Про думки Ангели Меркель щодо Донбасу
Олександр Мусієнко: На мою думку, канцлерка Німеччини не зацікавлена у тому, щоб Росія вела проти України війну. Вона зацікавлена в стабільній, передбачуваній Європі, і ті потрясіння, які відбуваються, зокрема через Росію, всі розуміють. У Німеччині теж розуміють, яку загрозу становить Росія. Однак, німецька політика після Другої світової війни випрацювана так, що вони будь-що прагнуть боротися за мир. Хтось говорить про те, щоб тиснути на Росію і зберігати ще більший санкційний режим і її стримувати, а хтось стверджує, що альтернативою для Німеччини є розвиток співпраці з Росією, щоб та стала мирною. Підхід на стримування чи санкцій працює краще і, я думаю, що Меркель це прекрасно розуміє.
Коли до нас приїхав Роберт Габек, співголова партії "Зелених", то його повезли на Схід держави. Він тоді на власні очі побачив обстріли, в яких умовах живуть військові. Тому, коли він сказав, що Україні потрібна летальні зброя, хоча він з лівої партії, яка дотримується пацифіських настроїв, тоді в Німеччині почалася критика, що не можна розпалювати війну і озброюватися. Тому я вважаю, що після Другої світової Німеччина пройшла денацифікацію, замирення і навіть у публічній дискусії заявила про те, що допомагати зброєю не можна. Хоча окремим країнам вона все ж постачала зброю.
Які президенту Володимиру Зеленському вдалося побудувати стосунки з Ангелою Меркель
Олександр Мусієнко: Думаю, що подекуди дипломатія Володимира Зеленського залишає бажати кращого. Іноді з’являються відверто недипломатичні закиди в адресу наших партнерів. Знову ж таки відбувається підготовка до візиту в Вашингтон, але президент України дає інтерв’ю американським ЗМІ і каже, що нам не треба дорікати корупцією. Можна постійно критикувати, а можна щось робити і критикувати.
Іншим шляхом, наприклад, йде Польща. Вони постійно негативно відгукуються щодо "Північного потоку-2", але будують газопровід зі Скандинавії в Польщу чи термінал для зрідженого газу і туди заходять танкери, вони багато роблять для зміцнення енергонезалежності. Тому треба з Польщі треба брати приклад: не просто дорікати, але й щось робити на рівні держави, щоб хоч якось змінити ситуацію. Для мене ці намагання всім бути незадоволеним, нарікати на все ― це недалекоглядно. Звинувачувати у всіх бідах когось і менше говорити про себе, на мою думку, недоречно. Всі діячі, великі менеджери, професіонали з мільйонним зарплатами мають позицію стосовно транзиту, але варто думати про те, як збільшити видобуток газу в Україні і зміцнити нашу енергонезалежність.
Щодо гарантій через будівництво "Північного потоку-2"
Олексій Гарань: Я думаю, що жодних ілюзій стосовно цього питання і не було. Була підписана спільна американо-німецька заява, де мова йшла про те, що буде зроблено, щоб зменшити ризики від "Північного потоку-2" для України та реформування її енергосистеми. Так, там прописано ряд механізмів, зокрема, що наповнення "Північного потоку-2" має бути лише 50% від всієї потужності, аби частина газу продовжувала йти і через Україну. Після 2024 року анонсовані інвестиції в українську енергосистему, зокрема в зелену енергетику. Тобто все це зафіксували в цій заяві, але як це буде втілюватися в життя ― будемо дивитися. Ми ж розуміємо, що Меркель йде з посади. Звичайно, "Християнські демократи", її партія, мають великі шанси знову сформувати новий уряд. До того ж, можливо, в коаліції навіть з "зеленими", які є противниками "Північного потоку-2". Присутність "зелених" в уряді була б доречною.
На мою думку, під час цього візиту до Москви Меркель наголошувала Путіну, що спадковість буде забезпечена в німецькій політиці і разючих змін не буде, але як на це відреагував російський президент ― сказати важко. Багато що буде залежати від результатів виборів у Німеччині, і нам треба бути готовим до того, щоб "вигризати" необхідне, щоб захистити власні інтереси.
Так, перед візитом канцлерки казали, що, мовляв, Меркель перед візитом в Україну поїхала до Путіна, а не одразу до нас. Однак, для дипломатії ― це нормально. Пам’ятаю, що раніше американці завжди їздили в Росію, але за часів Клінтона вони почали обов’язково планувати подорожі так, аби президент приїжджав в Україну або до Москви або після Москви. Вважаю, що така послідовність Меркель не є страшною.
Меркель наголосила на тому, що транзит через Україну буде збережено, але Зеленський висловив сумнів, що немає гарантій. Тобто сторони оголосили свої позиції.
Про політику Ангели Меркель щодо України
Олександр Мусієнко: Недопрацювання її в тому, що в 2008 році Україна не змогла отримати ПДЧ, адже зрозуміло, що це було і через позицію Німеччини, яка тоді не підтримувала це рішення. Серед позитивник сторін ― це те, що у нас розвивається економічна співпраця, а також те, що Німеччина підтримує реформи в Україні.
Якими є підсумки зустрічі Зеленського і Меркель
Олександр Мусієнко: Зараз пролунали заяви, що всі зацікавлені в тому, щоб транзит газу зберегти. З боку Німеччини ми почули, що зараз пропрацьовується договір, що стосується транзиту після 2024 року і буде спеціальний представник для цього від Німеччини. Мені здається, що президент України правильно зробив, що озвучив питання зеленої енергетики. Цьому приділяється велика увага, і це теж правильний крок.
Що стосується Нормандського формату, то не прозвучало нічого зрадливого. Президент озвучив ті моменти, які не виконуються зараз з боку Росії, і заважають розблокуванню перемовного процесу. Канцлерка ні слова не сказала про формулу Штайнмаєра, хоча багато хто говорив, що вонс обов‘язково про це скаже і це буде ледь не наріжним каменем, гарантією транзиту тощо. Нічого не сказано, тому що ситуація є зрозумілою. І щодо питання, яке було від української журналістки, чому Німеччина недостатньо робить для тиску, то я думаю, що Німеччина якраз і тисне на Росію, хоча, можливо, і недостатньо, для того, щоб Росія винувалв частину взятих на себе зобов‘язань.
Зверніть увагу, що на Україну не чиниться жодного тиску. По-перше, є розуміння того, що робить Росія і реальний фактор справ, хто порушує режим тиші. По-друге, є розуміння і реалії українських внутрішньополітичних справ. Тому ніхто тиснути не буде, бо виконати такі моменти, як формула Штайнмаєра неможливо. Отже, я думаю, що в цілому перемовини пройшли абсолютно нормально і ніякої зради не було, а далі подивимось. Бо заяви заявами, а треба, щоб вони співпадали з реальними справами.
Чому Ангела Меркель не бере участь у "Кримській платформі"
Олексій Гарань: Ми, звичайно, цього хотіли б. І правильно, що наші журналісти її про це запитали. Однак, якби вона анонсувала свою участь на цьому саміті, то Путін взагалі б відмовився від переговорів з нею. Ми ж знаємо його позицію стосовно того, що Крим він не обговорює. Він це використовує, а Меркель, мабуть, щоб донести свою думку до Путіна, тому і вирішила не залишатися на "Кримську платформу". Позиція Меркель стосовно Криму теж відома, адже вона була "мотором" санкцій Європейського Союзу проти Росії, вона багато зробила в цьому напрямку, але дипломатія ― це і певні обмеження.
Дійсно, крім Меркель, могла бути людина №2 в уряді ― міністр закордонних справ, але ситуація в Афганістані його відволікла. Однак, міністр економіки та енергетики, який буде в Києві представляти Німеччину, очолював офіс Меркель, тобто він близький до канцлерки і до висот формування німецької політики. В оцінці всіх міжнародних подій нам треба відійти від кліше "зрада або перемога", все набагато складніше. Вважаю проведення "Кримської платформи" великим успіхом. У саміті беруть участь 45 країн, приїжджають багато президентів, прем’єрів. До того ж, будуть країни, які питанням Криму не дуже цікавилися, наприклад, Іспанія, Італія та Португалія. Будуть президент Європейської ради, голова Ради Європи, тобто вдалося зібрати потужний форум. Росія доклала всіх можливих зусиль, щоб тиснути на кожну країну-учасницю, аби не було їхніх представників, але вони приїхали. Проте, ми маємо розуміти, що це лише перший крок, далі ― робота.
Про те, що Володимир Путін незмінно залишається у Нормандській четвірці, хоча інші учасники змінюються
Олександр Мусієнко: Завдяки тому, що вони змінюють Конституцію як заманеться, Путін ледь не все життя хоче залишатися на своїй посаді, прикриваючи це демократичними процедурами. До речі, і Макрон може змінитися, адже у Франції теж будуть вибори і невідомо, чи його переоберуть. Побачимо, яка там буде ситуація. Загалом, розумієте, ситуація в цьому форматі є патовою. Бо, з одного боку, Україна не хоче виконувати вимоги Росії. Ми справедливо зазначаємо, що не будемо цього виконувати, бо це не відповідає нашим інтересам. З іншого боку, Росія постійно змушує поруч з безпековими пунктами розглядати політичні питання, розуміючи, чим це нам загрожує як державі. Уявіть собі особливі статуси ОРДЛО, не амністію, а взагалі звільнення всіх учасників подій, як вони кажуть. Все це становить велику загрозу для нас, тому Росія і тисне, щоб це відбувалося. Я не бачу сьогодні передумов для того, щоб відбувалися якісь зустрічі чи перемовини у Нормандському форматі, оскільки у сторін нині різні бачення, думки і позиції.
Я б ось на чому радив зосередитися президенту під час візиту до Вашингтону: віце-прем’єр Резніков уже повідомляв, що в анексованому Криму може бути ядерна зброя, тому в цьому контексті треба ініціювати перемовини у Будапештському меморандумі, бо він випливає з зобов’язань згідно з договором про нерозповсюдження такої зброї. На території України не можна розміщувати таку зброю, а Росія робить всупереч цим нормам.
Давайте запропонуємо і спробуємо відновити Женевський формат, який був у квітні 2014 року. Там були присутні Україна, Росія, Сполучені Штати Америки і весь Європейський Союз. Так для нас буде краще. Між іншим, поляки висловилися за відновлення подібного формату і з радістю взяли б участь у ньому.
Я думаю, що виходячи з тієї патової ситуації, яка є, і з зустрічі в Женеві президентів Байдена і Путіна, де вони обговорювали зокрема Україну і європейську безпеку, то ті питання, які сьогодні назріли, вже давно вийшли за межі Мінських домовленостей чи Нормандського формату.
Фото: president.gov.ua
