На верхівці структури виборчого штабу перебуває сам кандидат або партія, котра є замовником виборчої кампанії. Хоча кандидат або партія, безперечно, є головними, проте в усьому, що стосується виборчої кампанії, вони підпорядковуються керівникові кампанії та начальникові виборчого штабу.
Керівник кампанії та начальник штабу спільно розробляють стратегію й тактику дій під час виборів. Крім того, начальник штабу формує команду, яка поділяється на кілька груп. Зокрема, жоден штаб не може обійтися без групи юридичного забезпечення, групи інформаційно-аналітичного забезпечення, групи агітації та пропаганди, групи фінансово-технічного забезпечення, групи з безпеки та групи довірених осіб кандидата. Кожна з цих груп обов’язково має керівника та складається з кількох осіб, які щодня працюють у штабі. Крім того, частина з цих груп додатково залучає для виконання завдань необхідну кількість людей. Працівники залучаються відповідно до їхньої кваліфікації, досвіду, компетенцій.
Так, юристи працюють над юридичними аспектами кампанії й беруть участь в судах, якщо це знадобиться під час кампанії (наприклад, партії чи кандидатові раптом відмовлять у реєстрації на виборах або оскаржать цю реєстрацію). Політологи та соціологи готують аналітичні звіти або соціологічні дослідження. Журналісти готують газету для кандидата або висвітлюють його кампанію в сторонніх медіа. Бухгалтери завідують фінансовими питаннями, технічні працівники забезпечують технічні аспекти роботи під час зустрічей з виборцями. Наймасовішим зазвичай виявляється напрямок агітації та пропаганди. В рамках цієї роботи залучаються десятки або сотні людей, які стоять у наметах та роздають виборчу агітацію, розклеюють агітаційні плакати, роздають листівки.
Важливо наголосити, що під словосполученням "залучаються люди" мається на увазі "на безоплатній або волонтерській основі". Річ в тому, що чинне виборче законодавство не дозволяє штабам партій або кандидатів оплачувати роботу своїх агітаторів. Згідно з законом, видатки з виборчого фонду можуть іти на передвиборчу агітацію, тобто на ефірний час, на друковану площу, розміщення білбордів і таке подібне, але не на агітаторів. Безперечно, кандидат або партія мають право відшкодувати волонтерам дорогу до місця агітації та забезпечити харчування, але не мають права оплачувати їхні послуги.
Утім, добре відомо, що на практиці ця норма дуже часто порушується, й період виборів перетворюється для багатьох українців на можливість підзаробити грошей. Агітатори, якщо поговорити з ними на вулиці, можуть навіть не заперечувати, що працюють за грошову винагороду, яка виплачується необлікованою готівкою. Понад те, в мережі Інтернет нескладно натрапити на поради, які дають досвідчені агітатори колегам-початківцям. Позаяк законодавство не дозволяє штабам працевлаштовувати агітаторів офіційно, то всі домовленості укладаються усно без жодних документальних підтверджень зобов’язань. У зв’язку з цим досвідчені агітатори радять початківцям не тільки чітко обумовлювати суму винагороди, але й наполягати на виплаті більшої частини суми напередодні дати виборів. Бо після виборів заробленого можна просто не дочекатися.
В цілому експерти сходяться на думці, що допоки в Україні будуть люди, готові в силу тих чи інших причин агітувати за гроші, боротися з цим явищем буде доволі складно. Однак можна піти іншим шляхом і зробити оплату послуг агітаторів прозорою, аби було видно, скільки насправді витрачають політики в ході передвиборчих кампаній.
ФОТО: depo.ua
