Вальжина Морт, білоруська поетка, яка живе в США
"Я слідкую за подіями в Білорусі від початку. І це для мене стало дуже важливим з початку, коли почали відключати Інтернет. І для білорусів, де б вони не жили, стало обов’язковим відслідковувати усі новини, деталі. Для мене стало дуже важливо як саме про нас повідомляли, бо раніше про Білорусь розповідали застарілими кліше, і багато слухачів просто були не готові зрозуміти унікальність подій, протесту білоруського народу. І вже можна сказати, що більше тижня я не сплю. О другій ранку в мене прокидаються мої мінські друзі, моя родина. Я відразу починаю з ними розмовляти, спілкуватись. Зранку, продовжую читати усі можливі новини, особисті повідомлення, які стосуються Білорусі. Мені б хотілось би, аби увесь світ звернув увагу на наші проблеми, почав нам допомагати, але, увесь світ живе своїм звичайним життям. Я написала у понеділок статтю до "The New York Times", бо мені дуже захотілось звернути увагу світу на ті проблеми".
"Я намагаюсь тепер давати інтерв’ю, – говорить Вальжина, – співпрацювати з різними організаціями, зокрема, медичними, бо важливо думати зараз про здоров’я білорусів. Побачивши зараз протести, думаю багато хто зрозуміє, що люди довго чекали, довго терпіли, чекали правильного моменту, і знали чого саме вони чекають. І той процес, який зараз відбувається, є досить унікальним. Наприклад, вчора я прочитала про прибиральницю в школі, яка попросила батьків дітей роздрукувати вірші білоруського поета Андрея Хадановича, щоб розклеїти їх".
Остап Сливинський, український поет
Напередодні український осередок письменницької організації ПЕН оприлюднив заяву щодо подій у Білорусі. "Це не звернення до влади Білорусі, це – звернення до світу, міжнародних організацій, з метою тиску на білоруську владу, яка, на нашу думку вдається до державного тероризму і недопущення катувань. До речі, те, що зараз відбувається в Білорусі, на нашу думку, є неприпустимим і ми, як представники громадянського суспільства, звертаємося до тих сил в світі, що можуть вчинити тиск на білоруську владу з метою припинення тих порушень, того що вона творить з власним народом", – розповідає автор тексту заяви Остап Сливинський.
Сливинський вважає дуже цікавим білоруським автором Артура Клінова. "Він не тільки письменник. Він працює як концептуаліст, відштовхується від ідеї, і втілює цю ідею всіма можливими засобами – через живопис, через фотографію, через перформанс, через текст. Його книжка "Малий путівник міста Сонця" вже перекладена кількома мовами, де місто Сонця, це власне Мінськ. Але, це не просто Мінськ, це місто, яке намагалося втілити в життя Радянська Імперія, на руїнах іншого міста, Мінська, якого сьогодні вже практично немає. Сам Артур народився в старому кварталі Мінська, який називається Неміга. Цього кварталу на сьогодні вже немає, з його дерев’яними будинками, з тим запахом домашніх печей. Сьогодні там стоять будинки в стилі сталінського ампіру. І сьогоднішній Мінськ для Артура, це – радянська утопія, яка зависла між мрією і неможливістю втілення. Але, він вивчає це місто як архітектор, як дослідник. І його книжка, це суміш автобіографічного путівника з сучасною пострадянською дійсністю, для будь-кого, хто хоче його краще дізнатись. Донька Артура Марта брала участь у протестах, її випустили у п’ятницю з СІЗО. Її, прямо з виборчої дільниці, 8-го серпня забрав ОМОН і три доби її місце знаходження було невідомим. І ця історія щасливо закінчилась, але, ми не маємо забувати, що в СІЗО досі перебувають тисячі затриманих, де вони піддаються жорстким тортурам".
Катерина Калитко, українська поетка
"Хочу розповісти про Альгерда Бахарєвича. Він один з учасників сьогоднішніх протестів. Через проблеми з Інтернетом, я не можу відстежувати де саме зараз вони знаходяться, але знаю, що вони включені в ці процеси і вкладаються для того, щоби в країні відбулись якісні зміни. Альгерд, це – білоруськомовний прозаїк, автор 14-ти книжок, цитатами з яких можна зараз говорити про все те, що зараз відбувається в країні. Він був декілька разів у нас в Україні. Як на мене, це автор білоруськомовної літератури у світі, він є амбасадор цієї ідеї. Можу його назвати співгромадянином Великого Князівства Литовського. Мені здається, що той дух Великого Князівства Литовського, нас дуже об’єднує і гарно проявляється у ці дні. І мені дуже неприємно бачити, як деякі українці починають критикувати білоруські протести. Це – неприпустимо, бо ми не можемо себе уявити на місці білоруського інтелігента та громадянина, який зараз перебуває на вулиці в стані, який межує з великим відчаєм і, водночас, з національним піднесенням. Білоруські громадяни потребують нашої підтримки, знання, що вони не самотні. Юлія Цімафєєва – його дружина, сучасна білоруська поетка дуже активно у соціальних мережах реагує на те, що відбувається у Білорусі, її сторінка є "пульсом" тих подій".
Ірина Старовойт, українська літературознавиця, поетка
"Я би хотіла розказати про Міхала Анемподистова – той, що не визнає перешкод, так перекладається його прізвище з грецької. На жаль, він помер від інсульту в 2018 році у віці 53 років. Те, що зараз відбувається в Білорусі, це – найкрутіший процес, що відбувається з моменту незалежності, після 91 року, і цей процес є дуже цінним і важливим. Так, дуже відомий його альбом 1997 року – "Народний альбом". Він був і автором ідеї і автором текстів цього альбому. Це був шанс білоруської культури вибитись на рівень популярності і зараз цей альбом тільки набирає популярності – навіть на Ютубі, де всі ці тексти є, ростуть перегляди – якщо кілька неділь тому деякі пісні мали 3000 переглядів, то зараз кількість переглядів перевищує сто тисяч. Міхал був дуже глибоким інтелектуалом, він намагався пояснити, що багато простих, звичайних речей мають глибоке коріння. І, власне, біло-червоний прапор, був для нього дуже людським жестом і символом. Він був з тих людей, що думали про Білорусь. І для нього дуже важливою темою була культура. Культура говорить до нас кодами і символами. І символ прапора незалежності, це те, навколо чого будується національна ідентичність".
