Мобільний додаток

"Я не очікувала від себе такої авантюри" – Римма Зюбіна про нову постановку у львівському театрі

7.12.2019 р., 10:43

Українська акторка театру Римма Зюбіна в ефірі Радіо Культура розповіла про досвід "дистанційних репетицій", участь у виставі львівського театру, своїх кумирів, роль своєї мрії та ставлення до російських акторів.

Нещодавно Ви взяли участь у постановці вистави "Серпень. Графство Осейдж" львівського театру "Воскресіння". Таке не може не дивувати і не приваблювати глядача. Але яка історія цієї постановки? Як Римма Зюбіна опинилася у львівському театрі?

- Моя творча лабораторія доволі широкоформатна і багатогранна. Два роки тому у мене був інший проєкт, з власної ініціативи, у  Северодонецьку в Луганському обласному муздрамтеатрі. Тоді  я сама запропонувала створити щось спільне, тому що я побачила перед собою палаючі очі людей, які щось хотіли робити, людей, які евакуювалися з Луганська і створили професійний театр. Середній вік акторів там – 27 років, і це така свіжа, молода, класна енергія людей, які вдячні за те, що вони можуть творити театр у прифронтовій зоні, за те, що вони живі. Там люди багато чого пережили, і вони цінують життя якось по-іншому.

Там у мене не було головної ролі. І це не порівняти з тим, що є зараз у Львові.

А що у Львові?

- Знаючи, що я авантюристка ще та, я сама від себе такої авантюри не очікувала. Тому що такі ролі не вводяться за чотири репетиції.

Влітку ми відпочивали з чоловіком у Трускавці, приїхав Слава Федоришин, художній керівник "Воскресіння". Мені на той момент вже було дурно від тієї мінеральної води, я нездатна нічого не робити. На третій день мені вже хочеться вікна мити, хоч щось робити. І от, ми сидимо зі Славою за столом, вечеряємо, тільки-но мій чоловік на хвильку відвернувся, і Слава каже: "Риммочко, слухай, у мене там така ситуація, ми взяли п’єсу "Графство Осейдж". І от ми зараз уже випускаємо виставу, але Галина Стричак, яку ми взяли на роль Барбари, при надії… Вона у вересні прем’єру ще випустить, але от у жовтні це вже буде неможливо". І я кажу: "Добре, Славко, добре".

Є такі ролі, заради яких можна поїхати будь-куди. А це ж ще Львів, театр після ремонту, до нього треба привернути увагу глядача, що театр знову працює і вже будуть не тільки вуличні вистави.

Я отримала великий кайф. І я вже думаю про те, як мені поміняти Київ на Львів, тому що я відчуваю щось таке, чого у Києві я не відчуваю.

Як це було?

– Спершу було дві репетиції у жовтні. Приїхала Галина, виконавиця ролі Барбари, і вона мене два дні просто як кошеня водила: тут роби це, а тут роби це. Треба знати режисуру Алли Федоришиної: це не просто текст. Валізу взяла, валізу поклала… Дуже багато реквізиту, величезних металевих кофрів. Тут зафіксувати, тут розфіксувати, тут в нього залізти, там халат зняти… Я тепер вже можу працювати з фокусниками, бо я можу залізти в ящика і там роздягнутися.

Потім у мене була майже місяць перерва, і у цей час я дивилася виставу на відео і вчила текст самостійно.

Слава Федоришин щодо моїх самостійних репетицій тоді згадав одну історію, як він працював з угорцями в Будапешті. Угорський актор запропонував підвезти Славка до аеропорту, але попередив, що разом з ними поїде його партнерка. Вони просто у машині вчили текст.

Вони настільки мобілізовані, вони не ходять з текстами по пів року і не дивляться в папірець, бо це все відтягує час. Тільки у репертуарному театрі можна дозволити собі таку розкіш. А коли ти ще трошечки продюсер і трошечки меценат, за час у репетиційній залі ти платиш тисячі гривень, за кожен день оренди ти платиш… У тебе дійсно "время – деньги".

Як ви відреагуєте, якщо для російських акторів на кшталт Пореченкова будуть скасовані заборони на в’їзд до України, і вони почнуть приїжджати до України і "навчати українців"?

- У мене є реакція від 2014 року. Я не працюю з російським кінобізнесом, телесеріальним бізнесом.

Був у мене один проєкт, де мені сказали, що він український, і там було кілька московських акторів. Я зрозуміла, що мені дуже складно, і я не можу знайти якісь точки дотику. Хоча я ніколи не буду стверджувати, що всі росіяни або всі українці … У жодному разі.

Я є у такій групі в фейсбуці, яка боролася за звільнення Олега Сенцова і усіх наших політв’язнів. Це люди, які більше року щодня виходять з одиночними пікетами. У них є чергування, по  2-3 години, і вони стоять під адміністрацією Путіна з прізвищами наших політв’язнів. Вони витримують тиск, психологічні утиски. Їх  б’ють, їхні плакати рвуть. Це безстрашні, сміливі люди, які борються за нашу та свою свободу.

Вільні люди усіх країн мають об’єднуватися і разом боротися за своє прагнення бути вільними та незалежними. У тому числі люди, які живуть у країні-сусіді.

Слухайте розмову повністю в ефірі Радіо Культура!


Фото з особистої сторінки гості в фб 

"Я не очікувала від себе такої авантюри" – Римма Зюбіна про нову постановку у львівському театрі

Новини по темі