Катерина Гоцало переконана, що призначення музею – бути доступним і відкритим для усіх. Цьому й сприяє новий проєкт музею, у рамках якого фахівці створюють тактильні копії музейних предметів, до яких зможуть доторкнутися незрячі люди та сформувати своє враження про об’єкт мистецтва.
"Це місія усього нашого музею, усієї нашої команди. Ми вважаємо, що Богдан та Варвара Ханенки, які є засновниками нашого музею, який на сьогодні зберігає найбільшу і найціннішу колекцію світового мистецтва в Україні, мріяли про те, щоб це місце стало справді доступним музеєм, і щоб воно було відкрите для усіх. Мені здається, що це погано, що ми так пізно розуміємо такі прості елементарні речі", – переконана Катерина Гоцало.
Як приклад вона наводить універсальний дизайн, адже він створює засоби й правила речей, які будуть доступними у користуванні для всіх без винятку.
"Це не означає створення конкретного продукту для людей з певними особливостями, які через певні обставини вилучаються з суспільства – адже таких людей дуже багато: це й люди в окулярах, і матері з дітьми… А музей – це місце, створене для того, щоб давати ресурс, доступний для всіх. Ми просто робимо музей доступним для всіх, так як це і має бути у сучасному світі", – пояснила Катерина Гоцало.
Гончарною студією "Sahno Art" було вперше виготовлено тактильну копію музейного предмета – кам’яного барельєфа XVсторіччя з портретом дівчини. Він уже перебуває у музейній експозиції. Також у музеї вже присутні таблички зі шрифтом Брайля та записуються аудіогіди.
"Це зроблено для того, щоб зробити мистецтво доступнішим для незрячих людей, слабозорих. Але виявилося, що це є універсальним дизайном, адже ця річ сьогодні є цікавою для всіх: дітей, яким нічого не можна чіпати, мені особисто. Це речі, які треба поширювати і робити звичними для всіх", – зазначає працівниця музею.
Гончар Павло Сахно розповів, що для майстерні "Sahno Art" створення тактильної копії було неабияким завданням.
"В копії треба було передати дух цієї дівчини, на яку ми могли тільки дивитися, і яку не можна було торкатися. Ми робили це з глини у майстерні, і витратили на це приблизно два місяці, – поділився майстер. – Найбільше ми хвилювалися, чи вийде. Тому що ми ходили музеєм Ханенків, дивилися на усі ці експонати, і розуміли, що ми не можемо зробити гірше, ніж усі ці вироби, які були тут до нас. Там вражаючі експонати стоять. І якщо наш виріб також стоятиме там, ми маємо працювати на піку своїх можливостей".
Катерина Гоцало розповіла, що під час спеціалізованих тренінгів вона дізналася, що натуральні матеріали – це те, що найкраще сприймається незрячими людьми на дотик. Саме тому тактильні копії виготовляються майстрами з глини, а не друкуються на 3D-принтері абощо.
"Це був перший крок. Наступний крок – ми робимо тактильні копії для нашої азійської колекції. План на 2020 рік – ми хочемо, щоб декілька тактильних копій завжди були у постійній експозиції, щоб усі їх бачили, – анонсувала музейниця. – Ми боялися, що люди не дивитимуться на оригінали, бо ж копію вони зможуть помацати. Але ні, навпаки, ось ця копія ще більше посилює їхнє захоплення оригіналом. Тому ми рухаємося далі".
Музей Ханенків. Фото Support Your Art
