі літака
Радіостанція імені Тараса Шевченка, що виїхала з Києва, мовила з Саратова на середніх хвилях. У 1943 році створюється радіостанція "Дніпро", змонтована в вагонах залізничного поїзда. Колектив складався з українських журналістів і письменників. Радіостанція "Дніпро", що вийшла в ефір другого травня 1943 року, цікава для нас тим, що в її ефірі вперше прозвучали позивні Українського Радіо — "Реве та стогне Дніпр широкий".
Ініціатором цих позивних був Семен Кушніренко. Після війни він був головою Полтавського обласного радіо. Ця мелодія згодом стала позивними всіх українських радіостанцій. Почувши їх з радіоприймача, слухачі точно знають — в ефірі Українське Радіо. Офіційно позивними є два слова "Українське Радіо", але музика Данила Крижанівського на слова Тараса Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий» понад 80 років залишається незмінними музичними позивними.
Автор музики прожив лише 37 років. Данило Крижанівський був викладачем музики в Болграді Одеської області й хоровим композитором. Свій твір він присвятив Маркові Кропивницькому, коли той приїхав із театром на гастролі до Одеси. Пісня настільки сподобалася метру, що її виконали після спектаклю — публіка слухала стоячи. Нині ця мелодія звучить в ефірі Українського Радіо перед початком кожної нової години — 24 рази на добу. З часом її аранжування змінювалося, але мелодія лишилась та сама. Для відвідувачів Музею Українського Радіо я ставлю послухати різні варіанти звучання позивних.
Пригадую, як у 1986 році робив сюжет, присвячений виконавцю позивних. Знаний бандурист Андрій Матвійович Бобир був головним диригентом і художнім керівником ансамблю народних інструментів Українського Радіо.
Я поїхав у Будинок звукозапису, дочекався кінця репетиції й записав із ним інтерв'ю. Андрій Бобир казав, що в нього десятки записів на Українському Радіо, але цей коротенький, маленький для нього найдорожчий, бо це символ Українського Радіо. І розказав мені історію. У 1941 році він закінчив консерваторію по класу бандури, але замість диплома — повістка на фронт. Потрапив до авіації. Літав на американському винищувачі "Аерокобра". Без бандури не міг. Тож сам зробив з підручних матеріалів бандуру. З хлопцями теж співали "Реве та стогне". Але, що мене найбільше вразило — бандуру перевозив у порожнині крила свого літака. Вона для нього була, думаю, як оберіг, що рятував від смерті.
Хрещатик, 26 і перша позастудійна телепередача
Під час Другої світової війни, коли радянські війська залишали Київ, агенти НКВС висадили в повітря весь Хрещатик. Зруйнували й Радіотеатр, де містилося Українське Радіо. І коли постало питання про побудову Київського телерадіоцентру, то вирішили будувати на Хрещатику, 26, бо тут залишилися цілі стіни. У середині XIX століття тут спочатку була поштова контора, а згодом — одна з найкращих у Європі телефонно-телеграфна станція. Це місце давно пов'язане з комунікаціями.
Почали відбудову в 1949 році за проєктом архітектора Віктора Єлізарова, забудовника Хрещатика, серед проєктів якого готель "Дніпро", станція метро "Хрещатик", аеропорт "Жуляни". А 5 листопада 1951 року першою офіційною передачею став художній фільм.
У 2021 році відзначили 70 років на Хрещатику, 26. Звідси вийшла перша в Радянському Союзі пряма позастудійна телевізійна передача. Чого не було ні в Москві, ні в Ленінграді. Телецентр на Хрещатику першим серед інших був устаткований вітчизняним обладнанням. Почалася холодна війна, і вже не можна було одержати американське устаткування. Техніка була дуже високої якості, а параметри роздільної здатності й кількість рядків на екрані — навіть вищі, ніж за європейськими стандартами.
Ще одна фішка, що є тільки на Українському Радіо — сигнали точного часу. І як би не змінювалися техніка й технології — ви почуєте їх в радіоефірі.
Клей, ножиці, бобіна і FM-мережа
За сто років техніка, якою користуються радійники, неодноразово змінювалася. У Музеї Українського Радіо можна побачити, на чому колись слухали радіопрограми або ж на чому записували репортажі радіожурналісти двадцятого століття, чи як монтували програми.
Після війни з'явилися репортерські магнітофони, що значно розширило можливості журналістів. Можна було записати інтерв’ю в шахті, зробити репортаж із колгоспного поля, на події, або у відрядженні. Це був справжній прогрес. У нас є магнітофон для радіожурналістів угорського виробництва "Репортер-5". На такому я сам працював, коли прийшов на радіо в 1974 році. На одну бобіну можна записати хвилин 20. Така техніка дуже надійна — нічого зайвого й зручно користуватися, але важить кілька кілограмів. Щоб послухати записаний матеріал, потрібно використовувати мікрофон, який слугує й динаміком.
Магнітофон для радіожурналістів угорського виробництва «Репортер-5»
До ери інтернету медіа приймали інформацію за допомогою телетайпного апарата. Він працював без зупинки — приймав повідомлення від інформаційних агентств, що друкувалися на рулоні паперу. Далі відредагований матеріал віддавали в друкарське бюро. Це був критичний момент, адже друкарка могла помилитися, й тут важливо було вчасно це помітити. Бо, наприклад, 100 тисяч тонн зерна могли перетворитися на 10 тисяч тонн. А це вже зовсім інша історія.
Монтували записані на бобіни матеріали за допомогою ножиць і клею. Коли плівка була на триацетатній основі, клеїли клеєм на основі ацетону. Була така маленька пляшечка, як очні краплі, й скляна паличка. Треба було один кінчик змастити, потім другий, клей їх розчиняв і можна було з’єднати. Стояв специфічний запах ацетону. Наприкінці 70-х років з’явилася плівка на лавсановій основі, її можна було клеїти за допомогою скотчу. Були й німецькі монтажні столи, що дозволяли робити "безкровний монтаж", і не треба було різати й клеїти плівку. Такі монтажні столи в цеху оперативних записів для монтажу використовувалися з 1954 по 2005 рік.
У 1991 році в Україні було 19,5 мільйона абонентів проводової мережі. Нині ж проводової мережі практично не існує. Ультракороткі хвилі, на яких працювало Українське Радіо, відсутні в сучасних радіоприймачах. І коли почалася ера FM, вийшло так, що державне радіо просто було виштовхане на периферію інформаційного простору. Українське Радіо ставало менш доступним для слухачів, хоч 15 червня 1995 року Національна рада з питань телебачення і радіомовлення видала ліцензію номер 000001 Українському Радіо.
Ми мали зовсім невелику кількість FM-частот, в основному на периферії, за винятком Києва та ще двох невеликих обласних центрів. Нас не було ні в Харкові, ні в Одесі, ні в Донецьку, ні в Луганську, ні в Дніпропетровську. Тобто політика була така, що активно розвивалася FM-мережа комерційних мовників. І тільки після 2014 року, коли змінився склад Національної ради з питань телебачення та радіомовлення і створили Суспільне Мовлення, почалося ефективне ліцензування. Зараз Українське Радіо має мережу близько 200 частот у FM-діапазоні. Почали створювати мережі Радіо Промінь, Радіо Культура, вони мають по 50 частот.
Радіо — це передусім люди
Українське Радіо, крім усього — це потужна школа кадрів. Люди жартують, що на радіо не заробиш великих грошей, бо державна установа й фіксована зарплата, але тут можна заробити те, що для молодого спеціаліста не виміряєш ніякими грішми — авторитет, можливість бути почутим в ефірі, зустрічатися з цікавими людьми та зав’язувати знайомства.
Наприклад, люди, які працювали у Всесвітній службі радіомовлення України, ставали дипломатами. Дмитро Марков був послом у Нідерландах та Ізраїлі. Ще один наш працівник був послом у Перу. Творчий рівень людей, які працюють на Українському Радіо, дуже високий. Воно завжди притягувало до себе таланти.
Українське Радіо не тільки висвітлює культурні події, а й саме створює їх. У складі Українського Радіо є Заслужений академічний симфонічний оркестр Українського Радіо, Оркестр народної популярної музики, Академічна хорова капела, Тріо бандуристок і великий дитячий хор. Художні колективи з’явилися невдовзі після створення Українського Радіо.
Це надзвичайної майстерності музиканти. Звичайно, мати художні колективи у своєму складі — це під силу тільки солідному потужному мовнику, як Суспільне. У складі провідних світових суспільних мовників обов’язково є такі художні колективи.
У художньому фонді Українського Радіо зберігаються унікальні записи, створені багатьма поколіннями працівників радіо. Тут можна почути живі голоси Тичини, Малишка, Вінграновського, Стуса, Воронька, Гончара, Симоненка, автентичні народні пісні, записані в українських селах, або ж реставрований запис 1906 року, на якому Марко Кропивницький читає вірш "Думи мої, думи".
Приємно згадати цікаві моменти й досягнення людей, з якими я працював разом, тих, хто досягнув успіху, хто створив унікальні матеріали та програми, зберіг українські надбання. А ще Українське Радіо не тільки виконує функції, притаманні засобам масової інформації — інформує, розважає та навчає — а й консолідує суспільство, населення об'єднує в народ. Як, наприклад, Всеукраїнський радіодиктант національної єдності. Щороку Українське Радіо отримує мішки листів, хоч і багато присилають на електронну пошту.
Започаткований у 2000 році Радіодиктант називають наймасштабнішим флешмобом. Найважливіше в Радіодиктанті — об’єднати людей. Одночасно в школі, вдома, на передовій, в офісі, в бомбосховищі, в різних країнах і на різних континентах в День української писемності та мови — і в мирний час і під час війни — тисячі людей пишуть Радіодиктант національної єдності. І далеко не всі надсилають його до редакції. Адже головне — написати одночасно з усіма.
Українське Радіо — найбільша FM-мережа та найпопулярніше розмовне радіо України, флагманський канал Національної суспільної телерадіокомпанії України. У Києві мовить на частоті 105 FM. З усіма частотами Українського Радіо та лінками на соцмережі Суспільного в регіонах можна ознайомитися за посиланням. Українське Радіо також можна слухати в мобільному застосунку suspilne.radio, на сайті ukr.radio та в мобільному застосунку "Дія".
Матеріал підготувала Юлія Іванченко
Фотографував Олег Переверзєв
