Сергій Шевченко нагадав, що в урочищі Сандармох вбили велику кількість письменників, працівників освіти, науковців, українських селян, яких називали "куркулями", хоча вони були звичайними заможніми господарями. За його словами, немає іншого настільки страшного місця на планеті.
Сергій Шевченко підкреслив, що в ситуації, коли Кремль розв'язав проти України війну, нашим людям треба нагадувати, що нинішні події — це продовження тієї війни проти українського народу, яку вела більшовицька влада.
"Ми знаємо, що Сталін вважав себе більшовиком і під його керівництвом будувалося таке суспільство, де всі були інтернаціоналістами. Навіть кат Михаїл Матвеєв, заповнюючи анкету, коли вступав до партії, у графі "національність" написав "інтернаціоналіст". Мені як досліднику хотілося б, щоби ми тримали цю тему в полі зору. Хотілося, щоби про Великий терор більше знали діти", — сказав він.
Дослідник розповів, що коли йдеться про "розстріляне відродження", то це не тільки ті особистості, що були розстріляні 1937 року.
"Ми знаємо 1934 рік, так звані "кіровські" розстріли, коли були розстріляні в грудні того року як терористи кілька відомих українських письменників, зокрема Григорій Косинка, двоє дітей Антона Крушельницького. Це теж діячі українського "розстріляного відродження". А якщо зазирнути трохи раніше в історію, то це був і процес Спілки визволення України. Хай там не було таких кривавих подій по тому першому процесу, але ми повинні розуміти, що так звана українізація, яка була проголошена партією, насправді мала на меті просто виявити ту частину населення, яка не погоджувалась із лінією партії і відповідно при нагоді їх покарати в той чи інший спосіб. Отож коли ми розглядаємо розстріли 1937 року, треба справді пам’ятати і 1934 роки, і попередні", — сказав він.
Сергій Шевченко впевнений, що ще багато є недосліджених сторінок щодо репресованих людей. "Ми говоримо про найвідоміших особистостей, зокрема Косинку, Курбаса, Підмогильного. Однак також було знищено багато людей, які не були літераторами чи науковцями, не були дуже відомими громадськими діячами. Ми повинні про це пам’ятати. Коли ми називаємо великі цифри людей, які були репресовані, то ми повинні пам’ятати, що це був процес, а 1937 рік – це найдраматичніша подія. Проте згодом за сталінської влади ще були надумані процеси, були спроби карати людей за те ж звинувачення в антирадянській агітації, націоналізмі тощо", – сказав він.
Читати також Розстріляні у Сандармосі. До річниці трагедії — розказує історик Олег Бажан
За словами Сергія Шевченка, Соловки були показовим табором у системі каральних органів СРСР.
"Тогочасна більшовицька влада навіть хотіла їх показати всьому світові, хотіли продемонструвати міжнародним організаціям, як відбувається "перековка". Навіть були такі віршики: "Чтобы другим ты снова стал, тебя трудлаг перековал! Перевернул земли ты груды и ешь заслуженно премблюдо!". Показувалося, що це праця, свідома праця, що вони перестають бути кримінальниками, а свідомо підтримують радянську владу тощо. Соловки були місцем, куди засилали не тільки "політичних злочинців", контрреволюціонерів, переважну більшість там становили "кримінальники". Табори були великими. Соловки в системі Гулагу були Alma mater. Саме так їх назвав Олександр Солженіцин. Загалом Соловки існували 20 років. Вони були різними. Території розросталися аж до Мурманська і вниз до півдня Карелії. Їхній фінал — соловецька тюрма, коли 1937 року в’язнів перевели на тюремний режим. Фінальний акорд, який ми називаємо Великим терором, прийшовся на осінь 1937 і тривав до 1938 року", — розповів він.
Дослідник нагадав, що впродовж 1937-1938 років було розстріляно 1825 людей.
Одна група, 507 в’язнів, була розстріляна під Леніґрадом 8 грудня 1937 року, 200 (насправді 198) – на Соловках 14 лютого 1938 року. Доля 1116-и, так званого "Соловецького етапу", стала відомою в 1997 році: 1111 в'язнів СТОПа були розстріляні в урочищі Сандармох на півдні Карелії 27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 року. З них 290 — з України. У списку "українських буржуазних націоналістів" поет-неокласик професор Микола Зеров, творець театру "Березіль" Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, колишній міністр освіти УНР Антон Крушельницький та його сини Остап і Богдан, письменники Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий, історики академік Матвій Яворський, професор Володимир Чехівський, професор Сергій Грушевський, науковці Степан Рудницький, Микола Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський та інші.
Фото - Анна Первак, Українське радіо
