Мобільний додаток

"Це п’єса про наслідки людських вчинків": у театрі Лесі Українки відбулась прем’єра вистави "Пасажир без багажу"

22.10.2019 р., 09:20

Нещодавно Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки представив прем’єру вистави "Пасажир без багажу" Жана Ануя у Театрі Лесі Українки. Детальніше про неї в ефірі Радіо Культура розповіли заслужений артист України, виконавець головної ролі Гастона у п’єсі "Пасажир без багажу" Олексій Поліщук, народна артистка України, виконавиця ролі Валентини Рено Ольга Кульчицька, народна артистка України, виконавиця ролі матері головного героя Надія Кондратовська.

– П’єса Жана Ануя "Пасажир без багажу" заснована на реальних подіях з життя солдата, який унаслідок поранення під час Першої світової війни втратив пам'ять і перестав сприймати своє минуле. Цю історію переповіли драматургу, і у 1936 році він написав свою п’єсу. Вважається, що саме ця п’єса зробила Жана Ануя знаменитим. Теми людини, яка внаслідок бойових дій отримала посттравматичний синдром, яка шукає себе після війни і не може знайти, на жаль, зараз дуже актуальні для України. Олексію, розкажіть про свого персонажа?

Олексій Поліщук: – "Пасажир без багажу" – це людина без минулого, людина, яка нічого не пам’ятає. Мій персонаж, Гастон, пішов на війну і отримав дуже важку травму, після якої нічого не пам’ятає, навіть власного імені. Він пам’ятає тільки роки війни.

Його забрали у притулок, де він почувався, як якийсь загнаний звір. Він виконував найчорнішу роботу, до нього ставилися, як до якогось безхатченка. Хоча якщо вірити автору, він із дуже заможної сім’ї.

Коли людина втрачає пам'ять, їй треба за щось схопитися. Тому, мабуть, він не думав, що відбувається щось не те. "Можливо, я таким і був, можливо, це моє призначення?"

Він не може витрачати пенсію, яка накопичилася за 18 років у притулку, адже за законом він — людина хвора, і цю пенсію йому ніхто не може довірити. Тому йому обов’язково потрібна сім’я, яка цими грошима може розпоряджатися. І йому потрібно щось згадати.

– За цього формально багатого чоловіка і його гроші починають змагатися п’ять сімей.

Надія Кондратовська: – Якщо не більше. Це була Перша світова війна, і було багато таких людей як Гастон.

Ольга Кульчицька: – Через благодійний фонд ці сім’ї не те, щоби полюють за цією накопиченою пенсією, у них трагедія, вони втратили рідних людей, і вони шукають їх. А раптом це він?

І що відбувається потім: його привозять у дім №1, у родину Рено, де йому розказують, що він Жак. І перша, хто його зустрічає, – це мама.

Надія Кондратовська: – Коли я думала, про що ж ця вистава, я прийшла до такої думки: про наслідки людських вчинків. Завжди треба обдумувати те, що ти робиш у молодості, щоб у подальшому ти не відмовлявся від свого минулого. Вистава саме про це – про вчинки, які ми необдумано робимо, а потім змушені відмовлятися від них. І так сталося і з нашим героєм, який у результаті відмовився від себе минулого.

– В домі Рено тепер живе й Валентина Рено – дівчина, з якою молодий Жак дружив. А тепер вона тут живе як дружина його старшого брата. А та історія, яка направду пов’язує Валентину і Жака, насправді потужніша за будь-яку фантазію, яку лише можна собі уявити. Адже для неї це теж виклик, що він повернувся і що з цим робити.

Ольга Кульчицька: – Тут усі герої мають виняткові характери: і Гастон, і мама, й Валентина… Це незвичайні люди.

Щодо Валентини – я вважаю, що вона – неймовірна жінка. Вона вийшла за некоханого чоловіка, аби бути поруч з коханим. Жак був ще дуже молодим, і йому не можна було одружуватися, а Валентина була сиротою, і вона мала вийти заміж за заможного чоловіка. За брата Жака вона вийшла заради того, щоб бути ближче до Жака.

Це був неймовірний роман, допоки Жак не пішов на війну. А за три роки після того, як Жак пішов на війну, у всіх у домі Рено закінчилося життя, коли до них дійшла звістка, що він загинув. І коли вони дізналися, що є надія, що він живий і втратив тільки пам'ять, це було величезне щастя для всіх у цьому домі.

– Але вони не знали, що з його поверненням виникне безліч запитань, на які потрібно буде відповідати, і з цим минулим треба буде щось робити.

Надія Кондратовська: – Люди приходять до нього, починають розповідати, яким він був, і він починає це сприймати – і не хоче таким бути. Кожен має на нього свої надії, і його це починає лякати, бо він себе таким не уявляв. А люди навіть не думають, що вони цим наносять йому якийсь удар.

Слухайте розмову повністю в ефірі Радіо Культура!

Фото з сайту театру

"Це п’єса про наслідки людських вчинків": у театрі Лесі Українки відбулась прем’єра вистави "Пасажир без багажу"

Новини по темі