Фото: Українське радіо. Поранений Харків
"Ми прокинулися від гулу та гучних вибухів"
"Ми прокинулися від гулу та гучних вибухів. Моя донька підскочила з ліжка, залізла до мене і каже: мамо, що трапилось? Ми не одразу взагалі зрозуміли, що почалася війна", — таким харків’янка Ганна Шагінян запам'ятала тодішній ранок. Мине перший день повномасштабної війни, і вона разом із донькою та собакою ночуватиме в метро. Вранці ж — дзвінки близьким та пошук інформації про те, що відбувається. Однак тоді ще офіційних коментарів від місцевої влади не було, і про це у ранковому включенні говорить кореспондентка Суспільного Харків Олександра Новосел: "На зв’язок очільник міста не виходив. Речник Юрій Сидоренко повідомив про те, що чекають на роз’яснення від Міністерства оборони. Поки немає інформації і від речниці губернатора Олега Синєгубова, вони також не дають жодних офіційних коментарів".
За день до того, 23 лютого, голова Харківської обласної адміністрації Олег Синєгубов ще переконував "не панікувати": "Не час сьогодні, не дай Боже, збирати валізи, формувати якісь там тривожні чемоданчики тощо. Повірте, наразі про це мова не йдеться. Всі органи державної влади, силовий блок знаходяться в посиленому режимі саме задля того, щоби у місті Харкові та області продовжувалося нормальне життя, нормальна робота".
Звичне життя змінилося повномасштабним вотргненням
Втім, звичне життя за лічені години змінилося повномасштабним вторгненням російської армії. Так само, як і плани, які мали у громадах на випадок російського наступу, згадує керівник прикордонної Дергачівської громади на півночі Харківщини В’ячеслав Задоренко: "Ми обговорювали різні ситуації, які могли виникнути під час вторгнення. Але коли почались обстріли, авіаудари, то плани були змінені, бо все це було вперше".
У населені пункти Дергачівщини поблизу кордону росіяни зайшли вже у перші години. Місцеві ж почали виїжджати у бік обласного центру. А тим часом жителі Харкова починають спускатися в метро, щоб сховатися. Метро вже по обіді зупиниться на три місяці, до кінця травня. У цей час на Суспільному стартує спецефір, а пізніше і національний інформаційний марафон. Жителі області вслухаються у повідомлення по радіо і телебаченню. Оновлюють стрічки новин у телефонах. Деякі жителі Харківщини не одразу усвідомлюють, що відбувається і як все буде розгортатися далі. У чатах люди вирішують, чи вести дітей до шкіл і садочків, чи йти на роботу. "Спочатку, коли я почула вибухи, то не повірила в це. Але не будила дітей і почала збирати речі, документи, гроші. І майже весь день ми сиділи вдома. Я хотіла залишатися в Харкові, хоча мій чоловік умовляв виїхати, але я відмовлялася. Ми навіть сварилися на цю тему. Бо я не хотіла залишати Харків ні за яких обставин", — згадує харків’янка Гаяне Куц, яка разом із дітьми у перший день повномасштабного вторгнення спустилася у метро на кілька годин. Через нестачу місця для ночівлі повернулися додому, але вже 4 березня, не витримавши постійних вибухів, перебралися на станцію метро "23 Серпня" на два місяці.
Ближче до сьомої ранку Президент Володимир Зеленський заявляє про запровадження в Україні воєнного стану. З Харкова, як і з прикордонних населених пунктів, виїжджають деякі жителі. Ті, хто лишається, поповнюють запаси продуктів, ліків, готівки. Біля автозаправок, банкоматів, аптек, магазинів вишико́вувалися черги. Робота шкіл, садків та інших установ у Харкові призупиняється до особливого розпорядження. А комунальники та жителі по всьому місту відкривають укриття.
Через 5 днів будівлю обладміністрації на майдані Свободи зруйнував російський удар
Як згадує директор обласного Департаменту цивільного захисту Іван Сокол, його ранок 24 лютого почався у Дніпрі, а згодом продовжився поверненням до Харкова: "Дуже багато було звернень від громадян. І серед них такі, що зачинена захисна споруда або завалено вхід до неї. Ми намагалися реагувати миттєво".
Тим часом у Харкові почали з’являтися повідомлення від містян про перебої з водопостачанням. Також були проблеми зі зв’язком. З’являються перші повідомлення про наслідки ворожих атак у Харкові та області. У Лозовій росіяни завдають авіаудару по військовій частині. У Чугуєві атакують військовий аеродром, руйнувань зазнають і житлові будинки. У марафоні повідомляють: "Є загиблі — працівниця місцевої газової служби та неповнолітній хлопчик, ще 19 людей дістали поранення".
Близько 10-ї години Генштаб ЗСУ повідомляє про знищення чотирьох російських танків на окружній Харкова. Містом та іншими населеними пунктами області шириться хвилювання, люди роблять закупи. Все більше тих, хто спускається до підземки — приходять цілими сім’ями, з домашніми улюбленцями, ковдрами, термосами з чаєм і теплими речами. Вхід в метро безплатний, на станціях облаштовані питні фонтанчики. Люди сидять на підлозі та зупинених східцях ескалаторів, стривожено гортають стрічки новин у телефонах. Того дня у телеграм-каналах шириться інформація про те, що керівники Харкова та області самоусунулися і виїхали з міста. Але незабаром на сайті облдержадміністрації з’являється фото голови Харківської облради Тетяни Єгорової-Луценко, керівника облдержадміністрації Олега Синєгубова та харківського мера Ігоря Терехова: всі троє сидять у кабінеті Синєгубова. Буквально через 5 днів будівлю обладміністрації на майдані Свободи зруйнує російський удар.
О першій дня у Харкові знову чути вибухи, а на станції метро "Університет" міський голова Ігор Терехов через гучномовець розповідає про ситуацію в місті. Тим часом в області кількість загиблих мирних людей зростає.
92-га бригада зупинила ворога на шляху до Дергачів
Прикордонну Вовчанську громаду окуповують майже одразу. Місцевого керівника Анатолія Степанця пізніше оголосять зрадником, і не лише його. На Куп’янськ, на сході Харківщини, що за 50 кілометрів від кордону з РФ, суне російська техніка. За кілька днів люди протестуватимуть, а тамтешній очільник — Геннадій Мацегора, стане підозрюваним у підтримці окупантів. З іншої сторони — на півночі області російські окупанти рухаються на Харків, який так і не зможуть захопити, але окупують майже на пів року близько 30% територій Харківщини. Козачу Лопань, рідне місто голови Дергачівської громади В’ячеслава Задоренка, окупували першим у громаді, але військові не дали просунутися на цьому напрямку ближче до Харкова.
"Саме о 5-й ранку з території Російської Федерації почалися обстріли нашої громади. Миттєво пропало світло, від вибухів я прокинувся, ми з дружиною зібрали речі. За день вже була інформація, що російські війська стоять на нашому кордоні, тож ми оповістили місцеве населення, і під час обстрілів виїхали в бік міста Харкова. Хоча ми бачили, як по Харкову вже прилітають снаряди, з гори було видно, як палає місто. Але ми розуміли, що за 10-15 хвилин росіяни ввійдуть до нашого населеного пункту. На початку шостої по дорозі нам назустріч ішла колона наших військ, це була 92-га бригада, яка зустріла ворога і не дала йому прорватися до Дергачів", — згадує В’ячеслав Задоренко.
Станом на 16:20 24 лютого 2022 року в Харківській області внаслідок обстрілів поранені 42 мирних жителі, повідомили в обласному Департаменті охорони здоров'я. У регіоні встановлюється комендантська година та режим військово-цивільної адміністрації, про це у вечірньому зверненні оголосив очільник області Олег Синєгубов.
Спати у перші дні було складно — радіо слухали цілодобово, гортали стрічку безперестанку, дослухалися до нічних звуків, щоб зрозуміти чого чекати далі — чи зможе встояти Харків, чи зможуть російські окупанти просунутися вглиб Харківщини та чи вистачить нам сил зупинити їхнє просування.
