Як Шекспір, англійська мова та режисер Держипільський допомогли ветеранам стати зірками сцени

Як Шекспір, англійська мова та режисер Держипільський допомогли ветеранам стати зірками сцени

За інформацією Міністерства ветеранів, станом на вересень 2019-го року в Україні нараховується близько 370 тисяч учасників бойових дій — тих, хто воював та активно волонтерив. Більшість із них повернулася до мирного життя. Група таких ветеранів вирішила створити англомовний театр. Вони запросили до співпраці професійних режисерів, а на роль акторів запросили інших учасників бойових дій. Так з'явився "Ветеранський театр", або ж "Project W" (Veterans, Volunteers and William)". Зараз у репертуарі театру — 4 п’єси легендарного Шекспіра мовою оригіналу, гастролі Україною, схвальні відгуки від критиків і амбітні плани. Як театр змінив їхні життя, в етері радіо Промінь розповіли актори Юлія Сосновська, Арсеній Пріліпка та режисер, лауреат Шевченківської премії Ростислав Держипільський.

0:00 0:00
10
1x

Як усе починалось

Ветеран Ігор Касьян ще під час війни вивчив англійську мову. І по поверненні додому спершу заснував власну мовну школу, а потім вирішив, що Україні критично бракує англомовного театру. На роль акторів у цьому театрі він побачив також ветеранів та волонтерів. Разом із друзями вони запустили цю ідею на "Спільнокошті", зібрали 150 тисяч гривень, домовились із професійними режисерами про співпрацю та оголосили кастинги.

Юлія Сосновська, акторка: Я можу розказати свою історію, як я потрапила на проект. Художній керівник мого театру, в якому я до цього працювала і працюю наразі, побачив оголошення на "Фейсбуці". Ми вже до цього з ним не раз говорили на тему війни. Він це побачив і сказав: "Слухай, піди туди, там шукають людей, які можуть хоч якось допомогти. Ти знаєш англійську, ти щось там шариш в театрі – іди туди, може там якось знадобишся". І я поговорила з Ігорем Касьяном, з нашим керівником, пояснила, що я не волонтер, в повному сенсі цього слова, я не ветеран, але я хочу якось допомогти, хоч щось я хочу зробити – каву варити, чай заварювати. Ігор сказав: "Приходь не на кастинг, а поговоримо – може дійсно об’єднаємо зусилля". Я прийшла, і мене шляхом обману такого пхнули в кімнату, в якій якраз кастинг і проводився. Це було дуже неочікувано. Коли я побачила Ростислава Любомировича Держипільського – художнього керівника Івано-Франківського національного академічного драматичного театру, я дуже злякалася. Адже я була впевнена, що я не підходжу для цього проекту, бо я не ветеран і я не волонтер. Не хочеться вживати слово пієтет … але я з великою повагою ставлюся до таких звань, і я не хотіла присвоювати себе чиїсь заслуги, але Ігор "промив мені мізки" і сказав – якщо режисер вирішив, що ти будеш грати, то ти будеш грати. І все. І наразі я дуже щаслива, що я є частиною проекту. 

акторка Юлія Сосновська, фото - FB

Арсеній Пріліпка, актор: Мене на цей кастинг привів “Фейсбук”. Я на той час, якраз ходив на курси акторської майстерності. І одного дня побачив оголошення про кастинг. Такий месседж: ветерани, волонтери, Шекспір мовою оригіналу. І якщо чесно, то я так дуже скептично на це все подивився, бо це нереально. Я сам ветеран і я розумію скільки це треба докласти зусиль, щоби поставити цю виставу. Чи вистачить часу, у кожного ж своє життя, часу, і натхнення, і терпіння це все зробити, але я прийшов. У нас є такий Женя, мені подобається як він коментує всю цю ситуацію: "Я думав, що на кастинг прийду я і я". Десь приблизно і в мене таке було. Коли я коли прийшов, то чоловік мабуть тридцять чи сорок було. І я такий трохи здивувався, а потім зайшов, ну дивлюсь сидять троє: Ігор Касьян , якого я вже знав, Ростислав Держипільський (відомий український театральний режисер – ред. ) і Олексій Гнатковський (заслужений артист України, відомий режисер – ред.) І кажуть мені: розкажи про себе. Я розповів. А Олексій каже: вірші знаєш? – Я розповів вірша. А співаєш? – Заспівав. Ось… і так ще за іронією долі стало, що ту пісню, яку я їм заспівав на кастингу, вже коли у нас тривали репетиції, Олексій каже: "Чогось не вистачає, а ну давай мені таку пісню. Щоб ти дійшов до балкона жінки, заспівав і вона стрибнула прямо від щастя". І я заспівав цю пісню, і він каже: "Все, ставимо". І ця пісня, власне, в нас зараз в виставі.

Актор і ветеран Арсеній Пріліпка, фото - FB

Про "розрив шаблонів" та акторство без аматорства

Арсеній Пріліпка, актор. З першої вистави я для себе визначив, що люди нас дуже добре сприймають, і у них немає розподілу чи то професійні актори, чи ні. Вони отримують емоцію, вони це переживають, вони хвилюються сміються, плачуть, аплодують і вони це відчувають. Тому немає різниці – професійний чи не професійний. Відчуття кажуть своє. І скільки в мене знайомих і друзів не приходили, вони всі казали, що це дуже круто і не зупиняйтесь.

Юлія Сосновська, акторка. Я повністю згодна з Арсенієм. Додам ще стосовно того, чи заважає, чи допомагає нам сама назва театру. Тут виходить дуже цікавий трюк: люди йдуть на виставу і очікують, що ось зараз буде волонтерський театр, щось буде про війну, щось сумне, і що буде подано в трагічному ключі. А ми навпаки – ламаємо цей шаблон і починаємо серйозно, але потім включаємо драйв. Далі у нас іде комедія, дуже мудра комедія про життя, про любов, про взагалі сенс усього. Тому тут, з одного боку, ця назва, можливо, когось і відлякує, а з іншого — вона робить цікавішим для наших глядачів післясмак вистави – що йшли на одне, а отримали набагато більше.

Ростислав Держипільський, художній керівник "Ветеранького театру", головний режисер Івано-Франківського драматичного театру.
Є речі, які ти сам не розумієш, навіщо робиш або, швидше, речі, які ти не можеш не зробити. І, напевне, цей проєкт до таких відноситься. Коли ти робиш над собою надзусилля, з’являється величезний простір для нових можливостей, нових знайомств, нових друзів і величезне море любові й добра, від якого ми всі стаємо краще. Напевне, у звичайному житті, щоб ти настільки зблизився з людьми, зав’язалися такі теплі стосунки, треба багато часу. А тут в таких проєктах якраз і з’являються люди, заради яких ти хочеш жити, творити. Вони дуже круто працюють як актори. І своїм акторам у тетарі кажу щиро: подивіться як треба грати.

Фото - режисер Ростислав Держипільський

Про реабілітаційну "магію" театру

Арсеній Пріліпка, актор
Театр допомагає адаптуватися і відчути себе, що ти не один. На фронті я був кадровим офіцером і був постійно в тонусі. А, коли звільнився, тоді почав відчувати, що мені чогось не вистачає, і я, взагалі знаходжусь в інакшому світі. От якраз мені допоміг театр. Ти серед своїх, у вас є спільні теми, спільний інтерес, спільна мета, до якої ти рухаєшся. От є якраз є певні речі, які ти не повинен пояснювати. І тобі не повинні пояснювати. Ви просто говорите, жартуєте — всі на одній хвилі. І от цієї хвилі не вистачає ветеранам, коли вони повертаються. Цією хвилею може стати театр, і він повинен бути. Тому що це — реабілітація. Не треба сприймати театр так: приходь і розповідай віршика. Ні. Ти повинен знайти у собі мотивацію, щоб захотіти. І, виявляється, що ти не один із такою мотивацією. У нас люди зараз відгороджуються від теми війни, тому що це для когось — біль і спогади, для когось — досвід негативний, але, коли приходять на виставу, у них все перевертається абсолютно і навіть скоріше для них це реабілітація біль ніж для нас, тому що для нас це вже частина життя стало.



Юлія Сосновська, акторка
Перші 5 місяців ми працювали над текстами, тому що поставити Шекспіра в оригіналі за два дні не вийде. І під час зустрічей я собі ставила запитання, коли і наскільки легко ми всі зійдемося? Ми всі абсолютно різні — з темпераментом, за життєвим досвідом, за ступенем сприйняття інших людей. Але ми дуже швидко всі злилися в одне таке театральне сімейство велика. Зараз я не уявляю себе без нашого проєкту. У мене є інші вистави, але для "Project W" у мене є своя ніша в серці. Кожному є, за що поважати іншого.

Потрапити на кастинг акторів до "Ветеранського театру" можна, написавши на сторінку "Project W" у "Фейсбуці".