"Це для мене був виклик. Я знаю, що ця драма-феєрія дуже важка для постановки. На мою думку, це перш за все поетичний твір у формі драми, як, наприклад, "Фауст" Гете чи шекспірівська "Буря". Головним завданням, як на мене, було переструктурування драматургічної основи і ми таким чином занурилися в цю історію", – розповів Сергій Маслобойщиков.
За словами режисера, назва вистави має два значення: "Verba" написала латиною, але це ж і верба. Тут гра слів, де верба виступає рослиною, в якій живе Мавка, з якої вона з’являється та йде в кінці вистави. Разом з тим, verba як слова, слово і це фактично те середовище, той космос, в якому живе сама Леся Українка. Адже це також і її спадок, який ми інтерпретуємо".
"Це наша версія "Лісової пісні". Ми навіть залучили фрагмент з поезії "Гірська ідилія" Гейне, який дуже цінувала і переклала Леся Українка. Хоча в нас не було стовідсоткової стратегії: ми народжували цю виставу разом", – зауважив Маслобойщиков.
Режисер пояснив, що театр не терпить бутафорії, тому постановники відмовились від ідеї імітувати ліс: "Наша вистава починається майже з кінця, розпочинається в середовищі вже розпиляного на певні коридори дубу. Ці коридори ніби створюють лабіринт, в якому живуть і блукають наші герої. Мізансценічно воно дає багато для всіх. Останнього разу один з акторів навіть заблукав і не вийшов вчасно з того лабіринту".
"Проте, звичайно, в нашій історії є трагедійна інтонація. Це серйозна, не розважальна вистава. Вона націлює людину думати, душевно працювати і ми були віддані цій стратегії", – наголосив режисер.
Читати також: Станіслав Асєєв, Оксана Луцишина, Валентин Васянович та Юрій Макаров про Шевченківську премію-2021
Однак Маслобойщиков одразу зауважив, що не вважає власне трактування таким, що понівичило першоджерело: "Навпаки, ми були абсолютно послідовними, просто намагались знайти свою театральну драматичну версію і підхід до цього твору. Адже текст, написаний в книжці, і вистава – це різні речі. Хоча у виставі тексти Лесі Українки й незмінені".
Музику до вистави написав Олександр Бегма, який також зіграв одну з головних ролей у виставі -–Лукаша: "Створювати музику для вистави і грати в ній було і є досить важко, тому що в мене завжди є другий план. Коли я граю роль, думаю, навіщо я це ввімкнув. В мене завжди є якась думка до звукорежисерів".
Про складнощі в підготовці вистави розповіли й Христина Федорак, яка грає Мавку, й Іван Шаран, який грає "Того, що...".
"Для мене роль була викликом для самої себе, тому що "Лісова пісня" – це наша шкільна історія, яку всі прочитали в дев'ятому класі. В нас усіх сформувався образ Мавки як ніжної, тендітної, мрійливої, грайливої істоти. Але коли ти перечитуєш це у більш зрілому віці і це матеріал для роботи, ти ставиш собі за завдання показати цього персонажа зовсім з іншого боку. Це складно, бо тексти Лесі Українки геніальні, прописані як поетичний театр. І коли ти читаєш вірш, тобі вже якось трактується, нав’язується підспівування тексту і мелодійність, яка вже в тексті закладена. І внутрішня боротьба, коли ти не хочеш робити так, як робили це всі, полягає в тому, що ти починаєш скандувати текст прозово собі в голові й оживлювати його для себе", – розповіла Христина Федорак.
За словами акторки, для неї Мавка – це жива дитина, істота, яка відчула щось в своєму житті несподіване і не знає, що з цим робити: "З одного боку вона жорстока, з іншого – добра та чуттєва. Жорстока і мудра дитина".
Персонаж Івана Шарана – "Той, що..." – це збірний образ трьох різних персонажів, яких Сергій Маслобойщиков запропонував об’єднати в одну роль.
"Було нелогічно грати трьох окремих персонажів і ми вирішили об'єднати їх в одну лінію. Моя платформа – це Перелесник, це той вогонь, який завжди був між ним і Мавкою. Пан Сергій навіть запропонував, аби "Той, що…" ходив з сірниками, які вже не горять. Тому що висхідна подія – вже йде повний хаос, все розпиляно і цей вогонь – це любов, яку шукає Перелесник від Мавки до себе. В останній момент сірники таки запалюються і "Той, що…" рятує Мавку", – розповів Іван Шаран.
Актор зауважив, що також зіштовхнувся з річчю, що текст дуже поетичний і він одразу нав'язував певну манеру гри: "А я, як актор, хотів від цього максимально відійти. За Лесею мій персонаж – це красивий хлопець з блакитними очима. Я хотів максимально відійти від цього образу, тому що для мене мій персонаж – це понівечений каліка, який шукає любові зі сторони Мавки. Й всю виставу він намагається повернути цю любов".
Фото: Театр ім. Івана Франка
