Про "Сотворіння світу" Тетяни Терен
Ми вклалися у сім днів. Зрештою, це не були безперевні розмови: ми заходили на кількагодинні розмови, часом двічі на день. Але я дивуюся, що за той час, який ми говорили, вийшло так багато тексту.
Передовсім скажу, що це книжка Тетяни Терен: там є мої думки, мої слова, фрази, там є матеріал з мого життя. Але структура є виключно її, тому що вона запитувала, вела розмову. Я тільки відповідав на те, що цікавило Тетяну.
Я уявляю собі ту роботу, адже поговорити і послухати – це одне. Інша справа – вигадати цю мапу маршруту, що зробила Тетяна, потім це все послухати, розшифрувати, перетворити у букву, позбутися технічних речей, які є неминучими. Я побачив вже практично готовий варіант. Було питання, чи залишати неправильності моєї мови. Не я остаточно вирішував, але також мусив взяти участь у цьому обдумуванні. І все ж таки вирішили кілька слів, які часто повторюються, залишити.
Про слова, які краще не перекладати
Оскільки йшлося про ціле моє життя, різні виховання всім, в тому числі й самим собою, то половина мого життя припала на радянський час і, відповідно, там звучало багато реалій, які краще не перекладати з російської. Тепер я вже розумію, що навіть КДБ – це щось інше, ніж КГБ.
Про роман, якого немає
Я вже ж таки ще збираюся написати роман. Я не хотів би про нього багато говорити, бо його немає і це не гарний тон говорити ще раз і ще раз про щось таке. Але я спокійний щодо цього: вже багато років мені є цікавим трохи інший спосіб висловлювання, тому що з романом не йдеться про поліфонічність, обсяг, відрізок чи еволюцію, яка відбувається. Роман завжди є певною конструкцією, збудованою як будинок чи добре розпланований сад. В романі, як на мене, найважливішою є композиція. Мене ж натомість цікавлять трохи інші види висловлювання: я би хотів не бути так обмеженим цією формою. Сучасний роман дозволяє дуже різні речі, але він потребує принаймні бути витриманим в одному ключі. А мені подобаються вільніші форми.
Про коронавірус та подорожі
Для мене пандемія обернулася тим, що я став менше відлучатися з рідного дому в сенсі міста. Частиною життя літератора, художника чи музиканта є вагабунда – переходи, переїзди, мандрування з одного цирку в інший. Є фестивалі, є зустрічі, з яких складається життя літератора. І, очевидно, цього року воно було зведено до мінімуму.
Я би не сказав, що мені цього не вистачає, хоча це дуже гарна, приємна, цікава та радісна річ. Навіть короткочасні виїзди в цікаві місця України, в яких я досі не був, для мене дуже важливі і цікаві. Я люблю дорогу в поїзді чи автобусі, люблю пройтися, намагатися уявити місто в цілості, наскільки це можливо. Мені цікаві люди, які там є. Але це такі речі, якими не можна запастися, але можна довго перебувати без них. Я не маю залежності конче кудись їхати. Є приємний спогад і сподівання, що ще колись таке буде, але немає болю втрати.
Про радійний досвід
Я завжди дуже любив радіо і в час, коли працював в радіо, мені подобалося і здавалося, що в тому є більше магії, ніж в телебаченні. Телебачення – це чудо техніки і щось таке, що не можна зрозуміти, але воно видиме і намацальне. А слово "ефір", "етер" пробуджує давні античні асоціації. Зрештою, з радіо було пов'язано в ті часи багато важливих речей.
Ще на той час (в дитинстві – прим. ред.) в мене був свій власний досвід з радіо. Ще десь в дев’ятому класі я "підсів" й коли приходив зі школи о третій-четвертій годині, то хоч трошки слухав радіо. В десятому класі я вже більше шукав не якоїсь антирадянщини чи правди про правозахисні чи дисидентські рухи. Я отримував цю інфрмцію і без радіо. Мені була цікава паралельна культура, ніж та, яка була. І її антирадянськість була в тому, що вона була інакша.
Крім того, два роки в армії в щоденній радіороботі я десь був в лісах чи на маршах, довготривалих радіосеансах. Все, що було довкола, укладалося в щось дивовижне.
В кінці ХХ століття був бум fm-радіостанцій, вони почали звучати всюди. Я зрозумів, що це так само, як з бананами – їх не було раніше і всі почали раптом їсти банани. Так само й fm раніше не було і мусила відбутися певна насиченість цим новим явищем.
Про популярну неграмотну писемність в соцмережах
Є популярна культура, яка завжди має рацію, бо відповідає тому станові розвитку людини та інструментів, які є в той час. Йдеться швидше просто про полегшення виконання певних функцій, таких як споживання, спілкування, самовираження. Очевидно, що це набагато зручніше, ніж писати паперові листи. Бонусом також є те, що є люди розумні, прагматичні, як це використовують як дуже вдалий інструмент. Тоді це як перший телеграф, просто ще зручніше.
Тому, хто дійшов до такого простого задоволення своїх потреб, видається нецікавим вертатися до складного читання. Мінус цього всього – це те, що поступово стає щораз більше людей, які погано можуть висловити свої думки, почуття і погано можуть вислухати чи прочитати якесь складніше речення. Проте частково це виправдано, адже надто багато є складних тестів і слів.
Фото: Репортер
