Про специфіку Ніжинської гімназії вищих наук та її найвідомішого вихованця Миколу Гоголя розповідає Павло Михед: "Микола Гоголь – один з найвидатніших представників українського народу. З 12 до 19 років він вчився у Ніжинській гімназії вищих наук. Тому роки становлення і формування Гоголя відбулися саме у Ніжині. У гімназії викладали випускники із західних університетів. Частина з них належали до масонських лож. Відомо, що масонські ложі мали головною установкою – просвітництво. Для викладачів це було не просто заробляння грошей а місія. У часи Гоголя у Ніжині мешкало близько 12 тисяч різнонаціонального населення. Потужну групу складали греки – до 2000 осіб. Свого часу Богдан Хмельницький надав пільги грецьким купцям, які зробили Ніжин центром торгівлі в лівобережній Україні. Тут була потужна єврейська община. На кінець 19 століття кожен третій мешканець Ніжина був єврей. Саме їм місто завдячує модернізацією на початку 20 століття. Про Ніжинську гімназію є фільм радянських часів. Проте він зовсім слабенький. Зовсім інша ситуація з літературою. Нестор Кукольник, Микола Гоголь, Євген Гребінка представляють ніжинську школу в російській літературі. Їхні твори мають виразну орієнтацію на українське бароко. Ця плеяда починала в якісь мірі й українське відродження першої половини 19 століття. Творчість Миколи Гоголя зробила українцями декілька поколінь. Драгоманов, Костомаров стали українцями після прочитання "Тараса Бульби". Цей твір – своєрідний розгорнутий міф української ідентичності, орієнтованої на козацтво. А такому художньому втіленню козацтва, яке зробив гоголь у Тарасі Бульбі немає рівних".
Є два сучасні романи, де події розвиваються в Ніжинському педагогічному університеті, який раніше був гімназією вищих наук. Їх написав Анатолій Дністровий, випускник цього закладу. Перший роман письменника «Місто уповільненої дії» показує буремне життя підлітка, який прагне вирватися в кращий світ з маргінального, кримінального середовища. Він виїжджає з рідного міста навчатися в університет. Прототипами цих двох міст є Ніжин і Тернопіль. Роман "Тибет на восьмому поверсі" присвячений темі студентського життя у ранні 90-ті роки. Там читачі можуть впізнати ніжинські локації, саме студентський гуртожиток, про який пише Дністровий. "Як автор я писав про свої перші дорослі враження. Я себе вважаю великим симпатиком американської літератури. Американці не бояться писати про своє суспільство, про свій соціум, про різні локації та соціальні ніші. У 90-ті роки не було тексів про сучасне урбаністичне середовище. І я дуже хотів писати в такому ключі з опорою на свій емпіричний досвід. Я вчився писати, орієнтуючись передовсім на західних авторів. Стилістично мені дуже подобався Х’ю Cелбі. Він писав про повоєнний Нью-Йорк перед великою забудовою. Мішель Вельбек також вплинув на моє становлення, як письменника. Це дуже різні автори, проте вони надзвичайно шанують реальність, про яку вони пишуть і з якої вони вийшли. Я почав прислухатися до доступних мені реальностей, в яких мені довелося жити і шукати в них матеріал для літератури. Пишучи про Ніжин, я передовсім намагався передати атмосферу. Ранні дев’яності – це дуже цікавий період. Це своєрідна велика депресія для нашої країни, як наприклад в американській історії. Для мене це чітка аналогія. Це неструктурований соціум. Успішна економіка структурує соціум. А неструктурований соціум в умовах соціально-економічного колапсу парадоксальний. З точки зори літератури періоди неструктурованого соціуму для мене цікавіші. У розвинутих економіках тексти покликані ублажати читача. Натомість цей тип літератури говорить про парадокси, про які казав ще колись Астуріас, що наше життя значно багатше від нашого уявлення", –розповідає Анатолій Дністровий і додає: "Ніжин завжди був своєрідним містом у місті. Гімназія вищих наук – це було окреме тіло, це була фортеця, замок, монастир з точки зору структури. Це місто торгівлі це місто базару всередині якого є локація, яка перебуває у своєму замкненому середовищі. Це протиріччя, ця бінарна опозиція зберіглася і донині. Університетське середовище – це один Ніжин, а місто навколо – це інший Ніжин. Це енергетичне університетське середовище було мені дуже цікаве. Воно пов’язане з пейзажами гоголівського корпусу, з локаціями які несли історичну пам'ять. Ця містичність – була негласним каналом для моєї творчості. Є якась таїна, про яку ти хочеш не те щоб розповісти а принаймні біля неї походити".
На фото Анатолій Дністровий Youtube
