Мобільний додаток

Житомирські літературні міфи, які вплинули на всю Україну

8.06.2020 р., 10:00

Про постать Бориса Тена та його вплив на розвиток українського перекладознавства, а також про Євгена Концевича в контексті шістдесятницької солідарності в ефірі Радіо Культура розповідають перекладач Ростислав Паранько та літературознавець, редактор видавництва "Дух і літера" Олексій Сінченко.

Коли у міста з’являється міф? Побутує думка, що міфом Києва є каштани, міф Львова це кава, міф Парижа це червоне вино і сир, але справжня міська міфологія народжується тоді, коли цей міф дуже легко перетікає з міста і стосується всіх.

Борис Тен – псевдонім Миколи Хомичевського, видатного українського перекладача, фігури, яка народила класичний переклад в Україні. Життя Бориса Тена дуже тісно було переплетене з Житомиром. Він там викладав жив і працював. Гомерівські тексти були перекладені саме в Житомирі. Це фігура, яка вилилася з житомирських берегів і має стосунок до кожного українця. Чому без творів Гомера ми не можливі і чому Гомер має звучати власною мовою пояснює Ростислав Паранько: "Якщо говорити про Бориса Тена, то безумовно дуже важко переоцінити його значення і для українського перекладу і культури загалом. Наявність у певній культурі сучасних перекладів "Одіссеї" та "Іліади" Гомера одразу переводить цю культуру в іншу вищу вагову категорію. Величезне досягнення Бориса Тена в тому, що він спромігся здійснити цей величний подвиг. Були українські переклади Гомерівських поем і раніше – Ніщинського, Руданського, але тут така ситуація, що спадщина "Енеїди" Котляревського попри її колосальне значення для зародження сучасної української літератури мала до певної міри гальмуючий вплив. Вона загальмувала здатність українського перекладу передавати серйозні античні твори у відповідному високому регістрі. Відбувалося онароднення, фольклоризація, відтак досить важко було подолати цю спадщину. Одним з перших це зробив Микола Зеров, коли переклад "Енеїду". З цього покоління доніс цю естафету Борис Тен, здійснивши і видавши повний переклад "Іліади" і "Одіссеї". Тобто це є сучасна українська мова. Цей переклад відповідає всім вимогам сучасного перекладу. Це є переклад з оригіналу і розміром оригіналу. Також вибраний стилістичний регістр, який досі було дуже важко взяти українським перекладачам у роботі з античною літературою".

Фото: Житомирська обласна бібліотека для дітей

"Одіссея" вийшла в 1963 році, "Іліада" в 1977. Це було дуже складне десятиліття для української культури. Що означає поява цих базових текстів у культурі українською мовою експерт пояснює: "Культура насамперед немає доступу до своїх власних коренів. Антична давньогрецька культура – це є основа європейської культури, до якої без сумніву належить і українська. Тимчасом Гомер – це основа давньогрецької культури. Вся антична і постантична Греція, Візантія, і весь західний світ виросли на Гомерові. Це основа шкільної освіти. Все пронизано Гомером. Питання, скільки може взяти з Гомера, зі свого кореня європейська культура, якщо вона не має версії цього творів своєю мовою. Набагато менше може взяти. Повертаючись до адекватного відтворення епічного стилю, ми з цим спізнилися зокрема через сталінські репресії. Зеров переклав "Енеїду", але це було втрачено. І лише через кілька десятиліть українська культура змогла наздогнати оце втрачене. В той же час ми маємо цілу когорту українських перекладачів, які починають працювати з античним матеріалом. Тобто я би не казав про Житомирську школу, а взагалі казав би про українську школу перекладу з класичних мов, яка в той час, незважаючи на темні часи, в яких тоді перебувала наша країна, почала формуватися і власне розвиватися".

Від Бориса Тена проростає вся традиція перекладу з класичних мов в українській літературі. Чи фігура Бориса Тена достатньо міфічна для того, щоб  з нею працювати в широкому сенсі, щоб це ім’я звучало і було осмисленим для людей, які не є філологами розмірковує Ростислав Паранько: "Тут кілька моментів. По-перше, в людини дуже цікава біографія, про яку можна було би зняти навіть серіал. По-друге, вибір псевдоніма – це також дуже цікавий крок, це вже певна політична заява. Тобто своїм псевдонімом як перекладач Гомера та інших античних творів Борис Тен прямо заявляє, що наша культура, наша національна спадщина має прямий зв'язок з античними загальноєвропейськими коренями. Він обирає своїм псевдонімом саме давньогрецьку назву нашої найголовнішої ріки".

Ще одним житомирським міфом, який став знаковим для всієї України є постать Євгена Концевича – представника шістдесятницької солідарності. Він мешкав у Житомирі на Другому Шевченківському провулку, дванадцять, який став символом протестної солідарності.

"Євген Концевич був дуже харизматичною постаттю. Більшість шістдесятників, які писали про цей період не оминають Євгена Концевича. Із 17 років він фактично був людиною з інвалідністю, через травму хребта. До нього приїздили приятелі. Євген Концевич навчався з сином Бориса Тена. Саме Тен, розгледів у ньому письменницький талант.  Завдяки вервечці солідарності, Анатолію і Валерію Шевчуку про Концевича довідалися в Києві. Для шістдесятників дуже характерними були зібрання. Вони були відкриті одне до одного. Проте після закриття клубу творчої молоді десь у 1964 році власне і починається відвідування Євгена Концевича."

Фото: spf.zu.edu.ua

"5 червня Євген Концевич народився і цього року 5 червня – 55 річниця того, як Євген Концевич став відомим на увесь світ. У цей день у нього був ювілей – 30 років,  і Ірина Жиленко вирішила влаштувати сюрприз – зібрала усіх киян до купи, щоб привітати Євгена Концевича. У нього тоді зібралися всі культові шістдесятники – Анна Горська з Віктором Зарицьким, В’ячеслав Чорновіл, Ліна Костенко, Іван Дзюба, Іван Драч, Іван Світличний, Микола Лукаш та інші. Знаменність цього ювілею була в тому, що несподівано його прийшов привітати сусід Оксеній Мельничук, який приніс альбом, в якому була підслушка. Євген Концевич виявив її і знищив. КДБ вимагало повернути підслушку і нікому не розповідати про цей випадок. Та дуже швидко інформація потрапила на "Радіо Свобода" і цей випадок став одіозним. Після того, як відбулася ця подія у 1965 році Євгена Сверстюка звільнили з Інституту психології,  а за кілька місяців почалися масові арешти. Усі ці піонерські ходіння до Концевича припинилися. Йому кілька разіва пропонували вступити до партії, проте він відмовлявся. У 1964 році він ще встиг видати книжку "Дві криниці", якою вписав своє ім’я в літературу. І аж до 1985 року Концевич практично не міг друкуватися. У таборі він не опинився з єдиної причини – тому що був людиною з інвалідністю",  – розповідає Олексій Сінченко.

На фото: Валентин Грабовський та Борис Тен, etoretro

Житомирські літературні міфи, які вплинули на всю Україну

Новини по темі