На фото: Київ, 1 березня 2022 року, обстріляна російськими агресорами телевежа, Суспільне
"Про війну я почув із радіо"
Цього дня росіяни вдарили по Дорогожицькій радіотелевежі у Києві, розпочавши серію ракетних атак по об'єктах, які транслюють радіо і телевізійний сигнали. Чому росіяни з такою затятістю намагались занурити Україну в інформаційну темряву? І чому у них це не вийшло? "Про війну я якраз почув із радіо – воно ж постійно увімкнене… "Російські війська вторглися в Україну. Обстріляний Київ, перейшли кордон там-то – там-то…" І отаке… Дружина запитує: "Ти куди!?" Ну, кажу: "Куди? На службу!" Отак зібрався і пішов"... Це слова Олександра Іваненка, військового з Чернігова. Для нього, як і для багатьох інших 24 лютого Українське Радіо стало не просто зручним джерелом новин, а джерелом життєво-важливих новин, елементом безпеки, моральною підтримкою.
Своє 24-те лютого згадує і мешканка Миколаєва Ольга Проценко: "Прокинулися від тривоги, від вибухів у Миколаєві… Нас викликали по тривозі на роботу і, встигнувши з собою взяти, в принципі, лише телефон і документи, нас евакуювали до іншого міста. Слідкувала за телеграмом, боялась заснути і, як альтернативу, знайшла Українське Радіо. Тому що тоді часто звучав сигнал "тривога" і я от реально всю ніч слухала радіо. І тільки почувши, що в моєму місті тривога, я піднімала всіх і ми йшли до сховища".
"14 радіотелевізійних об’єктів було знищено або захоплено"
Уся російська політика у всі часи була побудована на брехні та цензурі. Торік ми всі стали свідками викриття російської брехні світового масштабу. Цілі держави змінювали свою позицію на підтримку України, побачивши справжню Росію за діями, а не за пропагандистськими сюжетами. Тому там, де є незалежні ЗМІ – немає Росії. Харків, Рівне, Вінниця, Запоріжжя, Оріхів, Слов`янськ, Білопілля, Ізюм, Комишуваха. Це не повний список веж, які зазнали руйнувань. Але першим був Київ. Говорить член правління Суспільного мовлення Дмитро Хоркін: "Для росіян наші об’єкти телебачення і радіомовлення є мішенями. І за нашими даними виходить, що 14 радіотелевізійних об’єктів було знищено або захоплено за цей час. Ворог розуміє цінність нашого радіо і телебачення. Саме тоді летіло 2 ракети. Одна ракета влучила майже в основу цієї вежі Дорогожицької, а інша ракета, як ми думаємо, мала влучити в телецентр "Олівець". Але влучила поруч із спортивним центром. Це величезні пошкодження, ми досі не відновили роботу "Олівця" і, напевно, вже не будемо її відновлювати. Це для нас усіх було шоком".
На початку війни українці намагалися уникати військових об’єктів, під час повітряних тривог обходити їх стороною. Ми все ще думали, що росіяни хоча б воювати будуть за правилами. Але скоро з’ясувалося, що загинути від ворожої ракети можна і в лікарні, і в школі, і в магазині, і просто вдома. Щоразу, коли здійснювалися атаки на трансляційні вежі, фіксувалися руйнування і жертви. Жити біля цих інфраструктурних об’єктів стало особливо небезпечно. Торік у березні мер Івано-Франківська Руслан Марцінків навіть рекомендував переселитися з району біля телевежі.
Тоді Українське Радіо мовило на 3 частотах
Росіяни намагались залякати нас обстрілами, потім темрявою і холодом. Не вийшло. Щоправда, для багатьох людей найнеприємнішим випробуванням виявилась тимчасова відсутність зв’язку. І тоді для багатьох єдиним вікном у світ, єдиним джерелом інформації знову ставало радіо. Чи була небезпека, що у перші дні-тижні війни мовлення зупиниться взагалі, розповідає Дмитро Хоркін: "Ризик завжди залишається, але ми готувалися до цього. Постійно повторюю – Радіо Українському 98 років, ми маємо досвід, ми працювали під час Другої світової війни. Ми теж не замовкали на жодну хвилину, на жодну секунду. Якщо згадати ту подію – обстріл Дорогожицької телевежі – то ми не замовкли через те, що в Києві на той час Українське Радіо мовило на 3 частотах. І саме 105 FM протягом кількох годин не було. Проте ми продовжували мовити на 97.2 і 97.6 МГц. Тобто, ми підготувалися до цього. Більші подробиці будуть після завершення війни, але ми доклали зусиль. Найбільшою проблемлю для стійкості й стабільності мовлення, його безперебійності є система роздачі сигналу. Щоб сам передавач, а їх у нас понад 210 FM-передавачів тільки Українського Радіо. За цей час у перші дні почалися атаки на сигнал супутника і ми вжили заходів необхідних для цього, і супутникового, і наземного лінійного зв’язку, щоб забезпечити мовлення. Я також нагадаю, що за 2 дні до цього ми зазнали кібератаки. Про це повідомлено міжнародними медіа. Разом із сайтом наших спецслужб, Національного Банку, Енергоатому було атаковано і сайт Українського Радіо. Але стійко робимо свою роботу".
"Російські окупанти почали мовити прямо з наших передавачів"
Після ракетних ударів по Вінницькій телевежі у соцмережах поширювали перехоплення, де колаборант закликав росіян швидше вдарити по ній. Його задум полягав у тому, що зникнення сигналу радіо і телебачення спричинить паніку серед населення та унеможливить сповіщення про ракетні загрози. Цього чоловіка знайшли і присудили йому 5 років за ґратами. А чи будуть покарані ті, хто ці руйнування спричинили? Про те, як з точки зору міжнародного права класифікуються такі злочини, розповідає член правління Суспільного мовлення Дмитро Хоркін: "Після першого обстрілу Дорогожицької радіотелевізійної вежі одразу керівництво нашої компанії, голова правління Микола Чернотицький звернувся до європейських організацій, Європейської мовної спілки, було звернення до правозахисних організацій міжнародних про те, що здійснено таку атаку на цивільний об’єкт. Там будуть статті, починаючи зі звичайної крадіжки. Бердянськ, Мелітополь… Я пам’ятаю, як ми випрошували, боролися на конкурсах, маючи безгрошів’я, купували FM-передавачі, то після захоплення одразу Мелітополя, Токмака і Бердянська російські окупанти почали мовити прямо з наших передавачів. Увімкнули радіо "Росія" і радіо "Маяк". Але як результат цього – радіостанції Росії викинуті із міжнародного товариства назавжди. Тобто радіокомітет Європейської мовної спілки в Женеві викинув назавжди радіостанції Росії, які колись були нашими колегами. Це радіо "Росія", "Маяк", "Культура", "Орфей".
"Українське Радіо єдине залишалося"
"Одна із ситуацій: Львів, коли більше 9 годин не було після обстрілів енергетичної інфраструктури, не було струму взагалі. І тільки залишалося Українське Радіо. В цей час не працює ані мобільний зв'язок, проблема навіть із дротовим зв’язком. Тому що всі ці релейні станції АТС, вони ж теж мусять живитися. Така ж ситуація була і з інтернетом. Люди не могли викликати швидку, люди не знали, що взагалі відбувається. В цей час уже була мінусова температура. Скільки це днів, тижнів може тривати? Для нас це дуже висока відповідальність будь-якою ціною забезпечити мовлення. Нещодавно сталося знеструмлення повністю Одеси всіх об’єктів. І Українське Радіо єдине, хто залишалося. У співпраці із відповідальними за це організаціями за поширення сигналу і органами ми робимо все, щоб у нас був і струм, і зв'язок. Ми його забезпечили. Це дуже важливо. Але коли цього немає… От у чому це злочин проти людяності: просто в людини серце схопило, людина не може викликати швидку, людина не знає взагалі, що відбувається. Вже не кажучи про те, що за ці 14 об`єктів радіотелевізійних атакованих веж ми зазнали втрат. На певних об’єктах загинули інженери. Антопіль, Рівне – найбільше за кількістю людей загиблих. Точно ми вже потім скажемо", – зазначив Дмитро Хоркін.
На фото: Дмитро Хоркін, Українське Радіо
Радіо – найнадійніше ЗМІ, перевірене війною
Нові технології поширення інформації часто створюють небезпечну ілюзію замінності вже наявних. Скільки людей перед війною вважали, що на всі випадки життя потрібен тільки один мобільний телефон? І скільком у скрутній ситуації допоміг звичайний радіоприймач на батарейках! Радіо виявилось найнадійнішим ЗМІ при перевірці війною, і його стійкість до ворожих атак постійно вдосконалюється, зазначає Дмитро Хоркін: "Ми намагаємося докладати для цього зусиль, це ж є і фахівці Держспецзв`язку, які займаються цими питаннями. Інколи смішно буває від високотехнологічних рішень до низькотехнологічних, де пара дротів мідних і паяльничок. І так воно все працює. Головне, що працює. От була загальноєвропейська конференція "Radiodays" Эвропейської мовної спілки, яку відкривало Суспільне, ми жодного разу не замовкли. Минув рік і я сам дивуюся, як нам це вдалося? Напевно, спільними зусиллями нашої команди і усвідомленням, що ми працюємо для тих мільйонів людей, кому ми дуже потрібні".
"Коли ми почули українську мову, ми ж зрозуміли, що це Українське Радіо"
Що означає бути потрібними у час війни, добре знає Надія Павлова, мешканка Маріуполя. Вона виїхала з рідного міста одним з останніх евакуаційних коридорів. Про який дізналась по радіо, перед тим кілька тижнів просидівши у підвалах: "Коли російські військові зайшли до нас, ми чули, що вже України немає, Харків вже здали… В одному зі сховищ знайшли радіоприймач. Навіть не знали, працює він чи ні? Коли принесли батарейки і ми їх вставили – для нас з дітьми була така радість! Радіо працює! Коли ми почули українську мову, ми ж зрозуміли, що це Українське Радіо. Почали на цій хвилі частіше слухати. І так ми дізналися, нарешті, що Україна стоїть, незламна, що Київ невзятий, що про Маріуполь пам’ятають. Для нас це було таким щастям!"
