Що говоритимуть на саміті НАТО про Україну без України?
Те, що говоритимуть без нас, звісно, прикро. Я бачу настрій серед членів НАТО, що Україна має бути членом Альянсу і це більше, ніж декларація. Але, насьогодні, суттєва частина союзників вважає, що дратувати Росію не найкраща ідея, у зв'язку з тим, що найближчі кілька років будуть періодом перезавантаження путінського режиму. Також ми бачили рішення саміту Великої сімки вчора і позавчора: до 2050 року є мета досягти нульових викидів вуглецю. Це означає, що Росія, як повна працююча бензоколонка, достатньо швидко, за 10-15 років припинить своє існування. І це, звісно, змінить і саму Росію і той сенс, яким вона керується.
Для нас на сьогодні критично важливо стати фактично східним флангом Альянсу з розміщенням там підрозділів для тренування і елементів інфраструктури. Також для нас критична безпекова угода зі США на період до набуття членства в Альянсі і військова допомога не тільки американська, а й канадійська, британська, польська.
Про перелік умов, яким Україна повинна відповідати для вступу в НАТО
І прийняття в НАТО, і ПДЧ визначено як політичний процес, тобто рішення є політичним. Звісно, було б добре отримати такий перелік умов. В документі за 1999 рік, який досі визначає параметри і умови прийняття до НАТО чітко визначено, що союзники зберігають можливість прийняття політичних і рішень і щодо надання ПДЧ, і щодо наступного етапу: власне прийняття рішення щодо членства в НАТО, оскільки виконання ПДЧ аж ніяк не гарантує прийняття рішення щодо членства в НАТО. Тому потрібно два політичних рішення — такі внутрішні механізми НАТО.
Про схожість ПДЧ з Річною національною програмою
ПДЧ за структурою досить схожий до Річної національної програми, яку ми маємо зараз. Там однакові 5 розділів, включаючи політичний, оборонні ресурси, законодавчі визначення, безпеку. Але його фундаментальна відмінність в тому, що Річна національна програма — важливий інструмент, але це, все ж таки процес. І інколи процес заради процесу. А ПДЧ — процес чітко сформульований і чітко структурований заради результату. І саме тому ми до нього прагнемо.
Про меседжі для Росії від саміту Великої сімки та саміту НАТО: чи почує і як реагуватиме?
Я би почав з тих меседжів, які Путін спрямував до колективного заходу, до своєї зустрічі з Байденом.
Перший — тотальна зачистка структур Навального, яка показала, мовляв, "не розгойдуйте мене із середини".
Другий — інтерв’ю стосовно України, де Путін говорить про наше членство в НАТО як червону лінію. Також говорить про одну історію, один народ та інші пункти, що постійно лунають у його виступах.
Третій — внесення законопроєкту до Держдуми, де написано, що українці і білоруси на принципах самоідентифікації можуть брати російські паспорти без обмежень.
Тому, насправді, 2 із 3-х ключових меседжів до зустрічі з Байденом — про нас і про те, як Путін хоче зберігати свою сферу впливу або хоча би сіру зону стосовно України. Якщо говорити про забезпечення нашої безпеки, то їх є 2: або ми йдемо своїм шляхом і збільшуємо свої потужності, або ми вступаємо до НАТО — простору спільних цінностей і країн, які нас постійно підтримують як союзники і партнери. Я очікую від сьогоднішнього саміту НАТО, що там буде сказано: ми розробляємо нову стратегічну концепцію НАТО до 2030-го року і НАТО, відповідно, балансуватиме вплив автократії і диктаторських режимів. В першу чергу буде згадана Росія і Китай.
Майбутня зустріч Байдена з Путіним: чи йтиметься там про Україну?
100% там йтиметься про нас. Для Путіна питання України абсолютно критичне, з точки зору міфології його режиму і з точки зору пошуку зовнішнього ворога, оскільки, як я зазначив вище, бензоколонка перетворюватиметься з пустої на повну і це — досить небезпечний процес для самої Росії. Тому Путін буде жорстко ставити питання перед Байденом, щоб йому дозволили далі впливати на ситуацію в Україні. Але все те, що я чую насьогодні з Вашингтона і з інших європейських столиць вказує на те, що захід аж ніяк на це не погодиться. Єдине питання, що такі важливі речі як членство в НАТО, можливо, будуть поставлені на певну паузу, щоб реально не доводити ситуацію до вибуху саме зараз. І від цього мені, певною мірою, тривожно. Але, тим не менш, думка про якусь хвилю зради не має під собою основи.
Про інші способи реалізації стратегічних задач України, не вступаючи в НАТО
Я однозначно виступаю за безпекову угоду зі США. Це — важливо і для нас ця історія абсолютно критична. Що стосується статусу члена поза НАТО, то, по-перше, як правило він надається країнам, які не мають перспектив набути членства в НАТО. І це вже створює певний негативний ореол навколо цього статусу.
У кожної такої угоди різний зміст. Як правило, це співпраця у сфері надання військової допомоги, озброєнь. Для нас головне — потужна безпекова угода, а надання статусу поза НАТО навпаки створить і надішле негативний сигнал щодо нашого майбутнього членства з НАТО. Тому я би з назвою стосовно статусу поза НАТО був би максимально обережним. Мені ця назва не подобається. Я за послідовне прагнення до членства в НАТО, оскільки тільки це може гарантувати нашу безпеку.
Чи змінилося відношення Італії до України останнім часом?
На жаль, я не бачу якогось розвороту в бік України у політиці Італії. Одна справа — заява міністра закордонних справ (ред. — мається на увазі заява Луїджі Ді Майо про підтримку європейських планів України), який із симпатією ставиться до України і її євроінтеграційних та євроатлантичних прагнень. Але це не значить, що італійська політика готова це підтримувати. Насьогодні цього не має і Україна має за це боротися. Так само має боротися і за підтримку з боку Франції, Нідерландів, Бельгії, Німеччини і багатьох інших країн. Такі висловлювання — позитивні і ми маємо бути вдячні за них, але офіційної підтримки Італії у нас поки немає.
Фото: "Українське Радіо", заставка
