Довідково про закон
Закон України про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, відомий ще як Закон про особливий статус Донбасу, був ухвалений восени 2014 року. Діяти закон мав три роки. Проте 2017-го його продовжили ще на рік. Відтоді наприкінці року термін дії закону продовжують. Справа в тому, що закон передбачає, що особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донбасу набуває чинності лише після виконання всіх умов, викладених у статті 10 закону, зокрема в частині щодо виведення всіх незаконних збройних формувань, їхньої військової техніки, а також бойовиків і найманців із території України. Закон про особливий статус 2014 року був ухвалений в межах Мінських домовленостей після літа, сповненого жорсткими боями. Зокрема бої за Іловайськ та обстріли Маріуполя точилися саме того спекотного літа. Закон передбачає особливий порядок призначення суддів і прокуратури, відмінну від загального економічного режиму фінансову підтримку регіону, а також гарантії вільного використання російської та будь-якої іншої мови. Також регіон має отримати можливість створювати загони народної міліції, а для учасників бойових дій передбачена амністія. Регіону має бути дозволено співпрацювати з регіональними одиницями Російської Федерації. На практиці жодна з норм закону ніколи не працювала, адже повного припинення бойових дій на Донбасі так і не відбулося. На випадок, якщо буде досягнуто умов для реінтеграції регіону дію закону про особливий статус Донбасу продовжують щороку окремим законом.
Про причини продовження закону
Чимало західних аналітиків останніми роками нарешті почали бачити очевидне. Мінські домовленості мертві і не працюють, їх неможливо виконати. Але європейські та американські політичні еліти з одного боку не готові переглядати умови Мінська, бо це яка-не-яка угода, що стабілізувала лінію фронту, не відбувається її активного зміщення в ту чи іншу сторону, немає потоку біженців із зони бойових дій та інших супутніх проблем. Таке формальне існування Мінських домовленостей вигідне нашим західним партнерам, бо якщо вони визнають, що Мінськ "вмер", то невідомо, що буде замість нього.
Читайте також: Як зміниться війна на Донбасі після застосування "Байрактара": думка військового експерта
Друга причина, що ми самі за сім років не намагалися запропонувати якоїсь раціональної альтернативи Мінську. Ці угоди були укладені одразу ж після Іловайської трагедії, очевидно, що це був диктат сили з боку Росії. Угоди передбачають повзучу окупацію України і закріплення впливу Росії на нас через ОРДЛО. Зрозуміло, що українська держава в разі імплементації цих угод не виживе, але чомусь ми не шукаємо альтернатив.
Про нові ініціативи
Щоб заявити про якісь нові ініціативи, потрібне бажання обох сторін, а поки що навіть у роботі тристоронньої контактної групи часто виникають проблеми і неузгодженості.
Наші західні партнери не готові до кінця визнати факт, що Росія не посередник, а сторона конфлікту. Добре, що цей процес вже зрушився з місця. Німеччина вже йде до визнання Росії агресором. Однак поки всі сторони, крім України, підтримують статус кво, а ми вимушені захищатися у збройному конфлікті.
Про готовність України відмовитися від Мінських домовленостей
Міжнародне право на відміну від національного права не має жорстких механізмів примусу. Ми можемо заявити про те, що Росія порушила мінські домовленості і вийшла з них після будь-якого обстрілу, або після того, як Росія завозить техніку в межі, де її розміщувати заборонено. Але Україна через різні фактори досі дотримується принаймні дипломатичної позиції, що Мінськ існує. Донедавна Україна брала участь у роботі Тристоронньої контактної групи в Мінську. Нині в період карантину і через зміни політичної ситуації в Білорусі, засідання відбуваються онлайн.
Україна в цій ситуації не є тут винятком. Подібна група 5+3 працює з урегулювання так званого конфлікту у Придністров’ї з 1992 року. І зрушень майже немає. Це такий спосіб не загострювати ситуацію з одного боку, з іншого — кожна сторона створює собі певні переваги, шукає сили і аргументи, щоб схилити шальки терезів на свій бік.
Читайте також: "Повзуча анексія": РФ масово видає українцям паспорти. Чому українська влада зволікає?
Шансів, що народні депутати не проголосують за продовження цього закону майже немає. Фракція "Слуга народу" попередній раз підтримувала це рішення. "Європейська солідарність" теж не може не підтримувати це рішення, бо закон ухвалювався з ініціативи п’ятого президента Петра Порошенка 2014 року. Голосів більше, ніж достатньо.
Про повзучу окупацію Донбасу
З погляду міжнародного права намагання Росії інтегрувати Донбас у Росію — це очевидна спроба нелегальної анексії ще одного шматка землі української території. Однак вона відбувається не миттєво, а розтягнута в часі. Спочатку окупанти запровадили в ОРДЛО рубль, потім до російських виборів почали роздавати громадянство. Також відбувається адаптація Донбасу в російську економічну систему наскільки це можливо. Бо насправді до окупації металургійні підприємства Донбасу були конкурентами металургійних підприємств Росії. Так само вугільні промисловості конкурували між собою за ринок збуту, тому цей процес уповільнений не через політичні, а швидше через економічні фактори.
Фото: facebook.com/verkhovna.rada.ukraine
