17 жовтня ваші набілені личка з’являться на сцені Міжнародного центру культури і мистецтв. Публіка столиці точно скучила за вами, вільних місць майже немає. Чим відповісте на такий ажіотаж?
Наталка Галаневич: Ми дуже хочемо бачити наших киян. Це завжди дуже трепетно та дуже неочікувано, неначе вперше, кожен раз виступати у Києві. Тут рідна наша базулька, наш театр "Дах". Тут найбільше відчуттів і найбільше відповідальності. Хоча кожен концерт для нас відповідальний.
Ганна Нікітіна: У Києві надто відповідально, бо тут найрідніші.
А хто у ролі режисера концерту і як складали програму? Більше хітів чи абсолютно щось новеньке?
Ганна Нікітіна: Режисер всіх наших концертів і нашого гурту є єдиний і незмінний Владислав Троїцький.
Наталка Галаневич: Щодо програми, це буде мікс і хітів, і нових композицій з альбому "Air". Така цікавенька. Маємо надію, що всім зайде. Ми її вже заграли у чотирьох містах.
Скажіть, ви бачите зі сцени, як глядачі стають іншими просто під час шоу. Що ви відчуваєте у такі моменти?
Ганна Нікітіна: Буває так. Не те, що ми розкриваємо людей, що наша творчість так впливає. Я думаю, наша творчість стає пунктом, де збираються такі красиві люди, як і ми. Ми на одній хвилі. Чому в Україні, зокрема Києві, такі концерти надвідповідальні? Тому що люди ще й розуміють твою мову. На інших концертах ми робимо титри, щоб люди розуміли про що ми говоримо. Це зовсім інша комунікація. І магію цю ми робимо більше разом, ніж на європейських чи американських концертах. Це завжди по-різному. Тут не можна навіть порівнювати. Це завжди неймовірне спілкування з публікою, тому що нас цікавить розмовляти з людьми на частоті чесності і відкритості. Це ще один пласт, який потрапляє у серце.
Ми бачили, як навіть бразильці вам підспівують у делікатному Театрі Сан-Педро. Як вас туди занесло?
Наталка Галаневич: Це наші французькі агенти, які займаються нами у Франції, мають зв’язки з театральними фестивалями по світу. І таким чином нас туди запросили.
А ви спілкувалися з залом українською?
Ганна Нікітіна: У нас у концерті завжди є спеціальний номер, коли хтось один залишається на сцені і виконує сольну пісню, а решта перевдягаються. І в Бразилії так склалося, що я знаю бразильську пісню. Коли ми перший раз поїхали, ми вирішили заспівати пісню. Цього разу я зробила це більше як атракціон, тому що зрозуміла, що всі її знають, і ми співали разом з людьми. Це пісня про те, що радість закінчиться, але сум ніколи не закінчується.
Колись ви трохи заздрили гурту "ДахаБраха", котрі виступали в Америці. Тепер це трапилося і з вами. Розкажіть, щоб тепер позаздрили і вам.
Ганна Нікітіна: Америка — прекрасна. Щоб якось там перебувати чи їздити туди — це великий спорт.Це великі відстані, ти маєш бути загартований і фізично, і морально. Кожен день "переліт — концерт — переліт — концерт", і на четвертий ти вже не дуже собі заздриш. Але, безумно, це дуже цікавий досвід, і це відкриває для тебе нові можливості себе, свої кордони ти розширюєш. Коли ти потрапляєш у Америку, ти розумієш, чому там народжуються світові зірки.
Наталка Галаневич: І там дуже експресивний глядач.
Ганна Нікітіна: У квітні у нас знову буде тур Америкою та Канадою.
Ви засвітилася у мультику під назвою "Віктор робот". Як це було, що ви там робили?
Наталка Галаневич: Ми робили звуки роботів, а ще у нас була пісня. Музику до мультика написав Антон Байбаков, а тексти Марися Нікітюк.
Ганна Нікітіна: Це пісня, хор поломаних роботів. А потім їх поремонтували, і вже хор відремонтованих роботів співає. Не можна спойлерити, але там про маленьку дівчинку, яка подружилася з роботами і всіх врятувала.
