Ніна розповідає: "До нової мене мене привів онук. Так сталося, що в 47 років я залишила свою роботу в податковій інспекції, де я була керівником відділу консультації. Народився онук, батьки працювали, тому я вирішила трохи їм допомогти. Мені дуже захотілося перепочити. Я думала, що це буде один рочок, а за рік повернуся. Але дитина хворіла і я так захопилася цим малям, мені було так цікаво, що я сказала, давайте ще трошки.
За той час, поки дитинка підростала, мені так було цікаво спостерігати. Вона вносила в моє життя щось нове. Дитині було чотири роки, коли вона почала вчити англійську мову і смикати бабусю. А бабуся зі своєю шкільною німецькою нічим не могла допомгти.
Дитина принесла книжечку, я знову відмовилася її читати, бо не розумію. "Бабусю, соромно мене заставляти, а самій не вчитися". Це був ключовий момент. Під тиском онука чи дітей, я таки спробувала.
Мені так захотілося знайти в Україні ровесників, які роблять те саме. На жаль, цілий рік я ходила по різних курсах і не знаходила їх. Я знайшла ровесників онлайн, але вони були в Ізраїлі, в Канаді, в Казахстані, але не в Україні. Я навіть пішла на Євробачення 2017 для того, щоб пробувати себе в ролі волонтера і випробувати свої знання англійської мови. Мені вже було 54. Але це настільки впевнило мене в собі, що я на правильному шляху, бо молодь казала – "круто".
Доля знову привела мене до дорослих людей. Є у нас така благодійна організація "Життєлюб" – там дорослі люди займаються спортом, навчаються. І я якимось чином запропонувала себе в ролі вчителя-ментора чи волонтера, який буде ділитися тими знаннями з англійської, які в мене були.
Мені так раптом захотілося комусь ще сказати: "пробуйте, у вас теж вийде". Це був поштовх, коли до мене прийшли і 80, і 70, і 65. Ми досі навчаємося з групкою з семи людей. В "Життєлюбі" я побачила, що люди і танцюють, і спортом займаються, і мені так захотілося, щоб такі як я побачили, що таких людей багато.
Я почала спочатку в Фейсбуці писати про цих людей. Під впливом дітей, я написала заяву і звільнилася з податкової. Паралельно я почала ходити на якісь заходи, писати про цих людей. Коли діти мене запитали, що я хочу робити, я сказала, що хочу знімати уроки англійської або те, як я готую здорові блюда. Вони кажуть: "то що ти хочеш бути блогером?" Та ні, я не хочу бути блогером. Для дорослої аудиторії, сказали мені діти, в Ютубі немає контенту".
Ніна розповідає, що діти допомогли їй вигадати назву каналу – «Бабушка 2.0» і запропонували їй курси. "Мені цікаво, щоб якомога більше людей змінили погляд на себе і на свій вік. Хтось же в нас заклав це "я боюся". Коли я запропонувала дівчатам в Фейсбуці, уже будучи блогером, кататися на самокаті, то дехто мені сказав "а що мій сусід скаже". Це в нас заложено "в тебе не вийде", "пізно вже", "нащо тобі це робити", "сиди вдома". Але наше покоління вже інше, інший світ настає – інші діти, інші онуки – і ми мусимо рухатися разом з ними".
"Мені дуже хотілося, коли я про цей канал подумала, показувати історії своїх ровесників. Я вивчила англійську мову, хтось почав танцювати, хтось сів на шпагат. Хотілося показати таких, як я, з якимись досягненнями, які вони набули після 50-ти. Цей період починається ближче до 60, коли люди розуміють, що їм час на пенсію і треба вирішувати, що робити далі. Вони починають пригадувати, що вони колись хотіли зробити.
Нещодавно в мене було відео про Ірину, яка в 60 років пішла вчитися фотографувати. І тепер вона разом з донькою, яка започаткувала свій проєкт, фотографує, проводить фотосесії і це який великий плюс. В мене є ролики про те, як бабуся у 80 сідає на шпагат, як у 85 бабуся вчить англійську мову "щоб мозги не всохли". Що жити минулим? Воно вже пройшло".
Фото – фейсбук-сторінка Ніни Дрозд
